Ухвала суду № 39237183, 16.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2014 р.Справа № 638/19566/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Бегунца А.О. , Калиновського В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області на постанову Дзержинського районного суду м.Харкова від 28.01.2014р. по справі №638/19566/13-а

за позовом ОСОБА_1

до Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області, Заступника директора Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - начальник управління служб у справах дітей Малько О.П.

про визнання протиправними дій посадових осіб,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області, Заступника директора Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - начальник управління служб у справах дітей Малько О.П., в якому, з урахуванням наданих уточнень, просив:

- визнати протиправними дії Заступника директора Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - начальника управління служб у справах дітей Малько Олександра Петровича по складанню та підписанню висновку про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з матір'ю, ОСОБА_6;

- визнати протиправними дії Управління Служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради щодо складання висновку про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з матір'ю, ОСОБА_6.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідачами при складанні висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей не було враховано усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), через те, що вони діяли упереджено та не забезпечили йому принципу рівності перед законом, не забезпечили права на участь у процесі прийняття рішення.

Постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.01.2014 року адміністративний позов було задоволено.

Визнано протиправними дії Заступника директора департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - начальника управління служб у справах дітей Малько Олександра Петровича по складанню та підписанню висновку про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з матір'ю ОСОБА_6.

Визнано протиправними дії Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради щодо складання висновку про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з матір'ю ОСОБА_6.

Не погодившись із судовим рішенням, Управлінням служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.01.2014 року та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку про те, що відповідачами при складанні висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей було порушено вимоги діючого законодавства. Зазначив, що вказаний висновок є об'єктивним та таким, що складений з урахуванням думки дітей.

Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.

У відповідності до положень п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач є батьком малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Згідно висновку Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, за підписом Заступника директора департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - начальника управління служб у справах дітей Малько Олександра Петровича, було визначено місце проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з матір'ю ОСОБА_6.

Позивач, що погоджуючись із діями Заступника директора департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - начальника управління служб у справах дітей Малько Олександра Петровича по складанню та підписанню висновку, та діями Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради щодо складання висновку, звернувся до суду із даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно із ч.2 ст.4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

При визначенні юрисдикції справи, необхідно виходити з характеру спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, суб'єктного складу сторін, предмету спірних правовідносин.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

В свою чергу, під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження у рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів дійшла висновку, що до юрисдикції адміністративних судів віднесено розгляд тільки тих справ, де предметом спору є порушення прав, свобод чи інтересів конкретної особи з боку суб'єкту владних повноважень саме у сфері публічно-правових відносин. При цьому, спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є оскарження позивачем дій відповідачів по складанню та підписанню висновку про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, разом з матір'ю ОСОБА_6.

Колегія суддів зауважує, що статтею 55 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.

Згідно ст. 79 ЦК України, дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, в тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

Відповідно до ч. 1 ст.161 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено, що якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

За визначенням п.п. 1, 2 ст. 19 СК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.

Статтею 15 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що фактично предметом спору в даній справі є оскарження визначення місця проживання малолітньої дитини, а оскаржувані позивачем дії відповідачів щодо складання та підписання висновку про визначення місця проживання малолітніх дітей, є похідним від сімейних правовідносин.

Крім того, оскільки питання про визначення місця проживання малолітньої дитини відноситься до дискреційних повноважень Управління Служб у справах дітей як колегіального органу, то приймаючи спірний висновок, відповідач діяв не як суб'єкт владних повноважень, а як орган опіки та піклування, діяльність якого регламентована приписами Сімейного кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини", згідно п. 3 якої органами опіки та піклування є районні, районні у м.м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад (далі - органи опіки та піклування), які відповідно до законодавства провадять діяльність з надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових та житлових прав дітей.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що дані спірні правовідносини, з огляду на заявлені матеріально - правові вимоги, фактично пов'язані з правом батьків на визначення місця проживання дитини, що не може бути предметом розгляду в адміністративному суді в розумінні ст. 17 КАС України і даний спір повинен вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку відносно того, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 198 КАС України, за насідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову суду і залишити позовну заяву без розгляду або закрити провадження по справі.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, серед іншого, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов до неправомірного висновку, що вказаний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства України.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права, колегія суддів вважає, що постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.01.2014 року по справі №638/19566/13-а не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям нової ухвали про закриття провадження по справі.

Керуючись п. 1 ст. 157, ст.ст. 160, 167, 195, 197, п. 4 ч. 1 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області - задовольнити частково.

Постанову Дзержинського районного суду м. Харкова від 28.01.2014 року по справі №638/19566/13-а - скасувати.

Прийняти нову ухвалу, якою провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області, Заступника директора Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - начальник управління служб у справах дітей Малько О.П. про визнання протиправними дій посадових осіб - закрити.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Бегунц А.О. Калиновський В.А.