Ухвала суду № 39214912, 13.06.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

13 червня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача - Кеміня М.П.,

суддів - Боднар О.В., Джуги С.Д.

при секретарі: Гаврилко В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3 на заочне рішення Перечинського районного суду від 26 листопада 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку заочне рішення Перечинського районного суду від 26 листопада 2013 року, яким позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі по тексту - ПАТ КБ «ПриватБанк») до ОСОБА_2П про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту у розмірі 1 661,41 грн. та 229,40 грн. судових витрат.

В апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_3 просить скасувати дане заочне рішення та ухвалити по даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги зазначає, що позивачем пропущено трирічний строк позовної давності, оскільки в договорі чітко вказано, що кредит надано до 30.06.2008 року. При цьому вказує, що умови кредитування в кредитному договорі визначено як «Просто кредит», а тому не підлягають застосуванню вимоги щодо термінів позовної давності, які визначені у наданих позивачем Умовах кредитування «Розстрочка» (Стандарт). Також вказує, що банком не додано всіх невід'ємних складових кредитного договору, а саме Тарифів.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі заяви від 30.06.2006 року ОСОБА_2 отримав у ПАТ КБ «ПриватБанк» кредит в сумі 1986,40 грн. під 25,08% річних для придбання товару (мобільного телефону та аксесуарів до нього) з кінцевим терміном повернення до 30.06.2008 року (а.с.6, 7).

Своїх зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 не виконував належним чином внаслідок чого виникла заборгованість по кредитному договору, яка згідно розрахунку банку становить 25 860,88 грн. (а.с.4, 5). Правильність даного розрахунку апелянтом не оспорюється.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок невиконання зобов'язань за кредитним договором банк має право вимагати стягнення заборгованості в судовому порядку. При цьому судом було зменшено розмір неустойки на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України.

З даним висновком суду першої інстанції повністю погоджується колегія суддів, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи.

Колегія суддів відхиляє всі доводи апеляційної скарги щодо строків позовної давності зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Разом з тим, згідно з ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Із Заяви позичальника вбачається, що він виразив згоду, що ця Заява разом із запропонованими ПриватБанком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, Тарифами складає між ним і Банком кредитно-заставний договір.

Тобто між сторонами по справі фактично був укладений договір приєднання відповідно до приписів ст. 634 ЦК України, умови якого визначені вищевказаними Умовами та Тарифами.

Згідно п.5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) (далі по тексту - Умови Розстрочка) терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним Договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років (а.с.11-18).

При цьому колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на те, що те умовами кредитування по договору є «Просто кредит», а не вищевказані Умови Розстрочка зважаючи на наступне.

В заяві на отримання кредиту визначення «Просто кредит» вказано в графі «Технологія кредитування».

Технологія кредитування - це сукупність конкретних методів і прийомів, що використовуються в процесі здійснення кредитних операцій. Технологія банківського кредитування включає в себе системну оцінку ходу всього кредитного процесу в банку, та розгляд руху позики (вартості) в органічному зв'язку із певними організаційними формами та інституціональними структурами банківської діяльності.

Натомість Умови надання кредиту це визначення сторонами всіх умов кредитного договору, якими встановлюються взаємні права та обов'язки сторін та регулюються правовідносини, що виникли у зв'язку з укладенням даного договору. До Умов кредитного договору відносять зокрема: можлива сума кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мета, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування

Таким чином поняття Технологія кредитування та Умови кредитування є зовсім різними, а відтак зазначення у Заяві на отримання кредиту у якості технології кредитування «Просто кредит» не є визначення Умов надання даного споживчого кредиту.

Оцінюючи зміст Заяви на отримання кредиту колегія суддів констатує, що він повністю узгоджується з Умовами розстрочка. Зокрема у Заяві вказано, що товар є предметом застави та відповідно до п.2.3, 2.4, 2.5 Умов являється забезпеченням зобов'язань, що повністю узгоджується з п.2.3, 2.4, 2.5 Умов Розстрочка, які регулюють питання застави по кредитному договору. Також узгоджуються між собою посилання в Заяві на п.4.2 Умов із однойменним пунктом Умов Розстрочка, який регулює порядок розрахунків при порушенні зобов'язання. Крім того із заяви слідує, що кредит надавався для купівлі товару у торгово-сервісному підприємстві. Згідно ж п.1.9 Умов Розстрочка товар - одна чи декілька індивідуально визначених речей, які бажає придбати Позичальник у торгівельно-сервісному підприємстві з використанням банківського кредиту. А згідно п.2.1 Умов Розстрочка Банк зобов'язується надати Позичальнику Кредит шляхом перерахування на рахунок торгівельно-сервісному підприємству (ТСП).

Оцінюючи все вищенаведене колегія суддів приходить до висновку, що Умовами надання споживчого кредиту з якими згодився позичальник підписавши Заяву на отримання кредиту є саме надані позивачем Умови Розстрочка.

Таким чином, оскільки даними Умовами Розстрочка збільшено строк позовної давності до п'яти років і банк пред'явив позов у межах цього строку (07.02.2013 року), то відсутні підстави для застосування приписів ч.4 ст. 267 ЦК України.

Також не може бути взято до уваги посилання апелянта на відсутність у матеріалах справи всіх невід'ємних складових кредитного договору, а саме Тарифів, оскільки апелянтом жодним чином не обґрунтовано, які саме пункти Тарифів мають хоч якесь правове значення для правильного вирішення даної справи. Сама по собі недолучення позивачем таких Тарифів не може свідчить про відсутність у банка права на пред'явлення даного позову чи про наявність інших підстав для відмови в позові.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, що відповідно до приписів ст. 308 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Перечинського районного суду від 26 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, після чого протягом двадцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до суду касаційної інстанції

Суддя-доповідач

Судді