Ухвала суду № 39217557, 10.06.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/11622/13-к Головуючий у І інстанції Лисенко В.В.Провадження № 11-кп/780/504/14 Доповідач у 2 інстанції ШевченкоКатегорія 22 10.06.2014

УХВАЛА

Іменем України

10 червня 2014 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - Шевченка О.В.;

суддів - Нагорного А.М., Сливи Ю.М.;

з участю прокурора - Пуха І.Ю.;

виправданої - ОСОБА_2;

захисника - ОСОБА_3;

представників потерпілого ОСОБА_4 - ОСОБА_5, ОСОБА_6;

при секретарі - Іщенко С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 42013100200000096 від 22.02.2013 за апеляційними скаргами представників потерпілого ОСОБА_4 - адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та прокурора на вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2014 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку Нураталди, Карагандинської області, Актогайського району, Казахської РСР, українку, громадянку України, з вищою освітою, не одружену, працюючу директором ТОВ «Вегас Україна», проживаючу за адресою: АДРЕСА_1

визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України та виправдано у зв'язку із відсутністю події злочину, -

ВСТАНОВИЛА:

Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачується у тому, що восени 2007 року ОСОБА_7, у зв'язку із відсутністю у ОСОБА_2 офіційного доходу, в інтересах останньої, а саме для придбання у ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0, 802 га, кадастровий номер 3222485900:03:002:0034 з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських та інших споруд», розташованої в АДРЕСА_1, разом із наявними на ній житловим будинком загальною площею 278,7 кв.м., житловою площею 92 кв.м. з альтанкою та свердловиною, погодилась отримати кредит в Акціонерному банку «Банк регіонального розвитку» для придбання ОСОБА_2 вищезазначеної нерухомості.

Обговоривши усі умови з представниками банку та представником продавця -ОСОБА_9, ОСОБА_7, будучи в дружніх стосунках із ОСОБА_2 та не усвідомлюючи справжніх її намірів, погодилася придбати цю ділянку з об'єктами нерухомості, розташованими на ній.

Після подання відповідного пакету документів, ОСОБА_7, з відома та на прохання ОСОБА_2, 25.12.2007 р. уклала в м. Києві з АБ «Банк регіонального розвитку» кредитний договір №14/10-188, згідно якого їй було виділено для придбання нерухомості грошові кошти в сумі 2 525 000 грн., котрі з відповідною відсотковою ставкою банку повинна була повернути ОСОБА_2 через позичальника ОСОБА_7

25.12.2007 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_10, з відома ОСОБА_2 та в її інтересах, за кредитні кошти банку, було придбано житловий будинок загальною площею 278,7 кв.м., житловою площею 92 кв.м. разом з альтанкою та свердловиною, вартістю 1 958 884 грн. та земельну ділянку площею 0,802 га, вартістю 566 116 грн., розташованих в АДРЕСА_1.

Придбане ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 нерухоме майно, з метою забезпечення виплат по ньому, було передане банку, відповідно до укладеного 25.12. 2007 р. договору в іпотеку; на об'єкти нерухомості до повного погашення кредиту була накладена заборона відчуження.

В подальшому, ОСОБА_2 за домовленістю із ОСОБА_7, частково до вересня 2009 року погашала виплати по кредитному договору № 14/10-188 від 25.12.2007 р. та почала користуватися даною земельною ділянкою разом із житловим будинком.

Згодом, в 2009 році у зв'язку із введенням в АБ «Банк регіонального розвитку» тимчасової адміністрації, його керівництвом були визначені всім боржникам за кредитними говорами, в тому числі і ОСОБА_11, вимоги щодо дострокового погашення кредиту. Внаслідок неможливості ОСОБА_7 та ОСОБА_2 достроково погасити кредит перед банком, їм, у вересні 2009 року його представниками було запропоновано погасити даний кредит за рахунок депозитних коштів ОСОБА_4, котрий в АБ «Банк регіонального розвитку» мав грошові вклади, згідно укладеного 14.10.2008 р. депозитного договору № 29.1-Дф-980-1033/08, за яким банк, у зв'язку з фінансовим станом, не міг здійснювати виплати.

У зв'язку із цим, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел на заволодіння шляхом обману та зловживання довірою коштами ОСОБА_4 в особливо великих розмірах. Для цього, після проведених перемовин, ОСОБА_2 домовилася з ОСОБА_4 та ОСОБА_7, котрі не усвідомлювали справжніх її злочинних намірів, погасити в повному розмірі кредит ОСОБА_7, отриманий 25.12.2007 p., в інтересах ОСОБА_2, згідно кредитного договору № 14/10-188, за рахунок депозитних коштів ОСОБА_4 Далі, ОСОБА_7, згідно домовленостей з ОСОБА_2 та ОСОБА_4, після зняття банком заборони відчуження цих об'єктів нерухомості, повинна була укласти з ОСОБА_2 договори купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки для того, щоб її права та обов'язки боржника перейшли до ОСОБА_2, котра в подальшому мала укласти з ОСОБА_4 договір позики грошових коштів на суму, визначену сторонами, а для забезпечення виконання зобов'язань, дані об'єкти нерухомості повинні були бути передані ОСОБА_4 в іпотеку.

Таким чином, ОСОБА_4 та ОСОБА_7, не усвідомлюючи злочинний мотив ОСОБА_2 щодо заволодіння грошовими коштами ОСОБА_4 та її справжніх шахрайських намірів, сповістили керівництво АБ «Банк регіонального розвитку» про свої домовленості щодо такої схеми погашення кредиту, та після ухвалення 19.10.2009 р. рішення кредитного комітету АБ «Банк регіонального розвитку» їм було дозволено провести зазначені банківські операції.

Після цього, ОСОБА_2, будучи звільненою таким чином від обов'язку погашення кредиту перед АБ «Банк регіонального розвитку» за кредитним договором № 14/10-188 від 25.12.2007 р. та реалізуючи свій злочинний умисел на заволодіння майном ОСОБА_4, під видом подальшого укладення договору позики з ОСОБА_4 і бажаючи зареєструвати у відповідних органах державної влади своє право власності на земельну ділянку та об'єкти нерухомості, розміщені на ній, після зняття заборони банку на їх відчуження, 26.11. 2009 р. уклала в м. Києві із ОСОБА_7 договір купівлі-продажу земельної ділянки, ринковою вартістю в розмірі 252 100, 68 грн. та договір купівлі-продажу житлового будинку разом з надвірними будівлями і спорудами, ринковою вартістю в розмірі 1 052 769 грн., не провівши, за домовленістю із ОСОБА_4 та ОСОБА_7, жодних розрахунків з останньою, які були зазначені у даних договорах.

Після цього, ОСОБА_2, ставши таким чином, за рахунок домовленостей із ОСОБА_4 та ОСОБА_7, які не усвідомлювали справжніх її злочинних намірів, власником земельної ділянки та об'єктів нерухомості, розміщених на ній, 01.12.2009 р. зареєструвала в КП «Бюро технічної інвентаризацїї Києво-Святошинської районної ради Київської області» та Управлінні земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі право приватної власності на об'єкти нерухомості та земельну ділянку, розташовані в АДРЕСА_1.

Далі, на вимогу ОСОБА_4, 17.12.2009 р. ОСОБА_2, як особа яка була зобов'язаною укласти з ним договори позики та іпотеки нерухомого майна для забезпечення виплат по ньому, прибула до офісу приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_12, що в АДРЕСА_2, де, продовжуючи реалізовувати свій шахрайський умисел, не маючи дійсного наміру укласти з ОСОБА_4 договору позики грошових коштів та для введення його в обману щодо своїх справжніх намірів по заволодінню його майном в особливо великих розмірах, уклала з ОСОБА_4 лише договір іпотеки вказаного вище домоволодіння та земельної ділянки та частково погасила заборгованість перед ним в розмірі 150 000 грн., а сам договір позики для забезпечення виплат, по якому укладався підписаний нею та нотаріально посвідчений договір іпотеки, відмовилася укласти та залишила офіс нотаріуса. В подальшому, ОСОБА_2, уникаючи зустрічей з ОСОБА_4 та заволодівши таким чином шляхом обману та зловживання довірою його грошовими коштами в особливо великих розмірах, договору позики з ним не уклала та грошових коштів ОСОБА_4, які він надав для погашення заборгованості по кредитному договору № 14/10-188 від 25.10.2007 р. та за які вона отримала можливість безперешкодно володіти, користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, розташованою в АДРЕСА_1, та об'єктами нерухомості, розміщеними на ній, не повернула, чим завдала ОСОБА_4 матеріальної шкоди в особливо великих розмірах на суму 2 405 961 грн. 54 коп.

Виправдовуючи ОСОБА_2 за ч.4 ст.190 КК України, суд послався на те, що органами досудового слідства не встановлено факту вчинення останньою заволодіння чужим майном потерпілого ОСОБА_4 шляхом обману та зловживання довірою.

В апеляційних скаргах представники потерпілого - адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просили виправдувальний вирок скасувати і ухвалити новий обвинувальний вирок відносно ОСОБА_2

В обґрунтування своїх вимог адвокати зазначали, що виправдувальний вирок є незаконним і необґрунтованим. Вважають, що судом було допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а висновки, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам справи.

Захисники стверджували, що виправдувальний вирок ґрунтується на показаннях обвинуваченої, які є неправдивими, не відповідають фактам реальної дійсності, показанням свідків та доказам, наявним у справі. Натомість показання ОСОБА_4 та ОСОБА_7 підтверджуються іншими доказами і відповідають фактичним обставинам справи.

Суд, на думку захисту, необ'єктивно оцінив покази обвинуваченої ОСОБА_2 Так, її твердження що вона стала проживати у спірному будинку після його покупки 26.11.2009 року, спростовуються показами свідків ОСОБА_7, ОСОБА_13, ОСОБА_14 та ін. Показання ОСОБА_2 про те, що кредитів для неї ОСОБА_7 не брала, суперечать показанням свідків ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_14 та ОСОБА_18

Факт відсутності розрахунку за договорами купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 26.11.2009 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, на думку захисників, підтверджується показаннями ОСОБА_7, а також тим, що обвинувачена не змогла надати суду документи та логічні пояснення щодо джерел отримання відповідної суми коштів, не змогла пояснити якими купюрами здійснила розрахунок з продавцем та де зберігалися гроші до моменту їх передачі .

Адвокати стверджували, що показання обвинуваченої про те, що у приватного нотаріуса ОСОБА_12 вона знаходилась на прохання ОСОБА_7 щодо забезпечення її (ОСОБА_7.) боргу перед ОСОБА_4, а основний договір не підписала оскільки зазначена в ньому сума перебільшувала ту, що була домовлена із ОСОБА_7 не відповідають реальній дійсності, оскільки не підтверджені жодними доказами, а з договору іпотеки, власноруч підписаного ОСОБА_2 випливає основне зобов'язання саме перед ОСОБА_4, а не іншою особою; крім того у заяві приватному нотаріусу ОСОБА_2 підтвердила і визнала борг перед ОСОБА_4

Також апелянти зазначали, що суд не дав належної оцінки заяві ОСОБА_2 від 17.12.2009 року на ім'я нотаріуса ОСОБА_12, в якій вона фактично визнає свій борг перед ОСОБА_4, договору іпотеки. Так, висновки лінгвістичних експертиз, є висновками спеціаліста та не можуть спростовувати факт фіксації власним підписом обвинуваченої боргових зобов'язань перед потерпілим. Висновок суду першої інстанції про те, що саме ОСОБА_7, а не обвинувачена ОСОБА_2 є боржником потерпілого, є помилковим та таким, що суперечить фактам реальної дійсності.

Адвокати ОСОБА_5 та ОСОБА_19 вказували також, що всупереч висновкам суду, зазначеним у вироку, показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_12 не є показаннями зі слів ОСОБА_7, оскільки дані особи особисто сприймали ту інформацію, яку повідомили слідству. Покази працівників банку ОСОБА_15, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_17, хоча і є показаннями з чужих слів, проте відповідають іншим доказам у справі та згідно ст..97 КПК України є допустимими доказами. Суть показань цих осіб полягає в тому, що ОСОБА_7 у 2007 році брала кредит не для себе, а своєї подруги ОСОБА_2

Захист наполягав на тому, що суд, в порушення закону про кримінальну відповідальність не застосував до обвинуваченої ОСОБА_2 положення ч. 4 ст. 190 КК України і не засудив її до покарання, передбаченого санкцією даної статті.

Прокурор в апеляційній скарзі стверджував, що вирок суду першої інстанції ухвалений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового обвинувального.

В обґрунтування своїх вимог, прокурор зазначав, що за рахунок коштів ОСОБА_4, на користь ОСОБА_2 був викуплений з іпотеки будинок в с. Чайки, право власності на який перейшло до останньої і яка за цей будинок не розрахувалась, тобто шляхом обману привласнила майно потерпілого.

На думку прокурора, висновки суду щодо правдивості показань обвинуваченої ОСОБА_2, неправдивості показань потерпілого ОСОБА_4 та свідка ОСОБА_7, щодо оцінки показань майже всіх свідків як показань з чужих слів, щодо повного розрахунку обвинуваченої за нерухоме майно за договорами купівлі-продажу від 26.11.2009 року, щодо договору позики від 20.10.2009 року, укладеного між ОСОБА_23 та ОСОБА_4, як факту того, що саме ОСОБА_23, а не обвинувачена є боржником потерпілого, які лягли в основу виправдувального вироку є такими, що не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.

Прокурор стверджував, що ОСОБА_2, маючи корисливий мотив і мету - отримати будинок у власність, а зобов'язання розрахуватися з ним - не виконати, заволоділа будинком та не розрахувалась за нього, а отже вчинила шахрайство. Тому, судом, в порушення вимог ст. 413 КПК України, допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, не застосовано ч.4 ст.190 КК України.

В запереченнях на апеляційні скарги, захисники обвинуваченої - ОСОБА_24 та ОСОБА_3, посилались на те, що апелянти не навели жодних конкретних порушень вимог кримінального процесуального закону, а твердження про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність є не вмотивованим.

Зазначали, що факт оформлення кредиту ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_2 є лише припущенням та нічим не підтверджується. Також не було доведено факту відсутності розрахунку ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу будинку та земельної ділянки від 26.11.2009 року.

Крім того, відповідно до матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_2 не отримувала від ОСОБА_4 ніяких коштів, та на даний час чинним є договір позики на суму 2,6 млн. грн. між ним та ОСОБА_7

Захист обвинуваченої звертав увагу також на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2012 року, згідно якого посилання відповідача на адресовану нотаріусу ОСОБА_25 заяву від 17 грудня 2009 року, не може бути прийнято як доказ наявності на час підписання заяви факту отримання ОСОБА_2 3 750000 грн. та прийняття на себе зобов'язання щодо повернення вказаної суми.

Адвокати вважали, що суд прийшов до правильного висновку, щодо визнання показів свідка ОСОБА_7 та інших свідків неправдивими.

Заслухавши доповідача, прокурора, який вважав вирок суду незаконним та необґрунтованим, просив його скасувати та ухвалити новий обвинувальний, думку захисників потерпілого - ОСОБА_6, ОСОБА_5, які підтримали свої апеляційні скарги та просили виправдувальний вирок відносно ОСОБА_2 скасувати і ухвалити новий обвинувальний, думку виправданої ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_3, які вважали вирок суду законним та обґрунтованим, просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. А саме рішення має бути ухвалене згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав його ухвалення.

Згідно зі ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

За змістом ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу, зокрема відсутності події кримінального правопорушення та відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. За положеннями ч. 4 даної статті, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь цієї особи.

Ці вимоги судом виконані.

З вироку суду та матеріалів кримінального провадження вбачається, що:

25 грудня 2007 року ОСОБА_7 придбала у ОСОБА_8 земельну ділянку та житловий будинок по АДРЕСА_1 (договори купівлі-продажу житлового будинку від 25.12. 2007 ( т.1, а.с. 154) та земельної ділянки від 25.12. 2007 року (т.1, а.с. 148).

Дана нерухомість була придбана за рахунок кредитних коштів в сумі 2 525 000 грн., наданих ОСОБА_7 АБ «Банк регіонального розвитку» згідно кредитного договору № 14/10-188 від 25.12.2007 року (т.1, а.с. 144-146). За договором іпотеки від 25.12.2007 придбане майно було передано в іпотеку (т.1, а.с.140-141).

20 жовтня 2009 року ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 2 600 000 гривень, а остання зобов'язалась повернути йому таку ж суму грошових коштів (т.2, а.с. 6).

26 листопада 2009 року ОСОБА_2 згідно договорів купівлі-продажу купила у ОСОБА_7 будинок АДРЕСА_1, ціна продажу будинку складала 2 000 000, 00 грн., земельної ділянки - 252 100,68 грн. (т.1 а.с. 86,99).

Договір іпотеки від 17.12.2009 p., укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, який, як стверджує обвинувачена ОСОБА_2 вона уклала в інтересах ОСОБА_7, оскільки у останньої були фінансові труднощі, рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19.04.2012 року визнаний недійсним з моменту його укладення (т.1. а.с. 38-40). Ухвалами апеляційного суду Київської області від 16.07.2012 р. і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.09.2012 р. дане рішення залишено без зміни (т.1 а.с.41- 46).

Колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано визнав покази обвинуваченої ОСОБА_2 правдивими, оскільки вони підтверджуються та узгоджуються з доказами, дослідженими під час судового розгляду, зокрема: копією договору купівлі-продажу житлового будинку від 26.11.2009 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 86); копією договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26.11. 2009 p. між ОСОБА_7 і ОСОБА_2 (т. 1, а.с. 99), копією Державного акту на право власності на земельну ділянку виданого ОСОБА_7 (т.1, а.с. 104), копією кредитного договору за № 14/10-188 від 25.12. 2007 року, згідно якого Акціонерний банк «Банк регіонального розвитку» надає ОСОБА_7 кредит в сумі 2 525 000 грн. (т.1, а.с. 144-146), копією іпотечного договору від 25.12.2007 року, згідно якого ОСОБА_7 передала придбане за рахунок кредитних коштів майно в іпотеку, копією договору позики грошових коштів від 20.10.2009 року, згідно якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 2 600 000 грн., а остання зобов'язується їх повернути (т.2, а.с. 6) та ін.

Також судом було об'єктивно оцінено, як недостовірні, покази потерпілого ОСОБА_4 і свідка ОСОБА_7 про те, що ОСОБА_7 взяла кредит і придбала нерухомість не для себе, а в інтересах ОСОБА_2, яка в подальшому повинна була оформити договір позики грошових коштів і договір іпотеки з ОСОБА_4, який власними депозитними коштами погасив кредитні зобов'язання ОСОБА_7, оскільки вони спростовуються вищенаведеними матеріалами кримінального провадження.

Відтак, доводи захисників та прокурора в цій частині підлягають відхиленню.

Відповідно до ч.6 ст. 97 КПК України, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами, відмінними від положень частини другої цієї статті.

Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду про те, що покази ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_20, ОСОБА_28, ОСОБА_13, ОСОБА_12, ОСОБА_29, ОСОБА_15, ОСОБА_22, ОСОБА_17 є показаннями з чужих слів, оскільки безпосередніми свідками обставин справи вказані особи не були, їхні покази не є першоджерелом та отримані зі слів ОСОБА_7, а покази свідків ОСОБА_20 і ОСОБА_28 - зі слів свідка ОСОБА_13 Крім того, дані покази не підтверджуються іншими доказами по справі, а тому, в будь-якому випадку, не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку.

Посилання апелянтів на заяву від 17.12.2009 року адресовану нотаріусу ОСОБА_12 не може бути прийнято як доказ наявності на час підписання заяви факту отримання ОСОБА_2 3 750000 грн. та прийняття на себе зобов'язання щодо повернення вказаної суми.

Відтак, на думку колегії суддів, не знайшли свого підтвердження в матеріалах кримінального провадження факти оформлення ОСОБА_7 кредиту саме для ОСОБА_2, відсутності розрахунку ОСОБА_2 за будинок та земельну ділянку із ОСОБА_7 та існування заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_4, а тому доводи апелянтів є необґрунтованими.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції при здійсненні правосуддя» визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини.

При цьому, слід мати на увазі, що ст. 62 Конституції України передбачено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Стаття 92 КПК України покладає обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України (зокрема подію кримінального правопорушення) на слідчого та прокурора.

Докази щодо події кримінального правопорушення та винності ОСОБА_2, на які посилалося обвинувачення, перевірені судом та належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.

На думку апеляційного суду, подія злочину не підтверджена доказами, які були надані органами досудового слідства, і суд правильно виправдав ОСОБА_2 за ч.4 ст. 190 КК України.

Висновок суду про відсутність події кримінального правопорушення ґрунтується на ретельно перевірених у судовому засіданні доказах.

Так, відповідно до матеріалів кримінального провадження суд всебічно та повно дослідив показання обвинуваченої ОСОБА_2, потерпілого ОСОБА_4, свідків та зібрані докази, дав їм належну оцінку в їх сукупності і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність події злочину, а тому законно, з врахуванням вимог ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, ухвалив виправдувальний вирок.

Суд першої інстанції, дотримуючись вимог кримінального процесуального закону, вказав у судовому рішенні, з яких саме підстав він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_2

Колегія суддів не вбачає обставин, які б свідчили про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Будь-яких даних, які б свідчили про упередженість суду або порушення ним норм матеріального чи процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку, що виправдувальний вирок щодо ОСОБА_2 є законним та обґрунтованим.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 370, 373, 374, 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги представників потерпілого ОСОБА_4 - адвокатів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та прокурора залишити без задоволення, а вирок Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2014 року відносно ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду кримінальних і цивільних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

1. ____ 2. ____ 3. ____

(Шевченко О.В.) (Нагорний А.М.) (Слива Ю.М.)

З оригіналом згідно:

суддя О.В. Шевченко