Ухвала суду № 39209098, 10.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1524/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

10 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Горбань Н.І. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Снабком" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Снабком" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень відповідача, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2014 року у позові відмовлено.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати вказану постанову, оскільки вважає, що постанова прийнята при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, із порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем у період із 24 по 30 грудня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої 11 січня 2014 року складено акт № 20/26-58-22-08-11/38050750 про результати документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період із 01 січня 2012 року по 31 жовтня 2013 року та податку на прибуток за період із 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року при взаємовідносинах із малим приватним підприємством фірмою "Андромеда", товариством з обмеженою відповідальністю "Агенція реклами "Лоцман" та товариством з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Мілана", відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено ПДВ у загальному розмірі 1336357,00 грн, у тому числі за: березень 2012 року - 6346,00 грн; квітень 2012 року - 108375,00 грн; травень 2012 року - 212901,00 грн; червень 2012 року - 102301,00 грн; липень 2012 року - 145676,00 грн; серпень 2012 року - 130763,00 грн; вересень 2012 року - 68403,00 грн; жовтень 2012 року - 88962,00 грн; листопад 2012 року - 91273,00 грн; грудень 2012 року - 221024,00 грн; січень 2013 року - 72851,00 грн; лютий 2013 року - 87483,00 грн, чим порушено п.п. 198.3, 198.6 ст. 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України ;

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 1234825,00 грн, у тому числі за: І квартал 2012 року - 6664,00 грн; І півріччя 2012 року - 451419,00 грн; І-ІІІ квартали 2012 року - 813503,00 грн; 2012 рік - 1234825,00 грн, чим порушено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

На підставі акту перевірки, 28 січня 2014 року відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000382208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з ПДВ у розмірі 1336357,00 грн за основним платежем та у розмірі 334089,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000392208, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 1234825,00 грн за основним платежем та у розмірі 308706,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з позовом до суду.

Суд першої інстанції, враховуючи, що представниками позивача не надано суду первинних документів, які б підтвердили правомірність формування позивачем даних податкового обліку за перевіряємий період, хоча про необхідність їх надання судом наголошувалось у кожному судовому засіданні, та, як наслідок, неспростування ними зроблених у ході перевірки висновків відповідача, прийшов до висновку про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваних рішень.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Положеннями п. 198.2 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно із п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Отже, податкова накладна є документом, який підтверджує факт сплати покупцем ПДВ у ціні товару.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Згідно з матеріалами справи, між МППФ «Андромеда» (Постачальник) та TOB «СНАБКОМ» (Покупець) укладено договір поставки від 25.06.2012 №25/06, згідно з яким Постачальник зобов'язується передавати у власність, а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар (обладнання), в найменуванні, кількості і ціні згідно рахунків-фактур, узгоджених Сторонами, які є невід'ємними частинами цього договору.

Окрім того, між МППФ «Андромеда» (Постачальник) та TOB «СНАБКОМ» (Покупець) укладено договір поставки від 10.01.2013 №10/01, згідно з яким Постачальник зобов'язується передавати у власність, а Покупець зобов'язується приймати і сплачувати товар (обладнання), в найменуванні, кількості і ціні згідно рахунків-фактур, узгоджених Сторонами, які є невід'ємними частинами цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, рахунків-фактур, які є невід'ємними частинами договорів, до перевірки позивачем надано не було. Не було таких документів надано і під час судового розгляду справи як в першій інстанції, так і при апеляційному перегляді судового рішення.

Судом встановлено, що реалізація ТМЦ за вказаними договорами здійснювалася згідно договору на перевезення вантажів від №14034 від 25.04.2012, що укладений між TOB «СНАБКОМ» та ПП «Нічний експрес».

Проте, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що ні під час перевірки, ані під час судового розгляду справи, жодних товарно-транспортних документів, що підтверджують транспортування та розрахунки за транспортування ТМЦ надано не було.

Згідно з матеріалами справи, між позивачем (Покупець) та ТОВ "Агенція реклами "Лоцман" (Постачальник) укладено договір від 13.07.2012 № 13/07/1 та договір від 09.01.2013 № 09/01, відповідно до яких Постачальник зобов'язується передавати у власність, а Покупець зобов'язується приймати і оплачувати товар (обладнання), в найменуванні, кількості і ціні згідно рахунків-фактур, узгоджених Сторонами, які є невід'ємними частинами цього договору.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що рахунків-фактур, які є невід'ємними частинами вказаних договорів, до перевірки позивачем надано не було. Не було таких документів надано і під час судового розгляду справи як в першій інстанції, так і при апеляційному перегляді судового рішення.

При цьому, згідно з матеріалами справи реалізація ТМЦ за укладеними договорами з ТОВ "Агенція реклами "Лоцман" здійснювалася теж згідно договору на перевезення вантажів від №14034 від 25.04.2012, що укладений між TOB «СНАБКОМ» та ПП «Нічний експрес». Однак, ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи, жодних товарно-транспортних документів, що підтверджують транспортування та розрахунки за транспортування ТМЦ позивачем надано не було.

Окрім того, як вбачається з Акту перевірки (а.с.20, том 1), позивач під час здійснення перевірки не надав жодних документів, що підтверджують взаємовідносини з ТОВ «ВКФ «Мілана».

Водночас суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що згідно з протоколами допиту свідків, громадяни: ОСОБА_2 (директор та головний бухгалтер МППФ «Андромеда»), ОСОБА_3 (директор та головний бухгалтер ТОВ "Агенція реклами "Лоцман"), ОСОБА_4 (директор та головний бухгалтер ТОВ «ВКФ «Мілана») під час проведення допиту заявили, що не мають жодного відношення до діяльності відповідних товариств, будь-яких документів від їх імені не підписували, жодних реєстраційних дій не здійснювали.

Позивачем на підтвердження виконання за укладеними договорами надано суду копії наступних документів: договорів поставки; рахунків на оплату; платіжних доручень; видаткових та податкових накладних; довіреностей на отримання ТМЦ. Будь-яких інших документів представниками позивача суду не надано. Зокрема, не надано банківських виписок з рахунку позивача, реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, а також товарно-транспортних накладних, які, згідно з Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, призначеним для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що під час апеляційного розгляду справи апелянтом на підтвердження правомірності заявлених вимог, жодних документів та обґрунтованих пояснень обставин справи, теж надано не було.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження правомірного формування позивачем витрат і податкового кредиту, податкові повідомлення-рішення № 0000382208 та № 0000392208 є такими, що прийняті податковим органом на підставі, в межах та у спосіб, встановлений законом.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, ст.ст. 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Снабком" залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07.04.2014 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції за наслідками її перегляду, набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Н.І. Горбань

Суддя Є.О. Сорочко

.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Горбань Н.І.

Сорочко Є.О.