Рішення № 39278754, 16.06.2014, Комсомольський районний суд м.Херсона

Справа № 667/6718/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 року Комсомольський районний суд м. Херсона у складі:

головуючого - судді: Дзиговського Ю.В.,

при секретарі: Капітоновій А.Ф.

адвокатів: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Перша Херсонська державна нотаріальна контора про визнання недійсними правочинів, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності, суд -

встановив:

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_8. В установлений законом термін, він звернувся до приватного нотаріуса із відповідною заявою про прийняття спадщини від якого дізнався про існування заповіту, складеного 05.05.2011 року на ім'я відповідача ОСОБА_6 Він вважає, що заповіт є незаконним, і таким, що не відповідає дійсній волі покійної, оскільки остання була повністю сліпа, погано себе почувала, не пам'ятала події, плутала людей, не орієнтувалась у просторі та часі та на момент складення заповіту їй було 94 роки, тому не могла прочитати, що саме вона підписує. Крім того від нотаріуса, позивач дізнався, що спадкодавеці належить лише 26/100 частин житлового будинку за адресою АДРЕСА_1, а інші 31/100 частини житлового будинку належить ОСОБА_4 та 43/100 частини житлового будинку належить ОСОБА_5, що підтверджується договорами дарування від 22.05.1993 року. Про існування вищезазначених договорів йому не було відомо, оскільки він все життя вважав, що 1/2 частина житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 належить йому, так як дана частина домоволодіння належала його батьку ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а він є єдиним спадкоємцем. На момент смерті батька позивач був неповнолітнім, тому покійна мати ОСОБА_8 отримала спадщину після померлого чоловіка. На момент звернення із заявою про прийняття спадщини він вважав, що його мати є власницею 1/2 частини житлового будинку, а інша 1/2 частина належить йому, оскільки він фактично прийняв спадщину, а саме належну частину після смерті батька ОСОБА_9 Також він дізнався у червні 2013 року, що мати незаконно оформила його частку спадщини на себе, а потім подарувала цю частину ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в зв'язку з чим, позивач просить суд, визнати його таким, що фактично прийняв спадщину після померлого батька ОСОБА_9, яка складається із 1/2 частини житлового будинку, за адресою АДРЕСА_1, а саме з приміщень 1-4 та 1-5 в житловому будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Б» та 1/2 частини надвірних споруд, що належали спадкодавцеві на підставі рішення народного суду Комсомольського району м. Херсона від 12.07.1965 року; визнати недійсним заповіт, складений 05.05.2011 року ОСОБА_8 на ім'я ОСОБА_6; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 20.08.1976 року, зареєстроване в реєстрі за № 3-2147; визнати недійсним договір дарування 31/100 частини будинку, за адресою АДРЕСА_1 від 22.05.1993 року, зареєстрований в реєстрі за № 2-3081; визнати недійсним договір дарування 43/100 частин будинку, за адресою АДРЕСА_1 від 22.05.1993 року, зареєстрований в реєстрі за № 2-3083; витребувати із чужого незаконного володіння 1/2 частину будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та складається з приміщень 1-4 та 1-5 в житловому будинку літ. «А», літньої кухні літ. «Б» та 1/2 частини надвірних споруд; визнати за ним право власності на 2/3 частини домоволодіння, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а також стягнути із відповідачів на його користь судові витрати.

Позивач та його адвокат у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов по вищезазначеним обставинам.

Відповідач ОСОБА_4 яка діє від свого імені та в інтересах відповідача ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що договори дарування від 22.05.1993 року вчинені відповідно до чинного законодавство, мати була власницею всього домоволодіння, так як отримала частку спадщини після померлого чоловіка, з яким перебувала у шлюбі до моменту його смерті на законних підставах. Заповіт складений на ім'я ОСОБА_6 був волевиявленням покійної, так як останній проживав разом із нею, доглядав її та утримував будинок. В задоволені позову просила відмовити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_6 та його адвокат позовні вимоги не визнали та пояснили, що ОСОБА_6 проживає разом із сім`єю за адресою АДРЕСА_1 більше десяти років. Покійна ОСОБА_8 приходиться йому рідною бабусею, яку він доглядав, поважав, допомагав їй, із цих підстав покійна ОСОБА_8 виявила бажання скласти на його ім'я заповіт. В задоволенні позовних вимог просили відмовити у зв'язку з його необгрунтованістю.

Треті особи позовні вимоги не визнали у повному обсязі, просили в їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_8, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1.

Згідно довідки № 382 ОСОБА_9 уклав шлюб з ОСОБА_10 17.10.1954 року, актовий запис № 382.

Згідно свідоцтва про народження ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 його батьками є ОСОБА_9 та ОСОБА_8.

Рішенням народного суду Комсомольського району м. Херсона від 12.07.1965 року за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання права власності на ? частину домоволодіння та його реальний розподіл за ОСОБА_8 визнано право власності на частину домоволодіння розташованого в АДРЕСА_1, яка складається із приміщень 1-1, 1-2, 1-3, 1-6 в житловому будинку літ. «А», сарай літ. «В» та ? частину підсобних приміщень. За ОСОБА_9 визнано право власності на частину домоволодіння за адресою АДРЕСА_1, а саме приміщення 1-4, 1-5 в житловому будинку літ. «А», літню кухню літ. «Б» та 1/2 частину підсобних приміщень.

Відповідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2 ОСОБА_9, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 51 рік.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.08.1976 року ОСОБА_8 отримала у спадщину 43/100 частин недобудованого домоволодіння з підсобними приміщеннями, які належали померлому ОСОБА_9.

Виконавчим комітетом Комсомольської районної ради м. Херсона видано акт від 10.06.1988 року про прийняття індивідуального домоволодіння забудовником ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1.

Відповідно договорів дарування від 22.05.1993 року, зареєстрованих в реєстрі за № 2-3083 та № 2-3081 ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_5 43/100 частин, а ОСОБА_11 31/100 частин домоволодіння за адресою АДРЕСА_1.

05.05.2011 року ОСОБА_8 склала заповіт у присутності свідків на всю належну їй на праві особистої власності частину житлового будинку з відповідною частиною господарчих та побутових будівель і споруд та відповідну частину земельної ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 на ім'я ОСОБА_6.

З заявами про прийняття спадщини в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_8 від 07.11.2012 року та від 08.01.2013 року звернулись ОСОБА_4 та ОСОБА_3

У відповідності до заяви про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_8 від 14.01.2013 року звернувся ОСОБА_6

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України вбачається, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що на час відкриття спадщини після померлого ОСОБА_9, позивачу по справі було шістнадцять років, а згідно до коментаря ст. 549 ЦК України (в редакції 1963 року) особи від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років вправі прийняти спадщину тільки з дозволу батьків або піклувальників. На момент одержання ОСОБА_8 свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.08.1976 року позивач був повнолітнім та вже мав свою сім`ю.

Що стосується договорів дарування від 22.05.1993 року, зареєстрованих в реєстрі за № 2-3083 та № 2-3081 то на час їх укладення діяв Закон України «Про власність», нормою ст. 4 вищевказаного Закону передбачено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Власник може вчинити щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Отже, ОСОБА_8 на законних підставах подарувала належну їй частину домоволодіння ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Посилання позивача на те, що йому тільки в 2013 році стало відомо про існування вищевказаних правовстановлюючих документів суд ставить під сумнів так як даний факт спростовується заявою ОСОБА_12 доньки позивача, яка ще у 2008 році зверталася до Херсонського ДБТІ з проханням зареєструвати дублікат свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.08.1976 року, яка знаходиться в матеріалах інвентарної справи і була досліджена в ході розгляду цивільної справи, а також показаннями свідків, які були допитані в судовому засіданні.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.08.1976 року та договорів дарування від 22.05.1993 року, зареєстрованих в реєстрі за № 2-3083 та № 2-3081 не підлягають задоволенню, в зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 3 ст. 203 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а у разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справа про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психітричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України.

В порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України позивач по справі не звернувся до суду із клопотанням про призначення судово-психіатричної експертизи.

Допитані в судовому засіданні свідки підтвердили факт того, що покійна ОСОБА_8 хоча і була незряча але вела повноцінний спосіб життя, сама себе обходила, самостійно ходила по дому, спілкувалася з сусідами, особисто телефонувала колишнім колегам, цікавилася політичним життям країни через телебачення та радіо. ОСОБА_8 розповідала свідкам, про те, що частину домоволодіння вона подарувала дочці ОСОБА_4 та онуку ОСОБА_5, іншу частину домоволодіння вирішила заповісти меншому онуку ОСОБА_6 в зв'язку з тим, що останній проживає зі своєю сім`єю разом з нею та допомагає їй. При цьому дуже скаржилася на свого сина ОСОБА_3, що той постійно пиячить, розлучився з дружиною, вчиняє сварки.

У суду немає підстав ставити під сумнів достовірність фактів, повідомлених свідками, даних про їх зацікавленість в результаті розгляду справи не виявлено.

Показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ОСОБА_15 про те, що покійна ОСОБА_8 не розуміла українську мову при складенні заповіту суд не бере до уваги, на тій підставі, що спадкодавеця проживала на території України з 1954 року, працювала в державних установах, а також договори дарування від 22.05.1993 року були укладені нею на українській мові.

Відповідно до ст.212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

При зазначених вище обставинах, оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, суд вважає, що позов необґрунтований та задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, ст. ст. 203, 215, 225 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи приватний нотаріус Херсонського міського нотаріального округу ОСОБА_7, Перша Херсонська державна нотаріальна контора про визнання недійсними правочинів, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності - відмовити в зв'язку з його необґрунтованістю.

На рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Херсонської області через Комсомольський районний суд м. Херсона. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: