Ухвала суду № 39276464, 12.06.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/9936/13-ц 12.06.2014 12.06.2014 12.06.2014

Провадження № 22ц/784/1781/14 Суддя першої інстанції Губницький Д.Г.

Категорія 24 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Царюк Л.М., Колосовського С.Ю.,

при секретарі Яценко Л.В.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2,

її представника - ОСОБА_3,

відповідачки - ОСОБА_4,

її представника - ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6, третьї особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_7 про відшкодування витрат за сплату комунальних послуг, -

В С Т А Н О В И Л А:

14 листопада 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4, яка діє також в інтересах неповнолітнього ОСОБА_6 про відшкодування витрат по оплаті комунальних послуг.

Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що на праві спільної часткової власності їй, ОСОБА_4 та сину останньої неповнолітньому ОСОБА_6 належить кожному по 1/3 частки квартири АДРЕСА_1. В цій квартирі співвласники зареєстровані та проживають, проте не приймають участі в оплаті комунальних послуг на утримання квартири. Всі витрати, пов'язані зі сплатою послуг з водопостачання, вивозом твердих побутових відходів, газопостачання та користування електроенергією вона несе самостійно.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_8 половину від понесених нею витрат на оплату комунальних послуг за період з 2011 по 2013 роки у розмірі 4002 грн. 38 коп.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 2668,25 грн. у рахунок відшкодування витрат за сплату комунальних послуг. Також розподілено судові витрати.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у судовому засіданні, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, квартира АДРЕСА_1 складається з трьох ізольованих кімнат, кухні і коридору.

Відповідно до рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 4 липня 2006 року було визначено порядок користування спірною квартирою, а саме: ОСОБА_4, її неповнолітньому сину ОСОБА_6 та ОСОБА_2 були виділені в користування жилі кімнати площею 11,9 та 11,28 кв.м., а кімната площею 15,6 кв.м. надана в користування ОСОБА_9 Кухня і коридор залишені в загальному користуванні зазначених осіб.

5 грудня 2006 року ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2 отримали у власність в порядку приватизації по 1/3 частки двох кімнат в даній квартирі спільного заселення та зареєстрували у встановленому порядку таке право.

ОСОБА_9 своє право на приватизацію кімнати площею 15,6 кв.м. не використав і помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Відповідно до рішення виконкому Миколаївської міської ради від 4 серпня 2011 року було видано ордер на кімнату площею 15,6 кв.м. ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6 та члену родини ОСОБА_10, який вселився до квартири без згоди ОСОБА_4, зареєструвався в ній і незаконно взяв участь у приватизації кімнати на 4 зазначених особи.

Внаслідок цього, рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 серпня 2013 року були визнані недійсними розпорядження Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради № 627 від 6 жовтня 2001 року в частині участі ОСОБА_7 в приватизації кімнати площею 15,6 кв.м. в даній квартирі, а також свідоцтво від 10 жовтня 2011 року про право власності ОСОБА_7 на частину кімнати площею 15,6 кв. м. та допоміжних приміщень квартири (а.с.48-52).

Згідно свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_1 від 10 жовтня 2011 року були визначені порівну частки співвласників ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_2 і ОСОБА_7 - по ? частки (а.с.3). Вказане свідоцтво визнано частково недійсним щодо права власності ОСОБА_7

Правовстановлюючий документ сторонами зі змінами відповідно до рішення апеляційного суду сторонами не отримано.

Отже, районний суд підставно виходив з того, що частки позивачки та відповідачки із неповнолітнім сином є рівними по 1/3 частки кожному.

Згідно довідки ЖЕК № 7 ЖКП «Південь» від 8 січня 2014 року в даній квартирі зареєстровані позивачка ОСОБА_2 зі своїм сином -ОСОБА_7, відповідачка ОСОБА_4 з неповнолітнім сином ОСОБА_6 (а.с.32).

ОСОБА_7 зареєстрований у квартирі з 4 березня 2011 року (а.с.41).

Особові рахунки по оплаті комунальних послуг - постачання природного газу, електроенергії, вивіз твердих побутових відходів, водопостачання та водовідведення оформлені як на померлого ОСОБА_9, так і на ОСОБА_2 на склад сім'ї з 4 осіб, що відповідає фактичній кількості мешканців квартири щодо спірного періоду оплати комунальних платежів (а.с. 27-30,42-48).

Оплата комунальних послуг підтверджується квитанціями про оплату таких послуг, наданими позивачкою (а.с. 6, 8-10, 33, 11-13, 43-44).

Приписами ст. 360 ЦК України визначено,що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України № 1875-1У «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власники квартир є учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг.

Як встановлено судом відповідачка є співвласником зазначеної квартири, користується комунальними послугами, за які сплачувала за вказаний період часу позивачка, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку з огляду на викладені правові норми, про обов'язок ОСОБА_4 сплачувати вартість комунальних послуг. За такого, районний суд правомірно стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму понесених останньою витрат на сплату цих послуг в розмірі частки відповідачки.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_4 передавала грошові кошти позивачці на оплату комунальних послуг, а також ОСОБА_2 за її довіреністю знімала з її рахунку у Сбербанку кошти на оплату комунальних послуг, не можуть бути взяті до уваги, оскільки на підтвердження цих обставин відповідачкою не надано суду будь-яких доказів.

Щодо тверджень ОСОБА_4 про покладення обов'язку по оплаті таких витрат на ОСОБА_7, то колегія суддів погоджується з висновком районного суду про їх безпідставність, оскільки останній є членом сім'ї співвласника, а відповідно до приписів ст. 156 Житлового Кодексу України участь членів сім'ї та інших осіб, які проживають із власником, у витратах, пов'язаних з наданням житлово-комунальних послуг, визначається власником житла і обов'язки по відшкодуванню таких витратах виникають у члена сім'ї перед власником, а не перед учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг.

Таким чином, докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні, судом були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 8 травня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Судді: