Рішення № 39287300, 17.06.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/182/14-ц Головуючий у 1-й інст. Болейко Андрій Петрович

Категорія 25 Доповідач Якухно О. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Жигановської О.С., Коломієць О.С.

з участю секретаря

судового засідання Крижанівської М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до ОСОБА_2 про стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 01 квітня 2014 року,-

встановила:

У січні 2014 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - ПАТ «СК «АХА Страхування») звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому просило стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 13162,30 грн. та понесені судові витрати, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що між ним та відповідачем було укладено договір страхування автомобіля «Daewoo» р/н НОМЕР_1 і виплачено кошти по страхових випадках від 27.03.2013 року та 28.03.2013 року в сумі 13162,30 грн.. В подальшому встановлено, що застрахований автомобіль має ліцензійну картку до ліцензії на внутрішні перевезення пасажирів на таксі, чим порушено законодавство про страхування та договір. Кошти підлягають поверненню, як безпідставно набуті згідно ст.1212 ЦК України та в порядку регресу.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомир від 01 квітня 2014 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «СК «АХА Страхування» матеріальні збитки в сумі 13162,30 грн. та понесені судові витрати в сумі 229,40 грн..

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що автомобіль під час дії договору страхування не використовувався для перевезення пасажирів на комерційній основі, а тому немає підстав для повернення коштів.

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 27 квітня 2012 року між ПАТ «СК «АХА Страхування» та ОСОБА_2 укладено договір страхування (далі - Договір) наземного транспорту - автомобіля «Daewoo» р/н НОМЕР_1, власником якого є страхувальник. Строк дії договору визначено до 29 квітня 2013 року (а.с.7-11).

Укладаючи договір страхування та подаючи заяву про настання страхового випадку, відповідач вказав, що автомобіль не використовуватиметься як таксі або маршрутне таксі (а.с.7, зворотна сторона, а.с.12-17).

27.03.2013 року та 28.03.2013 року надійшли повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку (а.с.12-17).

03 та 07 квітня ПАТ «СК «АХА Страхування» складено страхові акти і визнано випадки страховими подіями, за якими підлягає виплата відшкодування (а.с.35-38).

Платіжними дорученнями від 05 та 09 квітня 2013 року ОСОБА_2 проведена виплата страхового відшкодування в сумі 13162,30 грн. (а.с.39-42).

Вказані обставини сторонами не заперечуються.

Листом від 12 червня 2013 року Державна інспекція України з безпеки на наземному транспорті повідомила ПАТ «СК «АХА Страхування» про те, що автомобіль «Daewoo» р/н НОМЕР_1 видано ліцензійну картку серії НОМЕР_2 до ліцензії серії НОМЕР_3 на внутрішні перевезення пасажирів на таксі терміном дії з 10.03.2010 року по необмежений (а.с.43).

29 липня 2013 року позивач надіслав претензію ОСОБА_2 про повернення сплачених страхових коштів з підстав не надання інформації про використання транспорту для перевезення пасажирів на комерційній основі та порушення умов договору (а.с.44-45).

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідач повинен повернути кошти відповідно до ст.1191 ЦК України, оскільки порушив умови договору та Закону України «Про страхування», повідомивши неправдиві відомості.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Приймаючи позовну заяву суд не звернув увагу, що позивачем зазначено кілька взаємовиключних підстав для задоволення позову : порушення умов договору та Закону України «Про страхування», повернення безпідставно набутого майна, регрес і суброгація та не з'ясував у позивача, яка з них є підставою позову.

Згідно позовної заяви позивач зазначав, що ОСОБА_2 надав недостовірну інформацію страховику про предмет договору страхування та про факт настання страхового випадку, посилаючись на норми Закону України «Про страхування», ст.1212 ЦК України, як повернення безпідставно набутого, ст.ст.993 та 1191 ЦК України, але суд застосував лише ст.1191 ЦК України, яка стосується регресних вимог. Будь яких обгрунтувань у рішенні, яке право зворотної вимоги до винної особи має страхова компанія та чому судом відхилено інші підстави позову, не наведено, а тому колегія суддів вважає за необхідне вирішити спір, виходячи із усіх заявлених підстав позову.

Між сторонами існують правовідносини страхування.

Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Даний договір страхування є майновим, а тому застосування ст.1191 ЦК України, на яку посилається у прохальній частині позивач та яка застосована судом, є неможливим.

Відповідно до ст.993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

З аналізу вказаних статей Цивільного кодексу України, вбачається, що не може бути об'єднано в одній особі особу, яка отримала страхове відшкодування, та особу, з якої в подальшому може бути проведено стягнення коштів у порядку регресу та суброгації.

З огляду на наведене, пред'явлення вимоги до ОСОБА_2 на підставі ст.ст.993 та 1191 ЦК України є безпідставним.

Згідно із 21 Закону України «Про страхування» страхувальник зобов'язаний при укладанні договору страхування надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику.

Однією із підстав для відмови у страхових виплатах або страховому відшкодуванні є подання страхувальником свідомо неправдивих відомостей про предмет договору страхування або про факт настання страхового випадку (ст.26 Закону України «Про страхування»).

Згідно з п.17.2 Договору страхувальник зобов'язаний при укладенні Договору повідомити Страховика про використання транспортного засобу як таксі, що тягне за собою особливий порядок розрахунку страхового відшкодування (п.24 Договору).

Страховик має право вимагати від Страхувальника повернення виплаченого страхового відшкодування, якщо Страховик отримав докази того, що виникнення страхового випадку сталося за обставин, обумовлених у розділі 21 Договору (п.17.3 Договору).

Пунктом 21.4.18 Договору надано право Страховику відмовити у виплаті страхового відшкодування у разі надання Страхувальником неправдивої інформації про предмет страхування або про факт настання страхового випадку та/або у разі надання Страхувальником на запит Страховика відомостей, які не відповідають дійсності, по фактам, що стосуються страхового випадку і його обставин.

Пункт 21.2.14 Договору відносить до не страхових випадів збитки під час використання ТЗ для перевезення пасажирів на комерційній основі (якщо інше не передбачено п.14.2 та 24.1 цього Договору), тобто право на відмову у виплаті страхового відшкодування виникає у разі використання ТЗ для перевезення пасажирів на комерційній основі саме під час страхової події - 27 та 28 березня 2013 року.

Аналізуючи вищевказані норми ст.ст.21, 26 Закону України «Про страхування», умови Договору, колегія суддів приходить до висновку, що відмова у виплаті страхового відшкодування можлива при наявності таких обставин : використання транспортного засобу на час укладення договору страхування на комерційній основі для перевезення пасажирів, не повідомлення про це Страховика, використання транспортного засобу на комерційній основі для перевезення пасажирів саме під час настання страхового випадку та неповідомлення про це Страховика.

Доведення факту подання неправдивої інформації на час укладення договору, що тягне за собою зміну умов договору, може бути підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 ЦПК України.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обгрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може грунтуватися на припущеннях (ч.4 ст.60 ЦПК України).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ОСОБА_2 здійснює діяльність про надання інших інформаційних послуг. Останній також заперечує факт використання належного йому автомобіля у 2012-2013 році для перевезення пасажирів на комерційній основі.

Колегія суддів вважає, що наявність ліцензійної картки на перевезення пасажирів без встановлення факту використання ТЗ для такого перевезення, не є підставою для повернення коштів.

Страховиком визнано дані страхові події страховими випадками (а.с.35-38).

Позивачем, не надано будь-яких доказів, що підтверджують саме використання застрахованого транспортного засобу для комерційного перевезення пасажирів під час настання страхового випадку.

Лист Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті про видачу у 2010 році ліцензійної картки на перевезення пасажирів на транспортний засіб, що належить ОСОБА_2 не є таким доказом, оскільки підтверджує лише факт відповідності транспортного засобу вимогам для перевезення пасажирів та надає право власнику для їх перевезення. Використання такого права ОСОБА_2 під час настання страхового випадку позивачем не доведено, а тому відсутні підстави для того, що б вважати випадки із застрахованим автомобілем від 27.03.2013 року та 28.03.2013 року не страховими.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно без достатньої правової підстави зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України). Частиною 1 статті 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо не відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою ст.11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі ст.1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним, а тому підстав для застосування ст.1212 ЦК України немає.

За вказаних обставин, рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст. ст.209, 218, 303, 304, 307, 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 01 квітня 2014 року скасувати та ухвалити нове - про відмову у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» до ОСОБА_2 про стягнення коштів.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: