Ухвала суду № 39212460, 05.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року м. Львів Справа № 876/6506/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Рибачука А.І.,

суддів - Багрія В.М., Старунського Д.М.,

з участю секретаря - Волошин М.М.,

представника позивача - Романчак Н.І.,

представника відповідача - Джоголика Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року по справі № 809/202/13-а за позовом Приватного підприємства «Данко-Н» до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Данко-Н» (далі - ПП «Данко-Н») звернулося до суду з адміністративним позовом до Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - Калуської ОДПІ), в якому просило визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення-рішення Калуської ОДПІ від 14 грудня 2012 року № 0000123220.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року вказаний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Калуської ОДПІ від 14 грудня 2012 року № 0000123220.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду, Калуська ОДПІ подала апеляційну скаргу, у якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує посиланням на те, що факти порушень позивачем вимог податкового законодавства, які послужили підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, мали місце та чітко зафіксовані в акті перевірки від 30 листопада 2012 року № 2646/22-0/32511253, а тому висновки суду першої інстанції про протиправність даного податкового повідомлення-рішення та відповідно про наявність підстав для його скасування є помилковими.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав вимоги поданої відповідачем апеляційної скарги та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила проти вимог апеляційної скарги, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, просила відмовити в її задоволенні.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі акта перевірки від 30 листопада 2012 року № 2646/22-0/32511253, складеного за результатами позапланової невиїзної документальної перевірки ПП «Данко-Н» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських операцій з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за липень 2011 року, Калуською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року № 000123220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за податком на додану вартість на суму 938.00 грн., з яких на 750.00 грн. за основним платежем та на 188.00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Підставою для визначення позивачеві податкових зобов'язань слугували висновки відповідача про порушення позивачем вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість за липень 2011 року в сумі 750.00 грн.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що господарські операції між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 не спричинили реального настання правових наслідків, укладені між ними угоди носять фіктивний характер. На обґрунтування такого твердження відповідач посилається на відомості, які містяться в актах перевірки податковим органом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, відповідно до яких у нього відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій , відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, що свідчить про відсутність реального здійснення господарської діяльності та про спрямованість його діяльності лише на надання податкової вигоди третім особам, у зв'язку з чим позивачем безпідставно включено до складу податкового кредиту з податку на додану вартість суми цього податку, вказані у податковій накладні, виписаній даним контрагентом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновок відповідача про порушення ПП «Данко-Н» вимог податкового законодавства, а саме заниження податку на додану вартість, є необґрунтованим та не знайшов свого підтвердження під час розгляду справи, що в свою чергу свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника податку права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість є фактичне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) та їх підтвердження належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Тобто, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Отже, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником податків необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В підтвердження факту існування вказаних обставин у даній справі Калуською ОДПІ не надано суду жодних належних та допустимих доказів.

Натомість у матеріалах справи міститься копія укладеної позивачем з Товариством з обмеженою відповідальністю «Вавін Україна» (далі - ТзОВ «Вавін Україна») угоди на разове перевезення від 01 липня 2011 року № 284, відповідно до якої позивач зобов'язувався здійснити перевезення вантажу вантажовідправника та вантажоодержувача ТзОВ «Вавін Україна». Вартість фрахту становила 5000.00 грн.

На виконання зазначеної угоди позивачем, як замовником-експедитором, укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3, як виконавцем, угоду від 01 липня 2011 року № 284 про разове перевезення вантажу ТзОВ «Вавін Україна». Вартість фрахту становила 4500.00 грн.

В підтвердження реальності здійснення вказаної господарської операції із зазначеним контрагентом позивачем надано суду копії податкової накладної, товарно-транспортної накладної, акту здачі-прийняття робіт (послуг), рахунку-фактури, платіжних доручень, видаткових накладних.

Зазначені документи містять усі необхідні реквізити як того вимагає чинне законодавство України.

На момент здійснення спірних господарських операцій позивач та його контрагент фізична особа-підприємець ОСОБА_3 були зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та платники податку на додану вартість.

З врахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарські операції між ПП «Данко-Н» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 реально проведені, а відповідно вказані у виписаній даним контрагентом податковій накладні відомості відповідають дійсності.

Крім того, згідно з чинним законодавством дійсність правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника не залежать від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності у них основних фондів та трудових ресурсів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника податків додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його контрагентів для одержання незаконної податкової вигоди, позивач не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, що відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Калуської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2013 року по справі № 809/202/13-а - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: А.І. Рибачук

Судді В.М. Багрій

Д.М. Старунський

Повний текст ухвали виготовлено 10 червня 2014 року.