Ухвала суду № 39317067, 20.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 р. Справа № 149228/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Святецького В.В.,

з участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представника відповідача Мелінишин С.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у справі за позовом Приватного підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ПП ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську, яким просив скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 04.04.2011 року № 0000381703/0, яким йому збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 45202,09 грн., та № 0000401703/0, яким йому збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 69702,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17425,50 грн.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова мотивована тим, що у III кварталі 2007 року ПП ОСОБА_2 допустив порушення вимог ч. 1 ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а саме перевищення граничного розміру річної виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) на суму понад 500000 грн., в зв'язку з чим починаючи з наступного періоду, а саме з IV кварталу 2007 року був зобов'язаний перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності. Тому податковий орган правомірно встановив, що в порушення вимог ст. ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» занижено податок з доходів фізичних осіб в розмірі 45202,09 грн. Також в зв'язку з перевищення граничного розміру річної виручки, який дає право застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, позивач був зобов'язаний відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 та п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» зареєструватися як платник податку на додану вартість не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій. Однак позивач всупереч наведеним нормам заяву про реєстрацію платника податку на додану вартість не подавав. Перевіркою встановлено, що сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість занижена на 69702,00 грн., а саме за лютий 2008 року на 28785,00 грн. та за червень 2008 року на 40917,06 грн.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає, що суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач неправильно визначив різницю між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу за відсутності їх документального підтвердження, на підставі якої визначається оподатковуваний дохід з податку з доходів фізичних осіб, оскільки згідно з додатком № 6 до «Інструкції про прибутковий податок з громадян», затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12, норми витрат з будівництва житла, тобто діяльності, яку він здійснював, враховуються в розмірі 50% до суми валового доходу, а не 25%, як визначив податковий орган. При визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість відповідач за базу оподаткування помилково взяв весь обсяг коштів, отримані ним за надані послуги (виконані роботи), без виключення з їх вартості податку на додану вартість, що суперечить вимогам п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість». Таким чином, розмір податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та з податку на додану вартість визначений податковим органом неправомірно, що є підставою для визнання протиправними і скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Крім того, апелянт зазначає, що відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. А згідно з пп. 102.2.1 п. 102.2 цієї статті грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій статті 102, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано. При цьому, обов'язок щодо подання податкових декларацій з податку на додану вартість покладається виключно на платників цього податку, тому до дати реєстрації, в тому числі несвоєчасної, платником податку на додану вартість він не мав права та обов'язку подавати такі декларації. Отже, збільшення сум грошових зобов'язань з податку на додану вартість поза межами 1095 днів є необґрунтованим і таким, що суперечить вимогам п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

В період з 21.02.2011 року по 14.03.2011 року працівники Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську провели планову документальну виїзну перевірку ПП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог законодавства за період з 01.10.2007 року до 30.09.2010 року, за результатами якої складено акт від 21.03.2011 року № 1503/17-2719019259.

В акті перевірки (в частині, що стосується предмета спору в даній справі) зазначено про наступні порушення позивачем вимог законодавства: п. 6 ст. 128 Господарського кодексу України та п.19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме неналежне ведення обліку доходів та витрат; ст. 1 Указу Президента України 03.07.1998 року за № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», ст. 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян», Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за № 64, п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від підприємницької діяльності за 2007-2008 роки на 45202,09 грн., в тому числі за 2007 року на 5994,69 грн. і за 2008 року 39207,4 грн.; пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2, пп. 7.2.8 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7, п. 9.4, п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість», абз. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», в результаті чого занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 69702,00 грн., в тому числі за лютий 2008 року на 28785,00 грн. і за червень 2008 року на 40917,06 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки Державна податкова інспекція в місті Івано-Франківську 04.04.2011 року прийняла податкові повідомлення-рішення № 0000381703/0, яким ПП ОСОБА_2 збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 45202,09 грн., та № 0000401703/0, яким ПП ОСОБА_2 збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 69702,00 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 17425,50 грн.

Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Як встановив суд, ОСОБА_2 25.07.2002 року був зареєстрований Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради як суб'єкт підприємницької діяльності.

З 25.07.2002 року він перебуває на обліку в Державній податковій інспекції в місті Івано-Франківську, був платником єдиного податку на підставі Указу Президента України від 03.07.1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» і не був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Вид діяльності позивача - будівництво, ремонтні роботи, посередницькі послуги.

Указом Президента України від 03.071998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» запроваджено спрощену систему оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва, п. 1 ст. 1 якого надає фізичним особам право перебувати на такій системі оподаткування за умови, якщо вони здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Згідно з п. 4 ст. 1 цього Указу під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

А згідно з ст. 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Як встановив суд, в періоді, що перевірявся, ПП ОСОБА_2 уклав з фізичними особами договори виконання робіт на загальну суму 1037251,78 грн.

На виконання умов договорів особи, з якими ці договори були укладені, оплатили позивачу вартість робіт в загальному розмірі 901696,42 грн., що підтверджується виписаними позивачем та скріплених його печаткою квитанціями до прибуткових касових ордерів.

При цьому, у ІІІ кварталі 2007 року ПП ОСОБА_2 отримав суму, яка перевищує дозволений цим Указом розмір виручки, а саме 500000,00 грн., та повинен був з наступного звітного періоду - IV кварталу 2007 року перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що зазначений Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем, однак суд першої інстанції помилково обмежився застосуванням до спірних відносин лише норм даного Указу.

На думку колегії суддів, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих, зокрема, Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб», який був чинним на час виникнення спірних відносин, з урахуванням загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування», який був чинним на час виникнення спірних відносин, і якими встановлювалися засади податкових відносин в Україні.

Відповідно до п. 22.10 ст. 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб-суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», який застосовується з урахуванням положень п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Відповідно до пп. пп. 9.12.1, 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 цього Закону оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту; якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином в частині оподаткування доходів позивача, отриманих ним у IV кварталі 2007 року та 2008 році, які перевищують граничні обсяги виручки від здійснення підприємницької діяльності, необхідно застосовувати вимоги Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України в ухвалі від 15 травня 2012 року у справі № 21-95а12, а відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст. 13 розділу IV зазначеного вище Декрету Кабінету Міністрів, оподатковуваним доходом вважається сукупний дохід, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно із Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Як встановив суд, ПП ОСОБА_2 не задекларував дохід, одержаний від реалізації продукції понад 500000,00 грн. (53286,13 грн. за 2007 рік та в розмірі 348510,29 грн. за 2008 рік), а також не надав до перевірки документів, які підтверджують валові витрати, пов'язані з отриманням доходу.

В зв'язку з цим податковий орган визначив такі витрати за нормами у відсотках встановлених до валового доходу відповідно до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за № 64, а саме для виду діяльності, яку здійснював ПП ОСОБА_2, норми витрат, що враховуються при оподаткуванні доходів громадян, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи та інших доходів становить 25% (за 2007 рік 53286,13 грн. х 25% = 13321,53 грн., за 2008 року 348510,29 грн. х 25% = 87127,57 грн.).

При цьому, на думку колегії суддів, посилання позивача на те, що для визнання оподатковуваного доходу норми витрат з будівництва житла враховуються, в розмірі 50% від валового доходу, відповідно до діючих норм, затверджених наказом Головної державної податкової інспекції України 18.01.1993 року № 36-32 та наведених у додатку № 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12, є безпідставним, оскільки, як зазначено вище, позивач укладав з фізичними особами договори виконання робіт, відповідно до умов яких не здійснював будівництво житла, а виконував роботи по встановленню металопластикових вікон та дверей, внутрішньої штукатурки приміщень, внутрішньобудинкових електромереж.

Отже, витрати, понесені позивачем при здійсненні зазначеної діяльності, правомірно враховані податковим органом відповідно до зазначених вище норм в розмірі 25% від валового доходу як при здійсненні інших видів діяльності, включаючи торговельну, відповідно до додатку № 6 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, становлять за 2007 рік 13321,53 грн., а за 2008 рік 87127,57 грн.

Таким чином, як правильно та обґрунтовано встановив відповідач, позивач за 2007р. отримав чистий дохід в розмірі 39964,6 грн. (53286,13 грн. - 13321,53 грн.), а за 2008 рік в розмірі 261382,72 грн. ( 348510,29 грн. - 87127,57 грн.), що разом становить 301347,32 грн.

А відповідно до п. 7.1. ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ставка податку встановлюється у розмірі 15 відсотків від об'єкта оподаткування.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 04.04.2011 року № 0000381703/0, яким ПП ОСОБА_2 збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 45202,09 грн. прийняте відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300 тис. грн. (без урахування податку на додану вартість).

Згідно з ст. 9 цього Закону особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Форма заяви про реєстрацію визначається у порядку, визначеному центральним податковим органом. Якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування. Заява про реєстрацію направляється на адресу податкового органу з повідомленням про вручення або вручається особисто представником такої особи службовій особі податкового органу.

Податковий орган зобов'язаний видати заявнику (відправити поштою) свідоцтво про податкову реєстрацію такої особи протягом десяти днів від дня отримання реєстраційної заяви. З урахуванням положень пункту 9.5 цієї статті заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу особами, що підлягають реєстрації згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом. Форми заяви про реєстрацію та свідоцтва про реєстрацію визначаються центральним податковим органом.

Відповідно до пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт(послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до п. 10.1 ст. 10 даного Закону платники податку несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення податку до бюджету відповідно до законодавства України.

Згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 цієї статті контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків: у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях; контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання; згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку; або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.

У зв'язку з тим, що виручка ПП ОСОБА_2 від здійснення операцій з поставки товарів (послуг) у III кварталі 2007 року перевищила 500000,00 грн., на виконання вимог пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 та п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» він був зобов'язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій.

Однак позивач протиправно цього не зробив, внаслідок чого занизив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 69702,00 грн., а саме за лютий 2008 року на 28785,00 грн. та за червень 2008 року на 40917,06 грн.

А відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2. 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, це тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення від 04.04.2011 року № 0000401703/0, яким ПП ОСОБА_2 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість з врахуванням штрафних санкцій в розмірі 87127,50 грн., прийняте у відповідності до норм чинного законодавства та є законним.

Крім того, колегія суддів не бере до уваги твердження позивача про те, що відповідач пропустив визначений законодавством 1095-денний строк для збільшення сум грошових зобов'язань, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.

Згідно з пп. 102.2.1 п. 102.2 ст. 102 цього Кодексу грошове зобов'язання може бути нараховане або провадження у справі про стягнення такого податку може бути розпочате без дотримання строку давності, визначеного у частині першій цієї статті, якщо податкову декларацію за період, протягом якого виникло податкове зобов'язання, не було подано.

Таким чином, оскільки в період, що перевірявся, ПП ОСОБА_2 декларацій з податку на додану вартість до податкового органу не подавав, відповідач відповідно до норм п. 102.2 ст. 102 Податкового кодексу України правомірно визначив позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2011 року у справі № 2а-2257/11/0970 за позовом Приватного підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції в місті Івано-Франківську про скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

В.В. Святецький

Ухвала складена в повному обсязі 26.05.2014 року