Постанова № 39265352, 22.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/10830/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

22 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

при секретарі: Козловій І.І.

розглянувши за відсутності осіб, які беруть участь в справі, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ст. 41 КАС України у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Приватного підприємства «Косіба» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2013 у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства «Косіба» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

ПП «Косіба» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС про скасування податкового повідомлення-рішення № 0003342240 від 12.03.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2013 у задоволенні вищевказаного адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги повністю.

Особи, які беруть участь в справі в судове засідання не з'явилися, про дату та час слухання справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова суду - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, працівниками ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Косіба» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ДП «БАЛУ», за період: лютий, травень 2011 року та ПП «ФІЛО» за період лютий, травень 2011 року. За результатами перевірки складено акт № 520/2240/13674036 від 21.02.2013.

Актом перевірки встановлено порушення позивачем п. 198.6 статті 198, п. 201 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 362 395, 00 грн.

На підставі встановлених порушень, відповідачем 12.03.2013 прийнято податкове повідомлення - рішення № 0003342240, яким за позивачем визначено суму зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 362 396,00 грн. в тому числі за основним платежем в сумі 1 362 395,00 грн. та штрафні санкції в розмірі 1,00 грн.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив його в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, за перевіряємий відповідачем період позивач мав господарські відносини з ДП «БАЛУ», ПП «ФІЛО».

Суми податку на додану вартість, сплачені позивачем по взаємовідносинах з зазначеними контрагентами, були включені ним до сум податкового кредиту за відповідні звітні періоди.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пп. 14.1.27 п. 14.1 статті 14 ПК України - витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, відповідно до п. 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України - податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 ПК України - датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Крім цього, відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Положеннями п. 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (видаткові накладні, податкові накладні тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

При вирішенні даної справи, колегія суддів враховує правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі № 1112/11/13-10 від 20.07.2010, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку.

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини між позивачем та його контрагентами, а саме, факт виконання укладених договорів, підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, зокрема, це копії довідок про вартість виконаних будівельних робіт, платіжних доручень, актами приймання-передачі виконаних робіт, а також податкових накладних, реєстрів отриманих податкових накладних від ДП «БАЛУ та ПП «Філо».

Проте, судом першої інстанції зазначено, що сторонами не було належним чином виконано умови договорів в повному обсязі, а тому посилання позивача на виконання сторонами всіх умов договору не підтверджується.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком, оскільки вказані документи оформлені належним чином, містять всі необхідні реквізити, а отже дозволяють чітко ідентифікувати особу замовника та виконавця робіт, місце виконання робіт, види та обсяги, а також юридичну підставу та вартість виконаних робіт.

Відповідач також посилається на акт ДПІ у Вишгородському районі Київської області ДПС № 222/23-1/31571552 від 12.04.2011 про неможливість проведення зустрічної звірки ПП «Філо», згідно з яким зустрічну звірку неможливо провести у зв'язку з відсутністю ПП «Філо» за юридичною адресою.

Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов`язку за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду на підставі належних доказів факту узгодженості дій платника з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватись на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказів, які одержані з порушенням закону.

Суд апеляційної інстанції на посилання суду першої інстанції про відсутність реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, відсутність у контрагентів позивача необхідних ресурсів для ведення господарської діяльності, недостатньої кількості працівників та інших матеріально-технічних ресурсів, зазначає, що контрагенти позивача, з якими були укладені договори, на період проведення цих операцій мали діючі будівельні ліцензії, а крім того не позбавлені були права, в свою чергу, також укласти договори і виконати свої зобов'язання перед ПП «Косіба».

Отже, з аналізу фактичних обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Тобто, позивачем правомірно було сформовано податковий кредит, оскільки наведена вище первинна документація чітко відображає операції які були здійсненні між позивачем та наведеними контрагентами.

Крім того, матеріали справи свідчать, що на момент укладання договорів, контрагенти були не лише належним чином зареєстровані як суб'єкт господарювання, а й являлись платниками податку на додану вартість.

Також необхідно зазначити, що невиконання контрагентами зобов'язання по сплаті податку до бюджету не являється підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість.

Крім цього, невиконання контрагентом позивача власних податкових зобов'язань перед бюджетом, тягне відповідну відповідальність саме для нього, і не може вважатися підставою для відповідальності позивача.

Оскільки судом першої інстанції не встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентами правочинів, необґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки № 520/2240/13674036 від 21.02.2013 про порушення позивачем податкового законодавства.

Як наслідок, колегія суддів приходить до висновку про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача, що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Таким чином неправомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Косіба» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.08.2013 - скасувати та постановити нову, якою позовні вимоги Приватного підприємства «Косіба» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби № 0003342240 від 12.03.2013.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби судові витрати у розмірі 2294, 00 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено: 27.05.2014.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.