Постанова № 39281914, 11.06.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

11 червня 2014 року 16 год. 15 хв. № 826/5397/14

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Данилишин В.М. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 22 квітня 2014 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" (далі - позивач) до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування рішення відповідача від 13 листопада 2013 року № 100270000/ 2013/300455/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 13 листопада 2013 року № 100270000/2013/02057 (далі - оскаржувані рішення).

В обґрунтування позову законний представник позивача зазначив, що відповідачем порушено процедуру прийняття оскаржуваних рішень, зокрема в частині необґрунтованого застосування резервного методу визначення митної вартості товарів.

Ухвалою суду від 08 травня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні.

У ході судового розгляду справи представник позивача підтримала позов та просила задовольнити його повністю.

Представник відповідача не визнав позов та просив відмовити у його задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 26 травня 2014 року.

У судове засідання 02 червня 2014 року представник відповідача не прибув, хоча про дати, час та місце судового розгляду справи він повідомлений належним чином, заява про розгляд справи за відсутності представника відповідача до суду не надійшла.

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 02 червня 2014 року судом, згідно з ч.ч. 4, 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження, про що відповідача повідомлено письмово.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (покупець) та фірмою ".C. Grand Corporation" (Тайвань) (продавець) 26 вересня 2012 року укладено зовнішньоекономічний договір № 15/2012, за умовами якого продавець зобов’язався продати, а покупець - купити, зокрема, крепіжний матеріал для металопластикових вікон (далі - товар).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2, 4.2 договору, продавець зобов'язаний поставити товар у відповідності з рахунками та специфікаціями.

Сторони при визначенні умов поставки використовують прийняті умови Інкотермс 2000 Міжнародної торгової палати та поставка здійснюється на підставі FOB-Каошунг.

Умови оплати за договором здійснюються шляхом 100 % передплати від вартості партії товару.

На підставі договору здійснено поставку товару на адресу позивача.

Так, для поставки на внутрішній ринок України товару, позивачем надано відповідачу відповідний пакет документів, у тому числі вантажно-митну декларацію.

Однак, визначену у такій декларації ціну відповідачем не прийнято, у зв’язку з чим ним прийнято оскаржувані рішення.

Суд не погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для задоволення позову, виходячи з оцінки наявних у матеріалах справи доказів та аналізу наступних положень і обставин.

Так, згідно з ч. 1 ст. 54, ч. 3 ст. 53, п. 1 ч. 4 ст. 54 Митного кодексу України (далі - МК України), контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У разі якщо документи, зазначені у ч. 2 цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов’язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) відповідні додаткові документи.

Митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особи митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

З матеріалів справи вбачається, що при опрацюванні наданих для митного оформлення по митних деклараціях документів, відповідачем виявлено, що вони містять розбіжності, що унеможливлює встановлення митної вартості імпортованого товару.

Зокрема, у наданій для митного оформлення довідці про транспортні витрати від 11 листопада 2013 року № 4427 зазначено, що така довідка дійсна до 01 жовтня 2013 року включно, тобто вона є нечинною на момент здійснення митного оформлення.

Необхідно зазначити, що належним чином завірену копію такої довідки відповідачем надано для долучення до матеріалів справи.

Крім того, у наданому платіжному дорученні від 19 вересня 2013 року № 109 наявні розбіжності, а саме вказано, що попередня оплата здійснювалась на підставі додатку № 3 до договору, однак не зазначено дату додатку. При аналізі наданих позивачем документів відповідачем виявлено, що такий додаток датований 24 вересня 2013 року, тобто фактичну оплату здійснено на момент відсутності документа, на підставі якого здійснено таку оплату.

У наданому експертному висновку від 11 листопада 2013 року № 12/558 міститься посилання на додаток до договору № 3 без зазначення обов'язкового реквізиту додатку № 3 - дати, а тому такий документ прийнято до уваги відповідачем, але не визнано підставою для підтвердження заявленої позивачем митної вартості товару.

На підставі викладеного, відповідачем запропоновано позивачу надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості, зокрема: виписку з бухгалтерської документації; каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; копію митної декларації країни відправлення; висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями.

Також, підставою для витребування у позивача додаткових документів для підтвердження митної вартості імпортованого товару стала виявлена відповідачем наявність у Єдиній автоматизованій системі Державної митної служби України (далі - ЄАС) інформації про іншу митну вартість аналогічних товарів.

Як зазначає відповідач, після здійснення співставлення митної вартості подібних за якісними характеристиками товарів, митне оформлення яких уже здійснено, та аналізу наданих позивачем документів, у нього виникли сумніви стосовно заявленої позивачем митної вартості, оскільки виявлено, що рівень заявленої митної вартості значно менший від рівня цін на подібні товари, митне оформлення яких уже здійснено.

При вирішенні даної справи суд враховує позицію Верховного Суду України, висловлену ним у постанові від 15 жовтня 2013 року по справі № 21-270а13, про те, що наявність у ЄАС інформації про іншу митну вартість ідентичних або аналогічних товарів може бути підставою для витребування у декларанта додаткових документів для підтвердження митної вартості.

Отже, за переконанням суду, відповідачем правомірно запропоновано декларанту надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості імпортованого товару.

Однак, як з’ясовано судом у ході розгляду справи та не заперечувалось представником позивача, такі вимоги відповідача позивачем не виконано.

Відповідно до ст. 266, ч. 1 ст. 55 МК України, на декларанта покладений обов'язок надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених ч. 6 ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Враховуючи викладені положення та обставини, зокрема, з’ясований судом факт ненадання позивачем витребуваних відповідачем додаткових документів, які б підтвердили заявлену митну вартість імпортованого товару, та наявність розбіжностей у вже наданих для митного оформлення документах, суд прийшов до висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

Згідно зі ст. 57, ч. 2 ст. 58, ч.ч. 1, 2 ст. 64 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується, лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у ст.ст. 58-63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GAТТ).

Митна вартість, визначена згідно з положеннями цієї статті, повинна ґрунтуватися на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Стосовно позиції позивача про неправомірність застосування відповідачем резервного методу визначення митної вартості суд зазначає, що у графі 33 оскаржуваного рішення про коригування митної вартості обґрунтовано неможливість застосування попередніх методів визначення митної вартості.

Зокрема зазначено, що попередні методи не застосовані: метод 1 - оскільки надані позивачем відомості не підтверджені документально; методи 2, 3 - у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні товари; методи 4, 5 - через відсутність даних, необхідних для проведення розрахунків. Резервний метод застосований у зв'язку з наявною у відповідача інформацією щодо митної вартості раніше імпортованих товарів.

Оскільки позивачем у встановленому порядку не підтверджено заявлену ним митну вартість товару, як того вимагають положення законодавства, а саме ним не надано у повному обсязі додаткових документів, які б підтвердили заявлену митну вартість товару, та враховуючи наявну у відповідача цінову інформацію, правомірним є його рішення про необхідність застосування резервного методу визначення митної вартості товару.

Отже, визначення відповідачем митної вартості здійснювалось відповідно до ст. 57 МК України шляхом послідовного використання методів визначення митної вартості. Як наслідок, дії відповідача щодо коригування митної вартості товару є законними та такими, що відповідають положенням законодавства а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів.

Згідно з ч. 6 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у ч.ч. 2 - 4 ст. 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Враховуючи у сукупності з’ясовані судом обставини справи та факт правомірності прийнятого відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів, обґрунтованою є оскаржувана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2, 6 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Із системного аналізу викладених положень та обставин вбачається, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Поряд з цим, відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" з 01 січня 2014 року установлено мінімальну заробітну плату у розмірі 1218,00 грн.

При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору. Решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Керуючись ст.ст. 69-71, 86, 94, 128, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна".

2. Стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю "Т.Б.М.-Україна" (ідентифікаційний код 31111213) решту судового збору у розмірі 1644,30 грн. (Одна тисяча шістсот сорок чотири гривні тридцять копійок) на рахунок Окружного адміністративного суду міста Києва за наступними платіжними реквізитами: отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі міста Києва, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у місті Києві, код банку отримувача (МФО) 820019, рахунок отримувача 31218206784007, код класифікації доходів бюджету 22030001.

Копії постанови у повному обсязі направити сторонам (вручити їх уповноваженим представникам) у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин