Ухвала суду № 39253246, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/9991/14552/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Федорова М.О.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Влада-Промтекс»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011

у справі № 2а-11662/10/2070

за позовом Українсько-американського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Влада-Промтекс»

до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м.Харкова

про скасування податкових повідомлень рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2010 позов задоволено в повному обсязі. Скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова від 25.06.2010 № 0001072330/0, від 25.06.2010 № 0001082330/0, від 03.09.2010 № 0001072330/1, від 03.09.2010 № 0001082330/1.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволення позовних вимог про скасування податкових повідомлень-рішень від 25.06.2010 № 0001072330/0, від 25.06.2010 № 0001082330/0, від 03.09.2010 № 0001082330/1. У решті постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Українсько-американське спільне підприємство з іноземними інвестиціями «Влада-Промтекс» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права: п. 1.32 ст. 1, п. 5.1, п.п. 5.2.1, п.п. 5.5.1 п. 5.5, п. 5.11 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 2181-ІІІ, ст. 13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509-ХІІ, ч. 3 ст. 49, ч. 1 ст. 11, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням ДПІ у Орджонікідзевському районі м.Харкова від 25.06.2010 № 0001072330/0, від 03.09.2010 № 0001072330/1 податку на прибуток в сумі 77194 грн. основного платежу та 25265,3 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки планової виїзної перевірки за період з 01.01.2009 по 31.03.2010, викладені в акті від 14.06.2010 № 1462/23-206/14338168, про порушення позивачем вимог п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат за 1, 2, 3, 4 квартали 2009 року частину витрат в загальній сумі 173433 грн. з придбання товарів (робіт, послуг) - орендних послуг приміщень, послуг охорони, теплоенергії, електроенергії, ремонту приміщень, які не використовувались в господарській діяльності.

Такі висновки ґрунтуються на тому, що отриманий доход від реалізації сантехніки не покрив витрат на придбання зазначених товарів (робіт, послуг), використаних для здійснення діяльності з реалізації сантехніки, що свідчить про те, що господарські операції позивача з придбання таких товарів (робіт, послуг) не були направлені на отримання доходу.

Також підставою для визначення податку на прибуток слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що полягало у тому, що позивач не врахував в податковому обліку приросту (убутку) балансової вартості товарів товарно-матеріальні цінності, що обліковуються на рахунку 23 «Виробництво» в сумі 133964,21 грн.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням від 03.09.2010 № 0001082330/1 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 32978 грн. основного платежу та 16489 грн. штрафних (фінансових) санкцій, слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що полягало в неправомірному віднесенні позивачем до складу податкового кредиту частини податку на додану вартість за операціями з придбання товару (послуг), які не призначалися для використання в господарській діяльності.

Такі висновки відповідача також ґрунтуються на тому, що отриманий позивачем доход від реалізації сантехніки не покрив витрат на придбання зазначених вище товарів (робіт, послуг), використаних в торгівельній діяльності, що свідчить про те, що господарські операції з придбання таких товарів (робіт, послуг) не були направлені на отримання доходу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Порядок та підстави формування валових витрат на час виникнення спірних відносин, обмеження щодо включення витрат до складу валових витрат, визначався ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі Закону № 334/94-ВР).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому законі, не дозволяється.

Як встановлено судом першої інстанції, витрати позивача, понесені у зв'язку з придбанням послуг оренди приміщень, охорони, теплоенергії, електроенергії, робіт з ремонту приміщень, матеріальні витрати належать до валових витрат у розумінні п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, зокрема, безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, продажем продукції.

Закон № 334/94-ВР не передбачає такої умови для віднесення витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), до складу валових витрат, як обов'язкова компенсація таких витрат доходами від реалізації товарів.

Порядок та підстави формування податкового кредиту з податку на додану вартість на час виникнення спірних відносин, обмеження щодо включення зазначеного податку до податкового кредиту, на час виникнення спірних відносин визначалися п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі Закону № 168/97-ВР).

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Закон № 168/97-ВР не передбачає такої умови для віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, нарахованих (сплачених) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, як обов'язкова компенсація витрат платника податку доходами від реалізації товарів.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, одним з видів діяльності позивача було здійснення роздрібної торгівлі сантехнікою виробництва Італії та Німеччини. Зазначена діяльність направлена на отримання доходів, і в результаті такої діяльності позивачем отримано доходи. Таким чином, зазначена діяльність позивача є господарською у розумінні п. 1.32 ст. 1 Закону № 334/94-ВР.

Стосовно завищення валових витрат позивачем на суму 133964,21 грн. за 3 квартал 2009 року у зв'язку з неврахуванням при визначенні приросту/убутку залишків товару вартості матеріальних ресурсів, які обліковуються на рахунку 23 «Виробництво», то суд першої інстанції встановив, що зазначена сума обліковується на рахунку 23 «Виробництво», є сумою загальновиробничих витрат, котрі повинні списуватися у відповідності з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку №16 «Витрати» та Інструкцією використання плану рахунків бухгалтерського обліку на рахунок 23 «Виробництво» або, якщо це нерозподілені загальновиробничі витрати - одразу на рахунок 90 «Собівартість реалізації», але, оскільки у позивача наявний програмний продукт, передбачений для ведення бухгалтерського обліку торгівельної діяльності, і з рахунку 91 «Загальновиробничі витрати» запрограмоване списання лише на рахунок 23 «Виробництво» без подальшого списання на собівартість реалізації, то для податкового обліку позивач правомірно в прирості/убутку не враховував матеріальні витрати, які обліковувалися на рахунку 23 «Виробництво», оскільки ці витрати повинні бути списані на собівартість реалізації ще у вересні 2009 року.

Підтвердженням цього є надані оборотно-сальдові відомості за рахунком 701 бухгалтерського обліку за період з липня 2009 року по вересень 2009 року, в яких лише у вересні була проведена реалізація готової продукції.

Враховуючи наведене, суд першої інстанцій дійшов правильного висновку про обґрунтоване неврахування позивачем в цілях податкового обліку залишків матеріальних ресурсів при визначенні приросту/убутку залишків товару, оскільки з метою податкового обліку ці матеріальні ресурси вже не обліковувались на балансі підприємства станом на 01.10.2010.

Суд апеляційної інстанції надав неправильну правову оцінку встановленим обставинам, в результаті чого допустив невідповідність висновків таким обставинам, що призвело до помилкового скасування постанови суду апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, а помилково скасована постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Українсько-американського спільного підприємства з іноземними інвестиціями «Влада-Промтекс» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2011 скасувати і залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2010.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді М.О. Федоров

Ю. І. Цвіркун