Ухвала суду № 39212515, 04.06.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4802/13-а

Категорія: 5.2.2 Головуючий в 1 інстанції: Середа О. Ф. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Вербицької Н.В. та Кравченко К.В.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача - Кришневої Валентини Миколаївни та представника відповідача - Гусак Маріанни Іванівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Миколаївської митниці Міндоходів на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" до Миколаївської митниці Міндоходів про визнання протиправними та скасування рішення та визнання нечинною і скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, -

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївський глиноземний завод" (далі ТОВ) звернулось до суду з позовом до Миколаївської митниці Міндоходів про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 08 листопада 2013 року за № 504000003/2013/000155/2 та визнання нечинною та скасування картки відмови від 08 листопада 2013 року № 504010000/2013/00016 в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що згідно зовнішньоекономічного контракту від 01 квітня 2013 року №RF/RD/79-13/11-М, укладеному з Відкритим акціонерним товариством "Единая торговая компания", останнім здійснювалась поставка товару - натр їдкий (гідроксит натрію) в обсязі 5615 т. за ціною 297,5 доларів США за тонну на загальну суму 1670462,5 доларів США, проте, на етапі перевірки митної вартості товару відповідач протиправно та в супереч Митному кодексу України (далі МК України) відмовив декларанту у визнанні митної вартості товарів за першим (основним за ціною контракту) методом, та застосував метод за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів за відсутності законних підстав.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року позов ТОВ задоволено. Суд визнав протиправним та скасував рішення від 08 листопада 2013 року №504000003/2013/000155/2, а також визнав не чинною та скасував картку відмови Миколаївської митниці Міндоходів від 08 листопада 2013 року №504010000/2013/00016 в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України.

Не погоджуючись з постановою суду, Миколаївська митниця Міндоходів подала апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що виконуючи умови контракту та специфікації від 21 жовтня 2013 року №9 та з метою ввезення товару на територію України, позивачем 08 листопада 2013 року була надана відповідачу для митного оформлення електронна митна декларація за №504010000/2013/002448.

На етапі перевірки митної вартості товару відповідач відмовив позивачу у визнанні митної вартості товарів за першим (основним) методом із посиланням на те, що подані декларантом документи не містять усіх даних на підтвердження числових значень складових митної вартості.

У зв'язку з вищенаведеним, 08 листопада 2013 року відповідач направив на адресу позивача повідомлення №5463 із запитом про надання додаткових документів, на виконання якого та на підтвердження заявленої митної вартості товару і обраного методу її визначення позивач надав відповідачу листом від 08 листопада 2013 року № 503/101-10 відповідні документи.

08 листопада 2013 року за результатами розгляду поданих підприємством документів відповідач прийняв рішення №504000003/2013/000155/2 про коригування митної вартості товарів, яким визначено митну вартість задекларованого позивачем товару (гідроксиду натрію), вагою 488,421 т. за ціною 364 долара США за тонну на загальну суму 177785,24 доларів США.

У зв'язку з прийняттям відповідачем рішення про коригування митної вартості товару позивачу було відмовлено в митному оформленні та видано картку відмови від 08 листопада 2013 року №504010000/2013/00017.

Коригування митної вартості товару та видання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України і стало підставами для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та задовольняючи вимоги, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що відповідач не навів обґрунтованих доводів на підтвердження висновку про те, що позивачем по справі були заявлені неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, а також не обґрунтував в чому саме полягала неможливість визначити митну вартість товару за наявними документами. Крім того, відповідач не обґрунтував своє рішення щодо неможливості застосування основного методу (визначення митної вартості за ціною договору), а також вказано, що відповідач не зазначив жодних доказів наявності у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за цей товар.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.318 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Пунктом 1 ст.49 МК України встановлено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно до ч.1 та 2 ст.51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст.57 МК України (Глава 9) визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Приймаючи оскаржувану картку відмови в прийнятті митної декларації та не застосовуючи основний метод визначення митної вартості відповідач виходив з того, що подані позивачем документи не містять всіх даних, що підтверджують числові значення складових митної вартості.

Частиною 2 ст.53 МК України визначено документи, які підтверджують митну вартість товарів, якими є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження заявленої митної вартості товару позивачем було надано митному органу: митну декларацію, контракт від 01 квітня 2013 року за № RF/RD/79-13/11-M ТОВ з ВАТ "Єдина торгова компанія" про постачання натру їдкого, додаткову угоду №1 та специфікацію №9 (т.1 а.с.23-28), інвойс, платіжне доручення та митну накладну.

Тому, враховуючи, що позивачем було надано всі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару за вказаним контрактом, яким зокрема встановлено обов'язки постачальника щодо доставки товару та включення транспортних витрат у ціну товару, колегія суддів приходить до висновку, що визначення митної вартості відповідачем не за основним методом (за ціною договору (контракту)) є необґрунтованою та такою, що суперечить основним принципам здійснення державної митної справи (ст.8 МК України), зокрема, законності та додержання прав та охоронюваних законом інтересів осіб.

Крім того, посилання відповідача на відсутність документів, що підтверджують страхування вантажу, як на обґрунтування своїх рішень та дій, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки п.8 ч.2 ст.52 МК України встановлено, що декларант повинен надати страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування лише якщо таке страхування здійснювалося. Також, доводи митного органу стосовно того, що сода каустична небезпечна речовина та її перевезення зазвичай страхується, колегія вважає неспроможними, оскільки, дії суб'єкта владних повноважень не можуть ґрунтуватись на припущеннях та звичайній практиці, якщо остання не є законодавчо обов'язковою.

Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, які також співпадають з викладеними в постанові Верховного суду України від 11 вересня 2012 року висновками по справі за позовом ЗАТ "ВО "Конті" до Східної митниці в Донецькій області стосовно того, що ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.

Відповідно до ч.3 ст.57 МК України кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що визначаючи митну вартість товару відповідач застосував другий другорядний метод (за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів) та зазначив, що перший другорядний метод (за ціною договору щодо ідентичних товарів) не застосовується за відсутністю цінової інформації щодо вартості ідентичних товарів, проте, відповідачем не наведено жодних доказів вчинення дій спрямованих на встановлення такої інформації. Натомість, матеріали справи місять відомості, згідно яких той же контрагент позивача на протязі 2013 року неодноразово постачав ТОВ натр їдкий через митний кордон України, а тому висновок митного органу щодо відсутності цінової інформації про вартість ідентичних товарів суперечить матеріалам справи та вбачається необґрунтованим.

Крім того, ч.1 ст.58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

А тому, враховуючи все вищевикладене та приймаючи до уваги, що наявність підстав, які унеможливлюють застосування методу визначення митної вартості за ціною договору (контракту) відповідачем не наведено, а з матеріалів справи не вбачається, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ТОВ про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів від 08 листопада 2013 року за №504000003/2013/000155/2, визнання нечинною та скасування картки відмови від 08 листопада 2013 року №504010000/2013/00016 в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи митному пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, підсумовуючи все вищевикладене та оцінюючи всі доводи сторін, колегія суддів надходить до висновку, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Також, колегія суддів не може погодитися з посиланням апелянта на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, тому що всі процесуальні норми, передбачені адміністративним судочинством були виконані без порушень прав кожної сторони при розгляді справи.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Миколаївської митниці Міндоходів - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 23 січня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: Н.В. Вербицька К.В. Кравченко