Ухвала суду № 39267530, 12.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/2230/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

12 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М., секретаря судового засідання Самсонової М.М., за участю представника позивача Лисак Т.М. представника відповідача Власової А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2014 року у адміністративній справі № 826/2230/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю" (надалі - ТОВ "Зірка Буковелю") звернулося до суду позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві (далі - Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.10.2013 №0005282208 та від 13.12.2013 №0007682208.

Позов обґрунтовано тим, що Інспекцією на підставі хибних висновків акту перевірки від 18.09.2013 №978/22-80/33719262 щодо відсутності факту реальності фінансово-господарських операцій між позивачем та його контрагентом приватним підприємством «Патронат», необґрунтовано прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.10.2013 №0005282208 та від 13.12.2013 №0007682208. За посиланням позивача, він є добросовісним платником податків, вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, а контрагент позивача декларував свої грошові зобов'язання. Висновки акту перевірки зроблені з огляду на фіктивність приватного підприємства «Хімінвест-2012», з яким у позивача не було жодних господарських відносин..

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2014 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві від 13.12.2013 №0007682208. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються первинними документами.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2014 року як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті постанови не було в повному обсязі досліджено усі фактичні обставини та докази у справі, що призвело до винесення необґрунтованого рішення у справі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти її задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ «Зірка Буковелю» зареєстроване як юридична особа 17.03.2006р., ідентифікаційний код 33719262. (т. 1 а.с. 16)

З 05.09.2013 року по 11.09.2013 року на підставі наказу від 02.09.2013 р. № 618 Інспекцією проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Зірка Буковелю», з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року під час проведення фінансово-господарських відносин із ПП «Патронат» та ПП «Хімінвест - 2012».

За результатами перевірки складено акт перевірки від 18.09.2013 року № 978/22-80/33719262 (а.с. 20-30 том. 1).

В акті перевірки податковим органом зроблено висновок про такі порушення - п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755 що призвело до завищення від`ємного значення податку на додану вартість у сумі 367 826 грн., в тому числі за липень 2011 року - 17 703 грн., за лютий 2012 року - 350 123 грн.

За наслідками перевірки та на підставі вказаного акту перевірки Інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення: 04.10.2013 №0005282208, якими зменшено розмір від`ємного значення податку на додану вартість у сумі 367 826 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням Інспекції від 04.10.2013 №0005282208 ТОВ «Зірка Буковелю» подало головному управлінню Міністерства доходів і зборів у місті Києві скаргу.

За результатами розгляду скарги від 14.10.2013 №1518, головним управлінням Міністерства доходів і зборів у місті Києві прийнято рішення від 04.12.2013, яким податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 04.10.2013 №0005282208 скасовано, як таке, що прийнято за невстановленою формою.

Інспекцією прийняте нове податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 №0007682208.

За результатами процедури адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення Інспекції від 04.10.2013 №0005282208 було скасовано та винесено нове податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 №0007682208, яким позивачеві зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість за липень 2011 року та лютий 2012 року у розмірі 367 826,00 грн.

Тобто, податкове повідомлення-рішення Інспекції від 04.10.2013 №0005282208 є скасованим внаслідок застосування позивачем процедури адміністративного оскарження і відкликаним в силу приписів Податкового кодексу України.

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З 01.01.2011 р. набрав чинності Податковий кодекс України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність вчинення господарської операції, відповідність вчиненої господарської операції господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на формування податкового кредиту.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.8 статті 138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно матеріалів справи, а саме з акту Інспекції від 18.09.2013 №978/22-80/33719262 висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між товариством з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю» та приватним підприємством «Патронат».

ТОВ «Зірка Буковелю» (замовник) з ПП «Патронат» (підрядник) уклали договір підряду від 18.02.2011 №БК-80, відповідно до якого підрядник зобов'язується на свій ризик виконати та здати замовнику за ціною, у терміни та на умовах цієї угоди комплекс робіт та послуг із влаштування на об'єкті комплексу СПА та велнес процедур, а замовник у свою чергу, зобов'язується надати підряднику доступ на будівельний майданчик та об'єкт, а також затверджену в установленому порядку проектну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи та оплатити їх на умовах договору.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору підряду від 18.02.2011 №БК-80; актів приймання виконаних будівельних робіт за відповідні періоди; платіжних доручень за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди.

Проте, Інспекцією на спростування реальності господарських операцій, здійснених між ТОВ «Зірка Буковелю» та ПП «Патронат» вказано на акт державної податкової інспекції у Сихівському районі міста Львова від 22.02.2013 №221/22-10/23967667 «Про результати планової виїзної перевірки приватного підприємства «Патронат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012». З акту від 22.02.2013 №221/22-10/23967667 вбачається, що в ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від приватного підприємства підприємством «Хімінвест-2012» до контрагентів покупців.

Судом першої інстанції вірно зазначено, що під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю ТОВ «Зірка Буковелю» відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Патронат», первинні документи по господарським операціям не досліджувались.

Органом державної податкової служби зроблено висновки щодо порушення позивачем приписів Податкового кодексу України з огляду на те, що правочин укладений позивачем з ПП «Патронат» укладався без реального здійснення господарських операцій через те, що за ланцюгом між попередніми контрагентами правочини визнані податковим органом нікчемними.

Також суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв такі доводи відповідача, оскільки відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг (ПП «Олівія», ПП «Хімінвест-2012») не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його безпосереднім контрагентом - ПП «Патронат».

На підтвердження реальності господарських операцій з ПП «Патронат», наявності ділової мети та економічної доцільності, позивачем вказано, що ПП «Патронат» здійснювались роботи по влаштуванню комплексу СПА в готелі, що належить ТОВ «Зірка Буковелю». Відповідно до умов договору підряду від 18.02.2011 №БК-80, підрядник має право залучати субпідрядників на певні види робіт. При цьому субпідрядною організацією, що виступала генеральним проектувальником документації щодо обладнання СПА зони, було ТОВ «Хело Україна».

На підтвердження зазначених доводів позивач надав суду копії: проектної документації по будівництву спа зони в готелі, зокрема, копію акту робочої комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта для пред'явлення приймальній комісії; договору страхування будівельно-монтажних ризиків; ліцензії приватного підприємства «Патронат» на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури; листування між приватним підприємством «Патронат» та товариством з обмеженою відповідальністю «Зірка Буковелю» щодо виконання умов договору підряду від 18.02.2011 №БК-80; договорів на сервісне обслуговування обладнання укладених в 2013 та в 2014 роках та копії актів здачі-прийняття робіт по цим договорам тощо.

Відповідачем зазначені доводи позивача не спростовано.

Судом першої інстанції встановлено, що акт перевірки, на підставі якого прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 не містить доказів щодо порушення позивачем фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин із приватним підприємством «Патронат», при цьому звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат товариства не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Згідно зі статтею 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Тобто, навіть якщо припустити недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем не доведено), правові наслідки наступають саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 № К/9991/37637/12, від 17.02.2014 № К/800/50945/13, від 19.02.2014 № К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 № К/800/12888/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Отже, як вже зазначалось, для підтвердження правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійсненої господарської операції з придбання товару (послуг), тобто така операція має бути не тільки документально оформленою, а й повинна об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. Аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього, відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надано суду договір підряду від 18.02.2011 №БК-80; акти приймання виконаних будівельних робіт за відповідні періоди; платіжні доручення за відповідні періоди; податкові накладних за відповідні періоди, проектну документацію по будівництву спа зони в готелі, зокрема, копію акту робочої комісії про готовність закінченого будівництвом об'єкта для пред'явлення приймальній комісії; договору страхування будівельно-монтажних ризиків; ліцензії ПП«Патронат» на здійснення господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури; листування між ПП «Патронат» та ТОВ «Зірка Буковелю» щодо виконання умов договору підряду від 18.02.2011 №БК-80; договорів на сервісне обслуговування обладнання укладених в 2013 та в 2014 роках та копії актів здачі-прийняття робіт по цим договорам тощо.

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано прийняв до уваги доводи позивача з приводу відсутності товарно-транспортних накладних, оскільки виходячи із суті договору у підприємства не можуть бути вказані накладні.

Тобто, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність у відповідача належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між ТОВ «Зірка Буковелю» та ПП «Патронат» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.12.2013 прийнято обґрунтовано, а позивачем на підтвердження реального характеру здійснення господарських операцій з контрагентом надано суду первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності.

Посилання відповідача на розслідування кримінального провадження щодо договору позивача з контрагентом є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи вирок суду за даним кримінальним провадженням відсутнє.

З огляду на зазначене, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Оскільки матеріалами справи підтверджено рух активів у процесі здійснення господарських операцій, наявність у позивача та його контрагента податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлено зв'язок між укладеними договорами та господарською діяльністю платника податку, витрати підтверджені первинними документами, колегія суддів погоджується з тим, що встановлений факт здійснення господарської операції, а відтак погоджує висновок суду першої інстанції про відсутність підстав у контролюючого органу для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено, що сторони, укладаючи зазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного. Дослідивши договори між позивачем та контрагентами, та надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що вони відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, і виконання цього договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.

Крім того, доводи апелянта щодо відсутності товарно-транспортних накладних є необґрунтованими, оскільки виходячи із суті вказаного договору товарно-транспортні накладні не можуть бути у товариства.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 17.06.2014 року.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 196, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2014 року, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 березня 2014 року у адміністративній справі № 826/2230/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зірка Буковелю" до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міністерства доходів та зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Г.М. Бистрик

О.М. Оксененко

.

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Бистрик Г.М.

Оксененко О.М.