Ухвала суду № 39252954, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/9991/66224/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Лосєва А.М.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року

у справі № 2а-2169/10/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім ТіД»

до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім ТіД» (далі - ТОВ «ТД ТіД»; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області (далі - ДПІ у м. Іллічівську Одеської області; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000012301/0 від 12 лютого 2010 року та № 0000062330/0 від 19 березня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, ДПІ у м. Іллічівську Одеської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, а постановлені у справі судові рішення залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальні невиїзні перевірки ТОВ «ТД ТіД» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за вересень 2008 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в серпні 2008 року, за результатами яких складено акти № 327/23-0303/32004949 від 12 лютого 2010 року та № 672/23-0303/32004949 від 10 березня 2010 року.

На підставі зазначених актів перевірок відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012301/0 від 12 лютого 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 871 147,00 грн., та податкове повідомлення-рішення № 0000062330/0 від 19 березня 2010 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 221 350,00 грн.

Перевірками встановлено порушення ТОВ «ТД ТіД» пунктів 1.3, 1.7, 1.8 статті 1, підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, статті 9, пункту 10.1 статті 10 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, непідтверджених податковими зобов'язаннями контрагентів по ланцюгу постачання.

Зазначений висновок податковим органом зроблено з огляду на неможливість проведення зустрічних перевірок постачальників ТОВ «ТД ТіД» по ланцюгу постачання (починаючи з третьої ланки), позаяк деякі з них припинені (ліквідовані), деякі мають стан «припинено, проте не знято з обліку», стосовно деяких розпочато ліквідаційну процедуру, у деяких вилучені документи податковою міліцією, стосовно деяких внесено запис про відсутність підтвердження відомостей, деякі не надали документи на запит органу державної податкової служби.

Задовольняючи адміністративний позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону № 168/97-ВР визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-XIV) визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який в подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.

Як встановлено судами, фактичне здійснення господарських операцій з придбання позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Роздільнофф Люкс» (безпосереднього постачальника) товару (ячменю фуражного) засвідчується належним чином складеними податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями, а податковим органом, в свою чергу, будь-яких доказів на підтвердження безтоварного (фіктивного) характеру проведених операцій не надано.

Доводи касаційної скарги про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача по ланцюгу постачання, яку можливо встановити лише після проведення зустрічних перевірок, колегія суддів відхиляє, оскільки пункт 1.3 статті 1 Закону № 168/97-ВР, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

Вимога ж пункту 1.8 статті 1 Закону № 168/97-ВР щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови бюджетного відшкодування стосується платника, який згідно із Законом № 168/97-ВР поніс фактичні витрати щодо сплати зазначеного податку.

Таким чином, якщо контрагенти, зокрема, ті, які не були безпосередніми постачальниками товару, не виконали своїх зобов'язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

При цьому судами попередніх інстанцій з'ясовано, що постановами Одеського окружного адміністративного суду від 19 жовтня 2009 року у справі № 2-а-6103/09/1570 та від 11 грудня 2009 року у справі № 2-а-3756/09/1570, що набрали законної сили, підтверджено правомірність формування позивачем даних податкового обліку за господарськими операціями з придбання ячменю фуражного у ТОВ «Роздільнофф Люкс» в охоплений перевірками період.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, за змістом частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи.

Водночас передбачене вказаною процесуальною нормою звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматись судом як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні.

Проте, для спростування преюдиційних обставин, встановлених частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази.

Однак, відповідачем таких доказів не представлено, що, відповідно, обумовлює обґрунтованість висновку судових інстанцій про задоволення адміністративного прозову.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Іллічівську Одеської області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Лосєв А.М.