Постанова № 39239870, 28.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 року Справа № 876/351/14

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Іщук Л.П.,

суддів Дяковича В.П., Онишкевича Т.В.,

з участю секретаря судового засідання Мартинишина Р.М.,

представника апелянта Кельбас Р.А.,

представника позивача Хрипти І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «РАС Логістик» до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про скасування податкового повідомлення- рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РАС Логістик» (далі - ТзОВ «РАС Логістик») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області (далі - ДПІ у Залізничному районі м. Львова), в якому просить скасувати податкове повідомлення-рішення від 20.09.2013 року № 0001912210/4234. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням закону, оскільки право позивача на податковий кредит підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нереальності та нікчемності господарських операцій позивача з контрагентами ТзОВ «ТПК Груп» та ТзОВ «Укрміксі» є необґрунтованими.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.12.2013 року адміністративний позов задоволено. Судове рішення мотивоване тим, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів обставин, на які посилався як на підставу своїх заперечень.

Постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що контрагенти позивача - ТзОВ «ТПК Груп» та ТзОВ «Укрміксі» фактично не могли здійснювати взяті на себе зобов'язання згідно договорів укладених із ТзОВ «РАС Логістик» у зв'язку із відсутністю власних виробничих потужностей, трудових ресурсів, що дає підстави для висновку про нікчемність укладених між позивачем та ТзОВ «ТПК Груп» та ТзОВ «Укрміксі» правочинів. Крім того, стверджує, що первинні документи є оформлені неналежним чином, так як не містять всіх необхідних даних для ствердження реальності надання послуг.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу з підстав, що у ній зазначені, та просить її задовольнити.

Представник ТзОВ «РАС Логістик» заперечив обґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ДПІ в Залізничному районі м. Львова була проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «РАС Логістик» з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «ТПК Груп» за період липень-жовтень 2012 року та ТзОВ «Укрміксі» за період жовтень-грудень 2012 року, березень 2013 року. Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 198.1, п.198.2, п.198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, а саме, заниження податку на додану вартість на 266351 гривень. Підставою наведених порушень стали господарські операції з отримання послуг від ТзОВ «ТПК Груп» та ТзОВ «Укрміксі», які ДПІ в Залізничному районі м. Львова вважає такими, які не відбувались фактично, оскільки у контрагентів позивача відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності і зазначені операції не містять розумних економічних причин ( ділової мети ) надання послуг.

За результатами перевірки складений акт від 10.09.2013 року № 516/22-10/34857672 і на підставі зазначеного акта прийняте податкове повідомлення-рішення від 20.09.2013 року №0001912210/4234, яким збільшене грошове зобов'язання за платежем з податку на додану вартість на 399527 гривень, в тому числі основний платіж - 266351 гривень та штрафна санкція - 133176 гривень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентами необґрунтовані належними та допустимими доказами, а представлені позивачем документи свідчать про підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій позивачем з його контрагентом.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає, що вони зроблені у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин у справі і не відповідають встановленим судом обставинам.

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

Згідно із п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 7 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п.п. 44., 44.3 Податкового Кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 зазначеного закону визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на основних принципах, зокрема, превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за № 168/704, передбачено, що первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку, навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ТзОВ «ТПК Груп» укладено договір про надання послуг, відповідно до якого ТзОВ «ТПК Груп» як виконавець зобов'язується за завданням ТзОВ «РАС Логістик» як замовника надати за плату наступні послуги : отримання необхідних дозвільних документів у Державних установах; проставляння дозвільних печаток у Державних установах, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

Між позивачем та ТзОВ «Укрміксі» укладено аналогічний першому договір, відповідно до якого ТзОВ «Укрміксі» як виконавець зобов'язується за завданням ТзОВ «РАС Логістик» як замовника надати за плату наступні послуги : отримання необхідних дозвільних документів у Державних установах; проставляння дозвільних печаток у Державних установах, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги.

На підтвердження факту виконання зазначених договорів позивачем надано акти здачі приймання робіт (надання послуг), ветеринарні свідоцтва, акти відбору зразків продукції для проведення ветеринарно-санітарної експертизи, декларації на відповідність продукції вимогам технічних регламентів, сертифікатів відповідності.

Однак, суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної постанови залишив поза увагою те, що всі ці документи не містять інформації стосовно змісту та обсягу наданих послуг в розрізі з їх вартістю, а також інформації про затрати часу та трудових ресурсів для надання однієї такої послуги, тобто, документи, надані позивачем, не свідчать про реальне здійснення господарських операцій між ТзОВ «РАС Логістик» і ТзОВ «Укрміксі» та ТзОВ «ТПК Груп», а тому не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких.

Із змісту актів приймання виконаних робіт ( наданих послуг ) та податкових накладних вбачається, що надані роботи та послуги є достатньо трудомісткими, потребують часу та кваліфікованих працівників. У контрагентів позивача такі працівники були відсутні, як і відсутні докази залучення такого персоналу на підставі цивільно-правових договорів. В актах приймання робіт відсутній об'єктивний, кількісний аналіз всієї інформації про зовнішні та внутрішні умови здійснення діяльності у відповідності до встановлених норм, правил діючого законодавства, не вказані обсяги наданих послуг в натуральному виразі, не конкретизовано зміст послуг у натуральному та вартісному виразі, акти не містять інформації про фактично понесені витрати на здійснення послуг із отримання необхідних дозволів, сертифікатів; не конкретизовано, які саме сертифікати, ліцензії та інші дозволи, необхідні для здійснення зовнішньоекономічної діяльності отримані, для кого виготовлялись такі документи, їх кількість, дати отримання; відсутні звіти про проведену роботу.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що господарські операції ТзОВ «Укрміксі» та ТзОВ «ТПК Груп» з ТзОВ «РАС Логістик» не містять ділової мети. Відповідно до п.п. 14.1.231 ст. 14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Підпунктами 14.1.36, 14.1.56 ст.14 ст.14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг,спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Доходи - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

В матеріалах справи, відсутні докази, які свідчать про доцільність витрачання ТзОВ «РАС Логістик» значних коштів для отримання послуг з сертифікації.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є суттєвими, тому оскаржувану постанову слід скасувати і за відсутності підстав для задоволення позову винести нову - про відмову у його задоволенні.

Керуючись ч.3 ст.160 КАС України, ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд

постановив :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2013 року у справі № 813/7545/13-а скасувати та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю «РАС Логістик» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі.

Головуючий суддя Л.П. Іщук

Судді В.П. Дякович

Т.В. Онишкевич

Постанова складена в повному обсязі 06.06.2014 року