Ухвала суду № 39252950, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/9991/11476/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Лосєва А.М.

за участю секретаря судового засідання: Горголь І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року

у справі № 2-а-6674/10/2270/1

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року, позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3; позивач) до Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому (далі - ДПІ у м. Хмельницькому; відповідач) задоволено. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0002781702/3/6135 від 03 вересня 2010 року, № 0000841702/3/6138 від 03 вересня 2010 року, № 0002791702/3/6136 від 03 вересня 2010 року, № 0000851702/3/6137 від 03 вересня 2010 року.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення - без змін.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Хмельницькому проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2007 року, за результатами якої складено акт № 2977/17-1/НОМЕР_1 від 22 березня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002781702/3/6135 від 03 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 134 446,48 грн. (694 051,98 грн. - основний платіж, 440 394,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0002791702/3/6136 від 03 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 27 770,60 грн. (27 770,60 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000841702/3/6138 від 03 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 186 737,00 грн. (186 737,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000851702/3/6137 від 03 вересня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 105 257,00 грн. (105 257,00 грн. - основний платіж, 0,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, пунктів 9.3, 9.4 статті 9 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР) та статей 13, 14 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 13-92).

Зазначений висновок податковим органом зроблено у зв'язку з тим, що ФОП ОСОБА_3 перевищено граничний розмір виручки впродовж другого кварталу 2007 року, який дозволяє суб'єкту господарювання застосовувати спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлену статтею 1 Указу Президента України від 03 липня 1998 року № 727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Указ № 727/98), а тому вона повинна була перейти на загальну систему оподаткування, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу), та сплатити податок з доходів фізичних осіб із суми встановленого перевищення.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що не можна вважати виручкою всю суму коштів, яка надійшла на розрахунковий рахунок та (або) в касу платника єдиного податку в тому випадку, якщо суб'єктом підприємницької діяльності отримано винагороду (комісійні) за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг), а інші надходження коштів використовувались ним для виконання договору комісії (транспортного експедирування), тобто послуга виконувалась за рахунок замовника.

Проте, колегія суддів не може визнати обґрунтованими вказані доводи судових інстанцій, зважаючи на таке.

Відповідно до статті 1 Указу № 727/98 спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для суб'єктів малого підприємництва-фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок та (або) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Як встановлено судами, в охоплений перевіркою період позивачем надавались послуги транспортного експедирування, що засвідчується долученими підприємцем до матеріалів справи копіями типового договору транспортного експедирування від 16 січня 2007 року, договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 27 вересня 2007 року, платіжних документів, актів виконаних робіт.

За змістом частин 1, 2 статті 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Таким чином, експедитор може фактично виконати послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або лише визначити, узгодити та проконтролювати виконання заходів, спрямованих на вирішення передбачених договором завдань.

Діяльність експедитора має подвійну природу, оскільки він діє і як посередник, і як безпосередній надавач послуг з організації перевезення. І хоча договір транспортного експедирування може включати окремі елементи договору доручення або договору комісії, його правова конструкція не є тотожною цим договорам, у зв'язку з цим чинним законодавством передбачено окреме правове регулювання правовідносин за договором транспортного експедирування.

При цьому та обставина, що усі роботи та\або їх частина виконуються іншими особами (перевізниками), залученими експедитором до виконання своїх зобов'язань за договорами, не наділяє експедитора ознаками комерційного представника за договором доручення.

А відтак, при визначенні суми виручки експедитор повинен враховувати кошти у тому обсязі, в якому вони фактично отримані від клієнта внаслідок виконання договорів з транспортно-експедиційного обслуговування, а не лише суму одержаної винагороди.

Відповідно до статті 13 Декрету № 13-92 оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Отже, у разі перевищення граничного розміру виручки у платника єдиного податку виникає як обов'язок із переходу з наступного звітного періоду (кварталу) на загальну систему оподаткування, так і з оподаткування суми такого перевищення у порядку, встановленому розділом IV Декрету № 13-92, який, згідно з пунктом 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 889-IV), застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Таким чином, в даному випадку судовим інстанціям для правильного вирішення справи слід було дослідити обставини щодо перевищення позивачем (платником єдиного податку) граничного розміру виручки у певному звітному періоді (зокрема, перевірити доводи відповідача про перевищення граничного розміру виручки саме впродовж другого кварталу 2007 року), встановити господарські операції, за наслідками здійснення яких відбулось перевищення, та розмір перевищення, перевірити правильність наведеного податковим органом розрахунку податку з доходів фізичних осіб.

Крім того, слід враховувати, що з моменту перевищення граничного розміру виручки, визначеного статтею 1 Указу № 727/98, на платника можуть поширюватись положення Закону № 168/97-ВР.

Так, підпунктом «б» пункту 2.1 статті 2 Закону № 168/97-ВР визначено, що платником податку на додану вартість є будь-яка особа, яка, зокрема, підлягає обов'язковій реєстрації як платник цього податку.

Відповідно до підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те, що у разі, коли з моменту порушення особою (платником єдиного податку) умов застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, передбачених статтею 1 Указу № 727/98, нею допущено перевищення суми, визначеної підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону № 168/97-ВР, у такої особи виникає обов'язок зареєструватись платником податку на додану вартість та сплатити податок, починаючи з операції, за якою відбулось перевищення загальної суми від здійснення операцій з поставки товарів (послуг).

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Хмельницькому задовольнити частково.

Скасувати постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2010 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Лосєв А.М.