Ухвала суду № 39247596, 11.06.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/4391/14 Головуючий 1 інст. - Шарко О.П.

Справа №645/8922/13-ц

Категорія : житлові Доповідач - Черкасов В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Черкасова В.В.

суддів - Кукліної Н.О., Пономаренко Ю.А.

при секретарі - Чемерис Л.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2

на рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 11 лютого 2014 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та зустрічної позовної заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 вказувала, що 09 березня 2013 року між нею та ОСОБА_2, ОСОБА_1 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, відповідно до якого вона передала відповідачам гроші за квартиру у сумі 302 200 грн. Останні попрохали надати їм час для виселення із вказаної квартири. Згідно усної домовленості між сторонами ОСОБА_1, ОСОБА_2 зобов'язалися звільнити спірну квартиру не пізніше ніж 30 днів з моменту укладення договору купівлі-продажу та впродовж цього часу знятися з реєстрації. Проте, до теперішнього часу відповідачі проживають у АДРЕСА_1, чим порушують її права як власника квартири.

Тому, ОСОБА_3 просила суд усунути перешкоди у здійсненні нею права користування та розпорядження квартирою АДРЕСА_1 у м.Харкові шляхом зняття з реєстрації за цією адресою ОСОБА_2 та ОСОБА_1, виселити останніх без надання іншого житлового приміщення з вищевказаної квартири.

У жовтні 2013 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2 подали до суду зустрічний позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували, що в кінці лютого 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_5 про отримання позики на суму 10 000 доларів США, останній відмовив йому в позиці, проте вказав, що познайомить його з ОСОБА_4 , який зможе йому допомогти. Так, ОСОБА_4 запропонував купити у розстрочку автомобіль «Aveo Chevrolet», державний номер НОМЕР_1, чорного кольору, за допомогою якого можливо заробити гроші. Вони домовились, що за автомобіль він віддасть 8 000 доларів США. А 2 000 доларів США ОСОБА_4 дасть йому у позику строком на 3 роки під 4% на місяць. На забезпечення виконання позики останній запропонував оформити як заставу спірну квартиру АДРЕСА_1. Проте, у нотаріуса ОСОБА_4, обманним шляхом, всупереч попередній домовленості, по довіреності автомобіль не передав, надав лише техпаспорт, а також замість договору застави, сторони уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, який зобов'язувались розірвати після належного оформлення прав на машину. Після укладення договору купівлі-продажу квартири він отримав автомобіль «Aveo Chevrolet», державний номер НОМЕР_1, чорного кольору, також ОСОБА_5 надав йому позику 1 000 доларів США з обіцянкою через кілька днів надати ще обіцяну 1 000 доларів США, яку так і не надали. В подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 почали збільшувати процентну ставку за договором позики, погрожувати.

Тому, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 09 травня 2013 року та скасувати свідоцтво державної реєстрації права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3

Рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 11 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Визнано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 у м.Харкові. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ставлять питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким задовольнити їх зустрічний позов у повному обсязі, а первісний позов ОСОБА_3 залишити без задоволення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.

При цьому колегія суддів виходить із наступного.

Задовольняючи частково первісні позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з непорушності права власності та з безпідставності проживання у спірній квартирі відповідачів. А відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог.

Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.

Статтею 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, ст. ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого май на будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння.

Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України. Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що 09 березня 2013 року між ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 за суму 302 200 грн. (а.с.5).

Право власності на вищевказану квартиру зареєстровано за ОСОБА_3 (а.с.7).

Права власника житлового будинку квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Матеріали справи свідчать, що у спірній квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та проживають ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.9).

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Правила ч. 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім'ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку, при умові збереження права власності на будинку цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були і не є членами сім'ї нового власника, ОСОБА_3, а тому гарантії, визначені ст. 156 ЖК України, на неї не розповсюджуються.

Згідно ч.1 ст. 158 ЖК Української РСР наймач користується жилим приміщенням у будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, відповідно до договору найму жилого приміщення.

Матеріали справи не містять даних про наявність договору найму житлового приміщення між сторонами.

Згідно ст. 9 ЖК України житлові права громадян охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються всупереч з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян.

Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано доказів, що за ними, як колишніми власниками, передбачалося збереження права користування житлом в спірній квартирі у разі переходу прав і обов'язків власника квартири до ОСОБА_3

На підставі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Згідно п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно із ч.І ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення ( ч. 1 ст.229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину. або якщо вона замовчує їх існування.

Наявність умислу в діях відповідачів за зустрічним позовом, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману, тобто саме позивач має довести наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними з настання м відповідних наслідків.

ОСОБА_1, ОСОБА_2 не доведено недійсності укладеного договору купівлі-продажу.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та у відмові у позові ОСОБА_1, ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст.ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Фрунзенського районного суду м.Харкова від 11 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді: