Рішення № 39240213, 02.06.2014, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/246/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2014 року року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду смт. Овідіополь, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, за участю 3-ої особи ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

В С Т А Н О В И В :

21 січня 2014 року, представниця позивача ТОВ «ОТП Факторинг Україна», на користь якого згідно із договором купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги АТ «ОТП Банк» відступило право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки, звернулася до суду з позовом, в якому просила суд, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 27669120 грн. 08 коп. за кредитним договором № CM-SME 502/179/2008 від 08.07.2008 р., звернути стягнення на предмет іпотеки за нотаріально-посвідченим іпотечним договором (майнова порука) № CM-SME 502/179/2008 від 08.07.2008 р. (реєстр. № 2801) посвідченого, приватним нотаріусом Одеського МНО ОСОБА_3 : на земельну ділянку, площею 1,77 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755800:01:003:2594 і належить відповідачці (іпотекодавцю) ОСОБА_1 на праві власності, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 303237, виданий Відділом земельних ресурсів в Овідіопольському районі Одеської області на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_4 11.04.2008 р. (реєстр. № 72), зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010852900814, шляхом продажу предмета іпотеки згідно діючого законодавства України через органи Державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 9971961 грн. 23 коп., вартість якої була визначена сторонами іпотечного договору та стягнути з відповідачки ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 3654 грн., мотивуючи це невиконанням позичальником ОСОБА_2 перед банком своїх кредитних зобов'язань по сплаті тіла кредиту та відсотків за його користування.

Представниця позивачів, в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, надіславши до суду свої заяви, в яких, з посиланням на ч. 2 ст. 158 ЦПК України підтримала свій позов, просила суд його задовольнити і слухати справу у її відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення (а.с. 85).

Представник відповідачки ОСОБА_1, за нотаріально-посвідченою довіреністю, позов не визнав, вважаючи недоведеною банком реальну суми заборгованості за кредитом, яка на його думку є завищеною і необґрунтованою, враховуючи також завищену пеню, а також вважав, що умови кредитного договору суперечать нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а саме, є несправедливими, надавши при цьому письмові заперечення на позов.

3-тя особа ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується численними поштовими повідомленнями про врученя судових повісток з викликом до суду, причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутністю суду не надав (а.с. 89,92,98).

Заслухав доводи та пояснення представника відповідачки ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно із ст.ст. 512-516 ЦК України - кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові, до якого переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлено зобов'язання позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Крім цього, статтями 1055,1056 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі - повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.ст. 215,217,218 ЦК України - підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсність окремої частини правочину - не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин - може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду - не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Відповідно до ч.1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, відповідно до ч.3 цієї статті, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За умовами ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Приписами статей 525,526 ЦК України передбачено, що зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов кредитного договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договір - є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору - є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Також, статтею 617 ЦК України передбачено - особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України - боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

У відповідності до приписів ст.ст. 627-629 ЦК України, ст. 6 цього Кодексу - сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір - є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтями 640-642 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (зокрема - сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Частиною 4 статті 652 ЦК України передбачено, що зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Статтею 12 Закону України «Про іпотеку» передбачено - у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержаталь має право вимагати дострокового виконання осиного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Згідно із статтею 15 цього ж Закону, іпотека земельних ділянок здійснюється відповідно до цього Закону. Заборони та обмеження щодо відчуження і цільового використання земельних ділянок, встановлені Земельним Кодексом України, є чинними при їх іпотеці.

Статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до ст.ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку» - іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюються до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. Ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

У відповідно до п.п. 11,17,21 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів та таким кредитом - не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодній зі сторін кредитного договору.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником - не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст.ст. 526,599 ЦК України.

Пунктом 37 вказаної Постанови Пленуму ВССУ передбачено, що невиконання вимог ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» про надіслання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги про усунення порушення зобов'язання - не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає ст. 124 Конституції України.

Пунктом 42 вказаної Постанови передбачено, що резолютивна частина рішення суду в разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки - має відповідати як вимогам ст. 39 Закону України «Про іпотеку», так і положенням п. 4 ч. ст. 215 ЦПК України, а саме, у ньому в обов'язковому порядку має зазначатись загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, спосіб реалізації предмета іпотеки - шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, шляхом надання права іпотекодержателю на продаж предмета іпотеки, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації (при цьому, суд може зазначити, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій).

Крім цього, п. 9 вказаної Постанови вказує право вибору способу захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (ч. 1 ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3,4 ЦПК України).

Суд встановив, що відповідно до кредитного договору № CM-SME 502/179/2008 від 08.07.2008 р. та всіх додатків, доповнень та додатків до нього, ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є АТ «ОТП Банк» і який згідно із договором купівлі-продажу кредитного портфелю та договору про відступлення права вимоги відступив право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки позивачу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» - надав позичальнику ОСОБА_2, який був згоден зі всіма умовами договору, про що свідчить його особистий підпис під вказаним договором, кредит на споживчі цілі у розмірі 650000 дол. США на строк до 08.07.2023 р. включно зі сплатою за користування кредитом процентної ставки у розмірі 6% річних (а.с. 7-14,32-51).

В якості забезпечення виконання позичальником ОСОБА_2 своїх кредитних зобов'язань за вищевказаним договором, між банком (іпотекодержателем) та відповідачкою ОСОБА_1, як майновим поручителем і іпотекодавцем - був укладений і нотаріально-посвідчений іпотечний договір від 08.07.2008 р. (реєстр. № 2801), відповідно до якого відповідачка ОСОБА_1 передала в іпотеку банку земельну ділянку, площею 1,77 га, розташовану за адресою : АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755800:01:003:2594 і належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 303237, виданий Відділом земельних ресурсів в Овідіопольському районі Одеської області на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_4 11.04.2008 р. (реєстр. № 72), зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010852900814 (а.с. 15-21,26).

Як встановив суд і це було підтверджено матеріалами справи, свої кредитні зобов'язання, передбачені умовами вказаного кредитного договору, позивачі виконали повністю, перерахувавши позичальнику ОСОБА_2 кредитні кошти у сумі 650000 дол. США на його рахунок, відкритий у АТ «ОТП Банк».

Розділом 1.4 вищевказаного кредитного договору передбачені умови користування, плати за користування кредитом позичальником ОСОБА_2, який зобов'язався їх виконувати.

Згідно із п. 4.1.1 ст. 4 ч. 2 кредитного договору - за порушення прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором, позичальник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення, при чому, пеня сплачується додатково до прострочених сум.

В той же час, позичальником було частково погашено кредитну заборгованість, але в подальшому останній припинив виконувати свої кредитні обов'язки в частині сплати тіла кредиту та відсотків за його користування, а останній платіж у сумі 910 дол. США було здійснено 30.07.2012 р., внаслідок чого, станом на 09.01.2014 р., заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором складає 27669120,08 грн., з яких : заборгованість по кредиту - 646767,58 дол. США (5169613,27 грн.), заборгованість по відсотках (за період з 10.11.2008 р. - 01.12.2009 р.) - 97677,36 дол. США (780735,14 грн.), заборгованість по пені (за період з 09.01.2013 р. по 09.01.2014 р.) - 2717224,03 дол. США (21718771,67 грн.), обґрунтований розрахунок якої, зроблений у відповідності до норм чинного законодавства був наданий суду і перевірений судом, як і перевірена судом сума пені у розмірі 21718771,67 грн., яка нарахована в межах 1 року, як це передбачено цивільним законодавством України, в період з 09.01.2013 р. по 09.01.2014 р. (а.с. 6).

При чому, згідно із ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки (пені) може бути зменшений за рішенням суду - якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тобто, зменшення розміру неустойки (пені) - є правом, а не обов'язком суду, за умов, передбачених приписами вищевказаної статті 551 ЦК України.

В даному випадку, суд не бере до уваги заперечення представника відповідачки щодо надмірно завищеної суми пені, розмір якої, на його думку, суд повинен зменшити, так як на підтвердження позивних вимог, позивачами був наданий обґрунтований розрахунок заборгованості. В той же час - представником відповідачки ОСОБА_1 не надано доказів неправильності розрахунків позивачів, які б було необхідно перевірити суду, тобто, представником відповідачки суду не надано свого розрахунку суми позову та пені, що й було однією з підстав для відмови у задоволенні клопотання представника відповідачки про призначення судової експертизи документів фінансово-кредитних операцій, враховуючи, що питання відповідності розрахунку заборгованості чинному законодавству носить загальний характер та не підлягає вирішенню шляхом призначення експертизи.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідачки на завищений розмір пені з огляду на вимоги вищевикладеної Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», враховуючи при цьому, що проти вказаного розрахунку пені заперечує саме представник майнового поручителя, а також суд вважає хибними посилання представник ОСОБА_1 на рішення Приморського райсуду м. Одеси від 27.01.2011 р., доказів виконання якого, вказаний представник суду не надав, а тому суд виходить з того, що вказане рішення суду до цього часу не виконане, що і змусило позивачів звернутися до суду з названим позовом про звернення стягнення на іпотечне майно у зв'язку з невиконанням умов кредитного договору.

Як встановив суд, згідно пункту 37 вказаної Постанови Пленуму ВССУ, у 30-ти денний термін, АТ «ОТП Банк», а в подальшому позивачами ТОВ «ОТП Факторинг Україна», на адресу майнового поручителя ОСОБА_1 - були направлені досудові вимоги про погашення заборгованості за кредитом від 25.12.2008 р. (Вих. № 22-3-2/50297) та від 08.01.2014 р. (Вих. № 200074859) з вимогою про погашення боргу та попередженням майнового поручителя ОСОБА_1 з посиланням на ст. 33 Закону України «Про іпотеку», у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання, банк вправі задовольнити свої вимоги за кредитним договором шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки з відшкодуванням витрат банку по отриманню виконавчого напису за рахунок сум, отриманих від реалізації предмета іпотеки (а.с. 27-30).

І навіть у випадку неотримання вищевказаних досудових вимог ОСОБА_1, як це стверджував її представник - це не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (на відміну від інших способів звернення стягнення (ч. 3 ст. 33 цього Закону), оскільки іпотекодавець у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог іпотекодержателя, що відповідає ст. 124 Конституції України, як це передбачено п. 37 вказаної Постанови ВССУ.

Отже, суд дійшов висновку, що представником відповідачки не були надані суду допустимі та належні докази того, що вищевказаний кредитний договір був укладений в порушення діючого законодавства України «Про захист прав споживачів».

На думку суду, позов підлягає задоволенню, як обґрунтований та такий, що ґрунтується на нормах вищевказаних приписів Закону, а також, зважаючи на умови ст.ст. 37,38 Закону України «Про іпотеку» та умови нотаріально-посвідченого іпотечного договору з майновим поручителем ОСОБА_1

Згідно із ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 25 Закону України «Про банки і банківську діяльність» - забороняється банкам встановлювати окремим споживачам банківських послуг будь-які переваги, або більш сприятливі умови, ніж іншим клієнтам банку за аналогічними договорами.

Крім заборгованості за невиконання умов кредитного договору, у відповідності до ст.ст. 79,88 ЦПК України, з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивачів підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у сумі 3654 грн., які були підтверджені банком документально (а.с. 1).

Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,79,81,88,169,208-209,213-215,218 ЦПК України, ст.ст. 215-216,512-516,525,526,530,541,549,625,627-629,642,651,1054,1055 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», Постановою Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1, за участю 3-ої особи ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки - задовольнити ;

2. В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед Товариством з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» у розмірі 27669120 грн. 08 коп., з яких заборгованість по кредиту - 646767,58 дол. США (5169613,27 грн.), заборгованість по відсотках (за період з 10.11.2008 р. - 01.12.2009 р.) - 97677,36 дол. США (780735,14 грн.), заборгованість по пені (за період з 09.01.2013 р. по 09.01.2014 р.) - 2717224,03 дол. США (21718771,67 грн.) за кредитним договором № CM-SME 502/179/2008 від 08.07.2008 р. - звернути стягнення на предмет іпотеки за нотаріально-посвідченим іпотечним договором (майнова порука) № CM-SME 502/179/2008 від 08.07.2008 р. (реєстр. № 2801) посвідченого, приватним нотаріусом Одеського МНО ОСОБА_3 : на земельну ділянку, площею 1,77 га, що розташована за адресою : АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий № 5123755800:01:003:2594 і належить іпотекодавцю ОСОБА_1 на праві власності, на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 303237, виданий Відділом земельних ресурсів в Овідіопольському районі Одеської області на підставі договору дарування земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_4 11.04.2008 р. (реєстр. № 72), зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010852900814 - шляхом продажу вищевказаного предмета іпотеки згідно діючого законодавства України через органи Державної виконавчої служби за початковою ціною не нижче 9971961 грн. 23 коп. (вартість земельної ділянки в іпотечному договорі) ;

3. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (ЄДРПОУ 36789421) судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3654 грн.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Гандзій Д.М.