Постанова № 39277379, 03.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 810/3834/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О.

Суддя-доповідач: Федотов І.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федотова І.В.,

суддів - Ісаєнко Ю.А. та Епель О.В.,

при секретарі - Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінега» на постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінега» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробнича фірма «Сінега» (далі - позивач або ТОВ «Сінега») звернулося до суду з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби (далі - відповідач або податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000602203 від 18.03.2013 року та №0000592203 від 18.03.2013 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, вважає, що постанова суду не ґрунтується на належних та допустимих доказах, судом допущено неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, які з'явились в судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.198, п. 2 ч. 1 ст.202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, на підставі наказу №193 від 12.02.2013 року податковим органом проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ТОВ «Сінега» в частині дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з: ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», ТОВ «PMA «МОНАМ1» за період з 01.08.2009 року по 31.03.2010 року.

За результатами перевірки складено акт від 18.02.2013 року №108/22-5/31033827, згідно з яким встановлено порушення: ч.1,5 ст.203, ч.1,2 ст.215 Цивільного кодексу України, взаємовідносини між ТОВ «Сінега» та підприємствами-постачальниками мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу припису закону, а саме: ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» на загальну суму 192780 грн. (в т.ч. ПДВ - 32130 грн.), в т.ч.: за листопад 2009 року на загальну суму 156780 грн. (в т.ч. ПДВ - 26130 грн.), за лютий 2010 року на загальну суму 36000 грн. (в т.ч. ПДВ - 6000 грн.); TOB «РМА «МОНАМІ» на загальну суму 57237,50 грн. (в т.ч. ПДВ - 9500 грн.), в т.ч. за серпень 2009 року на загальну суму 15062,50 грн. (в т.ч. ПДВ - 2500 грн.), за листопад 2009 року на загальну суму 42175 грн. (в т.ч. ПДВ - 7000 грн.); п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств'', в результаті чого ТОВ «Сінега» занижено податок на прибуток на загальну суму 52096 грн., в т.ч. за 3 квартал 2009 року в розмірі 3140 грн., за 2009 рік в розмірі 41456 грн., за 1 квартал 2010 року - в розмірі 7500 грн.; п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого завищено суму податкового кредиту ТОВ «Сінега» в розмірі 41630 грн., що призвело до заниження суми ПДВ на загальну суму 41630 грн., в т.ч. за серпень 2009 року - в сумі 2500 грн., за листопад 2009 року - в сумі 33130 грн., за лютий 2010 року - в сумі 6000 грн.

Перевіркою встановлено, що ТОВ «Сінега» здійснювало безтоварні операції з придбання товарів (робіт, послуг) від ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», ТОВ «РМА «Монамі», які в дійсності не реалізовувалися вказаними підприємствами, а лише полягали в документальному їх оформленні (шляхом складання договорів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних та інших документів), з метою ухилення від сплати податків та обов'язкових платежів. Правочини, укладені між ТОВ «Сінега» та ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», ТОВ «РМА «Монамі» не спричинили реального настання правових наслідків та є нікчемними.

На підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 18.03.2013 року №0000602203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 11250 грн., в тому числі за основним платежем 7500 грн. та за штрафними санкціями 3750 грн., та №0000592203, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9000 грн., в тому числі за основним платежем 6000 грн. та за штрафними санкціями 3000 грн.

Як встановлено судом першої інстанції та як свідчать матеріали справи, висновок відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтується на доводах про фіктивність господарської діяльності контрагентів позивача.

Однак, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач оскаржив їх в судовому порядку до Київського окружного адміністративного суду м. Києва.

Обговорюючи питання правомірності спірних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать про те, що між ТОВ «Сінега» (покупець) та ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» (постачальник) укладено договір купівлі-продажу №72 від 26.11.2009 року, за умовами якого останній зобов'язується поставити продукцію постачальника по ціні, кількості та асортименту, вказаному в накладній, яка є невід'ємною частиною договору. Пунктом 1.2 цього договору передбачено, що терміни поставки, кількість, асортимент та види продукції узгоджуються сторонами окремо на підставі каталогу постачальника та заявки покупця на умовах усного узгодження, або шляхом обміну листами, телеграмами, факсами, тощо. Пункт 1.3 цього договору передбачає, що постачальник забезпечує проведення консультацій по відбору оптимальних варіантів продукції та технології її монтажу, а також проводить передпродажну підготовку наданої продукції. Пунктом 2.1 цього договору визначено, що вартість реалізованої постачальником продукції визначається на підставі рахунка постачальника з урахуванням побажань сторін шляхом складання при необхідності протоколів про договірні ціни.

Факт надання послуг оформлювався актами здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.11.2009 року та від 25.02.2010 року, видатковою накладною №261104 від 26.11.2009 року, рахунками-фактурами №18/02 від 18.02.2010 року, №26/11-9 від 26.11.2009 року, №26/11-10 від 26.11.2009 року, заявкою від 11.11.2009 року, податковими накладними №261104 від 26.11.2009 року, №180201 від 18.02.2010 року та прибутковою накладною №СІ-0000065 від 26.11.2009 року. Розрахунки позивача з ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» згідно з укладеним договором проводились у безготівковій формі, що підтверджується виписками банку з рахунків позивача.

Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року N 168/97-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підстави для включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат передбачені пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.3.9. п.5.3. ст.5 цього ж Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит та валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 цього ж Закону).

За вимогами п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, а відповідно до п. 18 наказу ДПА України від 30.05.97р. №165, зареєстрованого в Мін'юсті України 23.06.97р. за №233/2037, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податків здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку -продавця.

Так, як вбачається з матеріалів справи та відповідачем не заперечується, між позивачем та його контрагентами було укладено договір купівлі-продажу №72 від 26.11.2009 року, на виконання яких позивачу його контрагентами було виписано податкові накладні, рахунки-фактури, також між сторонами договору було підписано акти здачі-приймання робіт. Також, позивачем було проведено розрахунки з ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс», що підтверджується виписками банку з рахунків позивача.

Тобто є встановленим факт виконання умов за зазначеними вище договором та оплати його вартості, що підтверджується документально. Господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, що також відповідачем не заперечується.

Крім того, в матеріалах справи містяться документи, що підтверджують наявності у позивача складських приміщень для зберігання отриманої продукції, в тому числі договір оренди №124/2009 від 01.10.2009 року, укладений між позивачем (орендар) та ВАТ Укрндіпроектстальконструкція ім. В.М.Шимановського (орендодавець), предметом якого є нежитлове приміщення для виробничих потреб площею 680 м2 за адресою: м. Бровари, вул. Лісова, 4, Броварська експериментально-виробнича база. Також на підтвердження внутрішнього переміщення товару по складу позивачем надано п'ять накладних на внутрішнє переміщення №СІ-0000052 від 26.11.2009 року, №СІ-00112 від 26.11.2009 року, №СІ-0000122 від 27.02.2010 року, №СІ-0000256 від 27.12.2010 року, №СІ-0000123 від 01.03.2010 року. також в матеріалах справи міститься попередня калькуляцію вартості виробництва продукції №СІ-0000270 від 26.11.2009 року, яка підтверджує реальність придбання товару у контрагента.

Реальність придбання товарів у контрагента та подальше використання його в процесу виготовлення готової продукції (крісел) свідчить також: договір поставки №30041 від 16.11.2009 року та договір №1902 від 19.11.2009 року, укладені між позивачем (постачальник) та Черкаським медичним коледжем (замовник); додаток до договору поставки №30041 від 16.11.2009 року; дві видаткові накладні (№СІ-0000125 від 26.11.2009 року, №СІ-0000131 від 28.12.2011 року); довіреність; три податкові накладні (№132 від 25.11.2009, №130 від 20.11.2009, №117 від 17.12.2010 року); акт №СІ-0000005 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.11.2009 року. Виписки банку з рахунків позивача щодо розрахунку з ним.

Окремо, колегія суддів зазначає, що ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» позивача, на момент проведення операцій із позивачем мав право на виписку податкових накладних і був зареєстрований як платник податку на додану вартість.

Отже, на момент проведення перевірки у ТОВ «Сінега» були наявні всі необхідні документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського та податкового обліку, для віднесення до валових витрат та податкового кредиту сум, сплачених позивачем контрагентам, а аналіз наданих позивачем податкових накладних, інших первинних та платіжних документів свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження формування податкового кредиту по операціям з контрагентом, який був предметом перевірки.

Крім того, твердження відповідача про те, що діяльність ТОВ «Сінега» має фіктивний характер колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки в ході проведеної перевірки податковим органом не було встановлено обізнаності позивача щодо протиправного характеру діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої протиправної діяльності з метою отримання податкової вигоди або укладання фіктивних договорів.

Судом першої інстанції правильно зауважено, що посилання відповідача на наявність кримінальної справи №69-149, порушеної за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) - ТОВ «ТД «Спец-Техноресурс» - за cт.28 ч.2, cт. 205 ч.2 КК України, не є належним доказом по справі, оскільки сам факт наявності та розслідування цієї кримінальної справи не є доказом нереальності вчинених товариством господарських операцій, а доказів винесення у цій кримінальній справі судового рішення, яке б набрало законної сили, до суду не надано.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем надано всі необхідні документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій на підставі вказаного вище договору.

Щодо доводів відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про те, що надані позивачем документи первинного бухгалтерського обліку не містять належного зазначення кількості, якості, кольору, артикулу тканини, зазначення переліку складових елементів, які входять до складу комплектуючих до крісел та відсутності значень моделі крісел, то колегія суддів відзначає, що чинним законодавством не встановлено вимог до документів бухгалтерської звітності, які зобов'язували платника податків вказувати такі характеристики товарів. Водночас, як уже встановлено судом, договором передбачено, що терміни поставки, кількість, асортимент та види продукції узгоджуються сторонами окремо на підставі каталогу постачальника та заявки покупця на умовах усного узгодження, або шляхом обміну листами, телеграмами, факсами, тощо.

За таких обставин, судова колегія вважає, що зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, тому у відповідача були відсутні підстави для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, на те що чинним, станом на час виникнення спірних правовідносин, законодавством також не передбачено обов'язок платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Зазначена позиція судової колегії узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання контрагентом свої зобов'язання зі сплати податку.

Що ж стосується твердження податкового органу про нікчемність фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом в силу норм ст.ст. 203, 216 ЦК України, то колегія суддів вважає їх безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно положень ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Інших підстав для визнання правочину нікчемним чинним законодавством України не передбачено.

Колегія суддів зауважує, що згідно ст. 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають.

Однак, податковим органом не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладені позивачем угоди - нікчемними правочинами.

Таким чином, відповідачем не доведено обґрунтування правомірності прийнятої податкової санкції, відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене вище, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, та частково підтверджені в ході апеляційного провадження, через що постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінега» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2013 року скасувати та ухвалити нову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінега» до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - задовольнити.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 18.03.2013 року №0000602203 та №0000592203.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Федотов І.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Епель О.В.