Ухвала суду № 39253902, 05.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/441/14 Головуючий у 1-й інстанції: Клопот С.Л. Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

при секретарі - Дроздовій М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2014 року Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» адміністративно-господарські санкції у розмірі 26985 грн. 01 коп. за невиконання у 2012 році нормативу працевлаштування інвалідів.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року вказаний адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що створив робоче місце для працевлаштування інваліда, яке було зайняте потягом 7 місяців 2012 року. Також представник відповідача посилається на те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Під час судового засідання представник відповідача підтримала апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився, проте направив до суду клопотання про розгляду справи в його відсутність. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представника позивача в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року - без змін виходячи із наступного.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суд першої інстанції виходив з того, що позивач у 2012 році не виконав нормативу працевлаштування інвалідів та не повідомив центр зайнятості у встановленому законом порядку про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на виконання вимог зазначеного Закону було подано позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік (форма № 10-ПІ).

У вказаному звіті відповідач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 18 осіб, у зв'язку з чим кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ч. 1 ст. 19 Закону становить 1 особу. Фактично на підприємстві відповідача у 2012 році, згідно звіту, працював 1 інвалід.

Проте, Територіальною державною інспекцією з питань праці у Чернігівській області під час перевірки, оформленої актом № 25-03-011/1429, було встановлено, що зазначена у звіті форми № 10-ПІ кількість працевлаштованих інвалідів не відповідає дійсності.

Так, під час проведення перевірки було встановлено, що на ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» у період з 01 січня по 11 червня 2012 року та з 10 грудня 2012 року дійсно працював ОСОБА_3, якому встановлено інвалідність. Разом з тим, у період з 01 січня по 11 червня 2012 року вказана особа працювала на підприємстві відповідача за сумісництвом, що підтверджується наказом (розпорядженням) № 03-К від 14 липня 2011 року про прийняття на роботу.

Положеннями ч. 5 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Таким чином, період роботи ОСОБА_3 на підприємстві з 01 січня по 11 червня 2012 року не підлягає врахуванню під час визначення середньооблікової чисельності штатних працівників, яким встановлено інвалідність. При визначенні вказаного показника враховується період роботи вказаної особи лише з 10 грудня 2012 року, адже згідно наказу (розпорядження) № 13-К від 10 грудня 2012 року про прийняття на роботу таке місце роботи було для ОСОБА_3 основним.

Обчисливши середньооблікову кількість штатних працівників ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» у 2012 році, яким встановлено інвалідність, за правилами, встановленими п. 3.2.5 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28 вересня 2005 року № 286, колегія суддів встановила, що вона складає менше 1 особи.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем у 2012 році не було виконано норматив працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 3 ст. 19 вказаного Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону.

Також, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Тобто, Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами - безпосереднього звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

При цьому, ч. 3 ст. 18 зазначеного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю - виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування.

Однак, надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів, є обов'язком підприємств, установ, організацій, у разі належного виконання якого до них можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Така інформацію надається шляхом подачі звітів про наявність вакансій за формою № 3-ПН, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року № 420 (далі - Наказ).

Згідно ч. 4 ст. 20 Закону України «Про зайнятість населення», норми якого були чинними протягом 2012 року, підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до Наказу звіт про наявність вакансій за формою № 3-ПН подається за наявності вакансій.

Із зазначених норм права вбачається, що у разі наявності у ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» протягом 2012 року вільних вакансій, воно зобов'язане було щомісяця подавати до відповідного центру зайнятості звіти за формою № 3-ПН.

ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» у 2012 році не виконало свого обов'язку щодо надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів.

До матеріалів справи приєднано лист Прилуцького міськрайонного центру зайнятості від 14 січня 2014 року № 03/105, згідно якого ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» протягом 2012 року звіти за формою № 3-ПН - не подавало.

З огляду на те, що ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» не виконало нормативу працевлаштування інвалідів у 2012 році та не забезпечило щомісячне надання Прилуцькому міськрайонному центру зайнятості у встановленому законом порядку інформації про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, колегія суддів вважає, що відповідач зобов'язаний був самостійно нарахувати та сплатити адміністративно-господарські санкції, передбачені ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Оскільки такі дії відповідачем вчинені не були, колегія суддів вважає, що адміністративний позов Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про їх стягнення в судовому порядку є законним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Як на підставу для задоволення своїх вимог ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» в апеляційній скарзі посилається на те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів вважає вказані доводи відповідача необґрунтованими, адже відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У відповідності до абз. 2 ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог.

Згідно відмітки про реєстрацію вхідної кореспонденції позивач 16 січня 2014 року отримав копію акту Територіальної державної інспекції з питань праці у Чернігівській області № 25-03-011/1429, яким встановлено, що відповідач у 2012 році не виконав нормативу працевлаштування інвалідів та вніс до звіту за формою 10-ПІ неправильні відомості.

Даний адміністративний позов був поданий до суду 29 січня 2014 року.

Таким чином, посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з даним позовом - не знайшов свого підтвердження.

Отже, доводи апеляційної скарги ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 20 лютого 2014 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам та прийнято законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу ТОВ «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

В задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Проектно-виробнича компанія «Конструкторське бюро пожежних та спеціальних машин» - відмовити.

Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Я.С. Мамчур

О.О. Шостак

Ухвала складена в повному обсязі 10 червня 2014 року.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.