Ухвала суду № 39253228, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/800/35342/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Федорова М.О.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представників позивача Петрова О.Г., Подпругіна О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АДМ Іллічівськ»

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі №2а/1570/2642/2011

за позовом Приватного акціонерного товариства «АДМ Іллічівськ»

до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, в задоволенні адміністративного позову про скасування податкового повідомлення-рішення від 30.08.2010 № 0003572350/0 відмовлено повністю.

ПАТ «АДМ Іллічівськ» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну від 24.05.1995 № 88, ст.ст. 5, 8, 32 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст.ст. 69, 76, 86, 159, 163 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників позивача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у м.Іллічівську проведено планову виїзну перевірку ЗАТ «Іллічівський маслоекстракційний завод» за період з 01.04.2009 по 31.03.2010, за наслідками якої складено акт від 17.08.2010 № 2615/23-0301/32790234. На підставі цього акту перевірки складено оспорюване податкове повідомлення-рішення від 30.08.2010 № 0003572350/0.

Підставою для визначення позивачеві за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 30.08.2010 № 0003572350/0 податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 223292 грн. основного платежу та 44658 грн. штрафних (фінансових) санкцій слугували висновки планової виїзної перевірки, викладені в акті від 17.08.2010 № 2615/23-0301/32790234, про порушення вимог п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, що полягало у неправомірному віднесенні до складу валових витрат витрати за операціями з придбання послуг у «АДМ Інтернешнл Сарл» (Швейцаарія) за договором від 01.01.2009, не підтверджені первинними документами.

При цьому відповідач не визнає як первинний документ акт прийому-передачі послуг з питань управління за угодою, зазначаючи, що в акті не вказано обсяги наданих консультаційних та управлінських послуг, а також - звіти про послуги з питань управління, вказуючи на відсутність в звітах показників виміру господарської операції у вартісному виразі та особистих підписів, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій. Також відповідач не визнає підтвердженими послуги з питань управління (послуги з технічної підтримки, бухгалтерські послуги, послуги у сфері оподаткування, з питань охорони праці та здоров'я, із загального менеджменту, маркетингові послуги, послуги з кадрових питань та з питань трудових відносин, юридичні послуги, послуги безпеки), оскільки такі послуги надавалися шляхом усних консультацій, письмових рекомендацій та шляхом телефонних переговорів та були рекомендовані підприємству постачальником послуг. У штаті підприємства значаться певні співробітники, яким нараховується заробітна плата, яка відноситься до валових витрат підприємства. Згідно із звітами про послуги з питань управління в 2, 3, 4 кварталах 2009 року та 1 квартал 2010 року були здійснені візити на завод Європейського регіонального менеджера АДМ «Інтернешнл Сарл» - ОСОБА_5, однак такий візит не підтверджується журналом реєстрації відвідувачів заводу.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач порушив вимоги п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки відніс до складу валових витрат витрати, не підтверджені належним чином оформленими документами. При цьому суди виходили з мотивів, зазначених відповідачем в акті перевірки.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення.

Порядок, підстави формування валових витрат у грошовій формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку, на час виникнення спірних відносин регулювався п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Визначаючи предмет доказування у справі суди повинні виходити із наведених норм матеріального права, а також з усіх обставин, якими сторони обґрунтовують власні позиції, та надавати правову оцінку таким обставинам.

Суди попередніх інстанцій при вирішенні справи обмежилися доводами податкового органу, викладеними в акті перевірки, беззаперечно поклавши їх в основу судових рішень.

При цьому суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач, не погоджуючись з доводами відповідача (суб'єкта владних повноважень), мав право спростовувати такі доводи, наводячи суду обставини та надаючи докази. Це випливає зі змісту ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Усі надані сторонами докази підлягають оцінці за правилами ст. 86 вказаного Кодексу.

Так, позивач наводив обґрунтування щодо реального вчинення господарських операцій, їх економічної доцільності (причини придбання послуг, наявність мети використання в господарській діяльності, спрямованої на отримання доходу, факт отримання доходу), принцип формування вартості послуг, посилався на первинні документи, що підтверджують такі послуги. Заперечуючи проти доводів відповідача щодо невідповідності первинних документів вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV, позивач, з посиланням на положення цієї норми, доводив зворотне, наголошуючи на тому, що зазначена у первинних документах інформація дає підстави для повної ідентифікації осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, а також для встановлення господарських операцій з придбання послуг, їх змісту, обсягу, вартості. Також позивач, з посиланням на умови договорів, на інші докази наводив доводи проти всієї решти аргументів відповідача.

Однак, суди попередніх інстанцій залишили поза увагою усі пояснення позивача, надані ним докази, не дослідили їх та не надали оцінки і в результаті - ухвалили необґрунтовані судові рішення.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «АДМ Іллічівськ» задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.04.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді М.О. Федоров

Ю. І. Цвіркун