Ухвала суду № 39215545, 11.06.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шембелян В.С.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 року справа №812/10354/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Краснодонського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Краснодонського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому з урахуванням уточнення просила визнати неправомірними дії відповідачів щодо відмови в нарахуванні та виплаті їй грошового забезпечення за період з 09.11.2011 р. по 29.03.2012 р., компенсацій за невикористані відпустки за 2010,2011,2012 роки, метріальної допомоги на оздоровлення при наданні відпусток за 2011,2012 роки та грощової компенсації за невидане обмундирування за останні 3 роки, а також зобов'язати відповідачів солідарно нарахувати та виплати їй грошове забезпечення за період з 09 листопада 2011 року до 29 березня 2012 року у сумі 19447,65 грн., компенсації за невикористані відпустки за 2010, 2011, 2012 роки у сумі 9793,50 грн., матеріальну допомогу на оздоровлення при наданні відпусток за 2011, 2012 роки у сумі 8394,60 грн., грошову компенсацію за невидане обмундирування за останні 3 роки з січня 2009 року по 31 березня 2012 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року позов задоволено частково, а саме: стягнуто з Краснодонського районного відділу Управління Міністерства внутрішніх справ в Луганській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 09.11.2011 року по 28.03.2012 року в сумі: 19447,65 грн. та компенсацію за невикористані відпустки за 2010-2012 роки в сумі 9793,50 грн., допущено до негайного виконання постанову в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах платежів за один місяць в сумі 4197,38 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з таким рішенням, другий відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції необґрунтовано задоволена вимога позивача з приводу стягнення на її користь компенсації за невикористані відпустки за період з 2010-2012 роки у зв'язку з тим, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Крім того, відповідно до діючого законодавства на час її звільнення, підстав для нарахування компенсації за невикористані відпустки взагалі не було, оскільки остання мала скористатись відпусткою у році звільнення, від чого вона відмовилась, виявивши бажання звільнитись з органів внутрішніх справ. Апялянт також зауважує на тому, що провадження по справі в частині стягнення на корить позивача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу повинно бути закрито, посилаючись на наявність постанови Луганського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 р. по справі № 2а-9107/10/1270 за позовом ОСОБА_2 до ГУМВС України, Краснодонського РВ ГУМВС України, яке залишено без змін ухвалами Донецького апеляційного адміністративного суду від 14.02.2012 р. та Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 р.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, тому, відповідно до ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи здійснено у письмовому провадженні за наявними матеріалами.

Від позивача у справі надійшло письмове клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із криміногенною ситуацією в Луганському регіоні, яка не надає їй можливості бути присутньою в судовому засіданні, проте судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки явка сторін до суду обов'язковою не визнавалась, а матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги, термін розгляду якої обмежений місячним строком.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скари, колегія суддів дійшла до наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Судом установлено і не є спірним, що ОСОБА_2 було звільнено з ОВС 26.10.2010 за порушення дисципліни згідно наказу УМВСУ від 26.10.2010 № 427 та подальшим внесенням змін наказом УМВСУ від 23.11.2010 № 460.

Проте, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 21.12.2011 року в справі №2а-9107/10/1270, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду України від 14.02.2012 року, накази про звільнення позивачки були скасовані, позивачку поновлено на посаді та стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за один рік у сумі 50 231,30 грн.

На виконання рішення суду наказом ГУМВСУ від 29.03.2012 № 133 ОСОБА_2 було поновлено на службі та сплачено стягнуту на її користь середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Позивачка наголошувала, що її своєчасно не поновлено на посаді з вини ГУМВСУ, тому просила стягнути додатково заробітну плату за час вимушеного прогулу з 09.11.2011 по 28.03.2012, оскільки на теперішній час пункт 24 "Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114, який передбачав виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу не більш як за один рік, зазнав змін і передбачає, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Задовольняючи позов в цій частині, суд першої інстанції погодився з доводами позивача, проте, не звернув увагу на те, що зміни, на які посилається позивач, внесені до пункту 24 вищенаведеного Положення лише 05.12.2012 року постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ" № 1137, тобто, на час поновлення позивачки (29.03.2012 року) діяла попередня редакція.

При цьому, на погляд судової колегії, посилання суду першої інстанції на норми Конституції України, які передбачають зворотну дію в часі законів, що пом»якшують відповідальність особи, в даному випадку недоречні.

Разом з тим, відповідно до абз.1 ч.2 ст. 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як на час подання цього позову, так і на момент прийняття судом оскаржуваного рішення відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк , який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч.3 ст.99 КАСУ).

Оскільки спірні правовідношення виникли у зв'язку з проходженням позивачем публічної служби в органах МВС України, слід виходити зі строків звернення до суду, встановлених КАС України, та наслідків, пов'язаних з їх пропуском.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити , що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного процесу та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Так, позивачку ОСОБА_2 поновлено на посаді 29.03.2012 року, а з 31.03.2012 року її звільнено з посади за її рапортом від 30.03.2012 року, тобто, позивачка про порушення свого права, якщо вона вважала його порушеним, повинна була дізнатися при її звільненні, тому саме з цього часу необхідно відраховувати визначений статтею 99 КАС України строк звернення до адміністративного суду, проте, вона з цим позовом звернулась до суду лише 01.12.2013 року, тобто, через 1 рік 8 місяців.

Відповідно до ст.100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позивачка на обґрунтування причин пропуску строку надала медичні довідки, які свідчать про її перебування на стаціонарному лікуванні за станом здоров'я ще у 2010 році та знаходженні після цього на диспансерному обліку.

Однак, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що вказані довідки не можуть вважатися належним доказом поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, оскільки вони ніяким чином не свідчать про неспроможність позивачки своєчасно звернутись за судовим захистом.

Будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду позивачем не наведено.

Крім того, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин норми Кодексу законів про працю України, на які посилається суд першої інстанції і відповідно до яких, у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, оскільки відповідно до п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачені законодавством про працю норми оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ).

Також, слід зауважити, що не може бути визнана поважною причиною для поновлення строку звернення до суду юридична необізнаність позивача, оскільки, закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від її бажання.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.155 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду, якщо позовну заяву подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до адміністративного суду і суд не знайшов підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними.

Частиною 1 статті 203 КАС установлено, що постанова або ухвала суду першої інстанції скасовуються в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157 цього Кодексу.

Керуючись ст.ст.155,195,197,198,203,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Краснодонського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області - задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 04 лютого 2014 року № 812/10354/13-а - скасувати.

Позов ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, Краснодонського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: Л.В. Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко