Постанова № 39223874, 05.06.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

05 червня 2014 року Справа № 814/790/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. за участю секретаря судового засідання Зощак В.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомВиробничого кооперативу "Віра",

доЖовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області,

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 04.11.2013 № 0000432200, В С Т А Н О В И В:

Виробничий кооператив «Віра» (далі по тексту - ВК, підприємство, позивач) звернувся до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївський області (далі по тексту - ДПІ, контролюючий орган, відповідач) з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000432200 від 04.11.2013р., яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 56400,00грн.(37 600,00грн. - за основним зобов'язанням, 18800,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Не погоджуючись з підставами прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення (порушення п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п. 198.4 ст.198 Податкового Кодексу України в зв'язку з безтоварністю господарських операцій з контрагентами, в ланцюгах постачання яких є недобросовісні суб'єкти господарювання), позивач в заяві та його представники в судовому засіданні просили про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відсутність у позивача права на формування податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА», які є безтоварними, оскільки в ланцюгу постачання товарів (послуг) цих підприємств є недобросовісні суб'єкти господарювання, а також в зв'язку з відсутністю у ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА» об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд дійшов висновку про обгрунтованість заявлених вимог, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 02.09.2013р. відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ВК „ВІРА" з питань правомірності формування податкового кредиту за липень 2012 року, за наслідками якої ДПІ складено акт №50/22-23088380 від 02.09.2013 року.

В акті зазначено про порушення підприємством п.185.1 ст.185, п. 188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.198.4 ст.198 Податкового Кодексу України, внаслідок чого суб'єктом господарювання неправомірно сформовано податковий кредит по безтоварним господарським операціям з ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА».

На підставі зазначеного акта ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення №0000432200 від 04.11.2013р., яким підприємству визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на 56 400,00 грн.(37 600,00грн. - за основним зобов'язанням, 18 800,00грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій позивача з ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА», що ґрунтується на судженнях про ненадання суб'єктом господарювання достатніх первинних документів в ході перевірки, відсутність у контрагентів умов для досягнення результатів підприємницької діяльності та те, що ТОВ «АЛЬ-ФА» мало господарські відносини з суб'єктами господарювання, які мають ознаки фіктивності.

При цьому підставою для таких висновків є посилання відповідача на акти перевірок (звірок) інших ДПІ, а не дослідження відповідачем господарських операцій позивача з ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА».

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Приписами п.198.1 ст.198 ПК України визначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну.

Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 ПК України).

Системний аналіз правових норм, якими регулюються правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Не можуть бути включені до складу валових витрат та податкового кредиту витрати на придбання товарів (робіт, послуг) не підтверджені дійсними розрахунковими, платіжними та іншими документами. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту в розумінні ПК України не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом, а тим більше контрагентів безпосереднього контрагента суб'єкта господарювання. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат та податкового кредиту понесені витрати на придбання товарів (послуг), якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні також встановлено, що 29.05.2012р. між позивачем та ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» (постачальник) укладено договір поставки №20/05/12-ИН (Договір). Відповідно до п.1.1. Договору Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі продати компонент моторного палива альтернативний (КМПА) виробництва України (згідно ТУ У 24.6-30219014 - 009:2007 (Товар), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти і оплатити такий Товар.

На виконання умов угоди Товар за вказаним Договором передавався у власність Позивачу за видатковою накладною №РН-0000132 від 24.07.2012р.

Позивач провів оплату за поставлений Товар у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» 24.07.2012р., що підтверджується випискою з особистого банківського рахунку Позивача.

За наслідками господарської операції ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» видано позивачу податкові накладні: №43 від 24.07.2012р., №42 від 24.07.2012р. (включено до ЄРПН), на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у звітному податковому періоді.

Транспортування товару від постачальника до позивача здійснювалось перевізником ФОП ОСОБА_1 на підставі укладеного з позивачем договору на перевезення нафтопродуктів автомобільним транспортом №10 від 01.01.2012р.. Реальність господарських операцій підтверджується також товарно-транспортними накладними (перевізник ФОП ОСОБА_1 ліцензія на перевезення пасажирів і небезпечних вантажів, видана Головною державною інспекцією на автомобільному транспорті серія НОМЕР_1 від 05.03.2012р.). Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив факт здійснення перевезень вантажів за договором на перевезення нафтопродуктів з ВК «Віра».

Отриманий за договором товар в подальшому реалізовувався позивачем

ТОВ «Аграрний торговий дім Болград» на підставі договору поставки палива моторного альтернативного №01/8 від 01.08.2012р.(видаткова накладна №122 від 31.08.2012р., банківська виписка по рахунку позивача, податкова накладна №122 від 31.08.2012р.).

Таким чином, позивачем надано докази придбання товарно-матеріальних цінностей та їх використання в статутній господарській діяльності шляхом реалізації контрагенту-покупцю, що вказує на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту по постачальнику ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА».

В липні 2012р. позивач на підставі договору №114 від 24.06.2012р. придбав у ТОВ «АЛЬ-ФА» дизельне паливо, яке передане у власність позивачеві за видатковими накладними №101 від 03.07.2012р., №102 від 16.07.2012р.. Реальність господарських операцій з вказаним контрагентом підтверджується також товарно-транспортними накладними №Р101 від 03.07.2012р., №Р102 від 16.07.2012р., податковими накладними №100 від 03.07.2012р., №101 від 16.07.2012р. (включено до ЄРПН), на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у звітному податковому періоді. Отриманий за вказаним Договором товар в подальшому реалізовувався позивачем ФОП ОСОБА_2 (договір поставки №29-ВК/21.03.2012р. від 21.03.2012р., видаткова накладна №120 від 23.08.2012р., копія банківської виписки, товарно-транспортна накладна №Р120 від 23.08.2012р., податкова накладна №121 від 23.08.2012р.).

Вищенаведені фактичні дані вказують на реальність господарських операцій та правомірність формування податкового кредиту по постачальнику ТОВ «АЛЬ-ФА».

Із акта перевірки слідує, що в ході перевірки контролюючим органом не досліджувались конкретні господарські операції між позивачем та безпосередніми контрагентами (висновки перевірки ґрунтуються на інформації, що міститься в акті перевірки ТОВ «АЛЬ-ФА» та акта про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА»), а тому посилання на акт перевірки ТОВ «АЛЬ-ФА» та акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» за наслідками правовідносин, учасником яких позивач не був, не є належним доказом підтвердження безтоварності операцій з його безпосередніми контрагентами.

Законодавець передбачив персональну відповідальність кожного платника за ведення податкового обліку. Відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

У разі невиконання іншими особами - учасниками господарських операцій в ланцюгу постачання товарів (послуг) податкових зобов'язань, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для них. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення добросовісного платника податків права на формування податкового кредиту та відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має документальне підтвердження розміру податкового кредиту та фактичного здійснення господарських операцій.

Недобросовісність учасників господарських правовідносин в ланцюгу постачання товарів (послуг) не може слугувати підставою для притягнення до юридичної відповідальності суб'єкта господарювання, яких виконав зобов'язання по правочинам та по сплаті податку на додану вартість в ціні придбаного товару.

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини із підприємствами, з якими позивач не мав жодних зв'язків, відповідачем не надано детального аналізу продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА», а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей, які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності в завершенні ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві.

Посилання ДПІ на наявність взаємовідносин контрагентів позивача з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, не має правового значення, оскільки предметом дослідження при проведені перевірки були господарські відносини між позивачем та ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» і ТОВ «АЛЬ-ФА».

Позиціонування вказаної обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим, а досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування витрат у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п.53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов'язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Безтоварність спірних господарських операцій ДПІ обумовлює також відсутністю у ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА» об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу браку достатньої кількості основних засобів та робочого персоналу. Проте суд зазначає, що укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки та надання послуг з виконання робіт. Податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежність від того за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником та виконується певний обсяг робіт. До того ж ДПІ не довела неможливості поставки спірним постачальниками товарів та виконання ним робіт наявними у нього силами та засобами, або факту залучення інших осіб за цивільно-правовими угодами.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав податкові накладні та ніші первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю ТОВ «ТД «ІНТЕР-НАФТА» та ТОВ «АЛЬ-ФА», які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правових угод товарів для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

На момент видачі податкових накладних постачальники були зареєстровані платниками ПДВ, а отже, мали право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму сплаченого в ціні товару ПДВ по таким податковим накладним до податкового кредиту. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Доводи відповідача про наявність дефектів товарно-транспортних накладних, в даному випадку не можуть бути безумовною підставою для визначення позивачеві податкового зобов'язання. На думку суду, позиціонування вказаної обставини (наявність дефектів у документах) в контексті доктрини превалювання суті господарських операцій над її формою та презумпції правомірності дій платника податків як порушення податкового законодавства, в даному випадку не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим. Досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу, оскільки ДПІ не спростовано реальність господарських операцій. Наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Твердження відповідача про ненадання позивачем з його вини товарно-транспортних накладних та інших документів при проведені перевірки суб'єкта господарювання, що, на думку контролюючого органу, відповідно до ст.44 ПК України є підставою для неприйняття вказаних документів в якості доказів, не підтверджені належними фактичними даними та спростовуються позивачем. Аналіз ст.85 ПК України свідчить про те, що податковий орган в разі необхідності має право витребувати у платника податків всі необхідні документи, що пов'язані з предметом перевірки. При цьому обов'язок з надання документів виникає у платника податків після початку перевірки. При розгляді справи встановлено, що контролюючий орган при проведені невиїзної документальної перевірки не витребував у позивача будь-яких документів, а перевірка проводилась тільки на підставі наданих позивачем на запит ДПІ документів ще до проведення перевірки щодо підтвердженням відносин позивача з контрагентами, що не є тотожним поняттю надання (не надання) документів в ході проведення перевірки, а тому положення п.44.6 ст.44 ПК України (щодо відсутності документів) не можуть бути застосовані в даному випадку.

Таким чином, висновки контролюючого органу про безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами, а відповідач при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення діяв не на підставі, не в спосіб, що передбачені законами України, та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області №0000432200 від 04.11.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Виробничого кооперативу "Віра" 182 гривні 70 копійок в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Повний текст постанови буде складений у строки визначені ст. 160 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний