Ухвала суду № 39252949, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/9991/68179/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Лосєва А.М.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса-КрАЗ»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року

у справі № 2а-10281/09/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса-КрАЗ»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеса-КрАЗ» (далі - ТОВ «Одеса-КрАЗ»; позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси (далі - ДПІ у Суворовському районі м. Одеси; відповідач) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000772301/2 від 14 липня 2009 року, № 0001372301/0/1 від 14 липня 2009 року, № 0000782301/1 від 14 липня 2009 року, № 0001382301/0/1 від 14 липня 2009 року, № 0001812301/0/2 від 14 липня 2009 року, № 0001392301/0/1 від 14 липня 2009 року та № 0000792301/2 від 14 липня 2009 року в частині визначення суми податкового зобов'язання із збору за право використання місцевої символіки в розмірі 116,13 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року адміністративний позов задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000772301/2 від 14 липня 2009 року, № 0001372301/0/1 від 14 липня 2009 року, № 0000782301/1 від 14 липня 2009 року, № 0001382301/0/1 від 14 липня 2009 року, № 0001812301/0/2 від 14 липня 2009 року. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивовано відсутністю в акті перевірки № 2102/23-1/30587032 від 25 березня 2009 року чіткого викладення порушень ТОВ «Одеса-КрАЗ» з посиланням на конкретні первинні документи, які б дозволили підтвердити чи спростувати висновки щодо порушення позивачем підпункту 1.22.1 пункту 1.22, пункту 1.25 статті 1, підпунктів 4.1.1, 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 11.3.1 пункту 11.3 статті 11 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР), підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 168/97-ВР).

Водночас Одеський окружний адміністративний суд дійшов висновку про те, що ТОВ «Одеса-КрАЗ» є платником збору за право використання місцевої символіки з огляду на те, що підприємство з комерційною метою у своїй назві використовує слово «Одеса».

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року апеляційну скаргу ДПІ у Суворовському районі м. Одеси задоволено. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням у справі, позивач оскаржив його в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права ставиться питання про скасування постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року та залишення в силі постанови Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В зв'язку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, зважаючи на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Суворовському районі м. Одеси проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Одеса-КрАЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року та іншого законодавства за період з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2008 року, за результатами якої складено акт № 2102/23-1/30587032 від 25 березня 2009 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000772301/2 від 14 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 34 753,00 грн. (23 376,00 грн. - основний платіж, 11 377,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0001372301/0/1 від 14 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 524,00 грн. (142,00 грн. - основний платіж, 382,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000782301/1 від 14 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 22 146,00 грн. (13 671,00 грн. - основний платіж, 8 475,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0001382301/0/1 від 14 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 170,00 грн. (114,00 грн. - основний платіж, 56,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0001812301/0/2 від 14 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 300,50 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 1 300,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0000792301/2 від 14 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за право використання місцевої символіки у розмірі 3 676,72 грн. (2 451,59 грн. - основний платіж, 1 224,96 грн. - штрафні (фінансові) санкції), податкове повідомлення-рішення № 0001392301/0/1 від 14 липня 2009 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання із збору за право використання місцевої символіки у розмірі 1,69 грн. (0,57 грн. - основний платіж, 1,12 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Скасовуючи постанову суду першої інстанції про часткове задоволення адміністративного позову та відмовляючи в його задоволенні в повному обсязі, суд апеляційної інстанції фактично надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанції без належного мотивування причин цього, адже апеляційним судом не встановлено нових обставин, як і не досліджено будь-яких нових доказів.

Водночас, на думку колегії суддів, висновки як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції є передчасними, зважаючи на таке.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Отже, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому процесі, а відтак при вирішенні даного спору судовим інстанціям варто було запропонувати відповідачу надати пояснення щодо встановлених під час проведення перевірки порушень ТОВ «Одеса-КрАЗ» вимог Закону № 334/94-ВР і Закону № 168/97-ВР та відповідні докази на підтвердження його правової позиції, а також створити позивачу у справі необхідні умови для надання заперечень щодо висновків податкового органу та долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження таких заперечень, а не обмежуватись виключно наданням оцінки оформленню контролюючим органом результатів проведеної перевірки.

Що ж стосується виявленого відповідачем порушення статей 12, 18 Декрету Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Декрет № 56-93), пункту 4 Положення про збір за право використання місцевої символіки, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 15 жовтня 2001 року № 2725-XXIII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Положення), в частині використання товариством символіки м. Одеси без сплати при цьому відповідного збору, то необхідно зазначити, що відповідно до статті 12 Декрету № 56-93 збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток) видається відповідними органами місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1 відсотка вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки, з громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, - п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пунктом 1 Положення передбачено, що до місцевої символіки належать символіка територіальної громади міста Одеси; герб міста Одеси; хоругва Одеської міської ради; штандарт Одеського міського голови; прапор міста Одеси; малий герб міста Одеси; ім'я та зображення історичних діячів, що зробили внесок у заснування та розвиток міста; назви та зображення пам'ятників, архітектурних споруд, асамблей і комплексів садово-паркового мистецтва; історичні назви та пам'ятки (згідно з Переліком).

Відповідно до пункту 1 Переліку назву «Одеса» віднесено до назв, використання яких юридичними особами і громадянами у комерційних цілях підлягає сплаті збору у встановленому порядку.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що до місцевої символіки, яка є предметом справляння зазначеного збору, відносяться герб міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам'яток. Водночас назва міста або іншого населеного пункту, якщо таке місто або такий населений пункт не віднесено до архітектурних пам'яток, до місцевої символіки відповідно до норм Декрету № 56-93 не належить.

Отже, включення до Переліку назви міста, якщо таке місто не віднесено до архітектурних пам'яток, не відповідає вимогам Декрету № 56-93.

Згідно з частинами 2, 3 статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій не виконано вимоги щодо об'єктивності, всебічності та повноти розгляду справи.

В зв'язку з цим, відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду слід врахувати, що згідно з частиною 1 статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса-КрАЗ» задовольнити частково.

Скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2011 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Лосєв А.М.