Постанова № 39208666, 26.05.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

26 травня 2014 року Справа № 814/4301/13-а

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Марич Є. В. розглянув у порядку письмового провадження справу за

адміністративним позовомПриватного підприємства "Зан", вул. Космонавтів, 91, м. Миколаїв, 54028

доДержавної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області, вул. Гмирьова, 1/1, м. Миколаїв, 54028

проскасування податкового повідомлення - рішення від 09.10.2013 № 0001952201, В С Т А Н О В И В:

Позивач, приватне підприємство "Зан", звернувся до суду з позовом до відповідача, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.10.2013 № 0001952201.

Позов обґрунтовано тим, що висновки відповідача, зазначені в Акті перевірки безпідставні, а прийняте податкове повідомлення - рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач позовні вимоги не визнає повністю з підстав викладених у запереченні та вважає, що у нього були підстави для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень (арк. справи 109-115).

Сторони подали клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

За приписами ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд дослідив матеріали і обставини справи, якими обґрунтовані позовні вимоги та заперечення, і встановив наступне.

З 18.09.2013 по 24.09.2013 державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку приватного підприємства фірми "Зан", за результатами якої складено Акт від 26.09.2013 року № 311/14-02-22-01/23407738 з питань правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань, доходів та витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування по взаємовідносинам з ТОВ "Компанія Ей Сі Ен" за жовтень 2012 року та ТОВ "Венера Інвест" за листопад 2012 року (далі - акт перевірки), у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення:

- п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, Податкового кодексу України зі змінами і доповненнями від 02.12.2010 № 2756-VI, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього в сумі 23950 грн., в тому числі: за жовтень 2012 року на суму 13683,33 грн., за листопад 2012 року на суму 10266,68 грн.;

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.10.2013 № 0001952201, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 35925,00 грн., в тому числі за основним платежем - 23950,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 11975,00грн.

В оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні зазначено про встановлення на підставі акта перевірки порушення позивачем 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, хоча жодну з перелічених норм позивач не порушив.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Також, статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно пунктом 198.3 статті 198 ПК, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Під час перевірки перевіряючим, жодного зауваження про відсутність обов'язкових первинних бухгалтерських або податкових документів не виказував ні під час проведення перевірки ні під час складання акту перевірки. Але, незважаючи на відсутність будь-яких порушень з боку позивача і наявність всіх необхідних документів, перевіряючий робить висновок про заниження суми податку на додану вартість тільки з підстав того, що в м. Києві було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Компанія Ей Сі Ен" на підставі постанови слідчого ДПІ у Голосіївському районі м. Києва в межах кримінального провадження № 32013110010000024. Тобто, акт перевірки, отриманий з Києва і навіть за відсутністю вироку або постанови суду, перевіряючий вважає вищим за наявність документів, товару та використання отриманих шин в підприємницькій діяльності позивача. Перевіряючий проігнорував реально існуючи, об'єктивні факти, документи та речі і склав акт перевірки, який взагалі не тільки не відповідає дійсним обставинам справи, але й суперечить цим обставинам, без належного і законного обґрунтування.

Всі посилання на безтоварність угод та відсутність реального здійснення господарських операцій між Позивачем та ТОВ "Компанія Ей Сі Ен" ґрунтуються тільки на матеріалах акта перевірки ТОВ "Компанія Ей Сі Ен", в той же час всі докази реального придбання товару з боку ПП "Зан" не беруться до уваги та ігноруються перевіряючим. Більш того, окрім первинних бухгалтерських документів перевіряючий мав можливість переконатися в наявності вказаних шин та отримати пояснення безпосередньо від водіїв (ОСОБА_1, ОСОБА_2), які проводили заміну вказаних шин особисто. Але, перевіряючий робить висновки про відсутність об'єкту оподаткування.

Щодо відносин між позивачем та ТОВ "Венера Інвест". Позивач знову посилання на акт перевірки, але вже ДПІ у Печерському районі м. Києва. В цьому випадку взагалі нічого не інкримінується, окрім відсутності контрагента за місцем знаходження і неможливістю, в зв'язку з цим, отримання первинних документів.

Слід зазначити, що доводи відповідача про недійсність угод позивача з ТОВ "Компанія "Ей Сі Ен" та ПП Фірма "Зан" є протиправними, оскільки відсутні судові рішення про визнання недійсними правочинів позивача з ТОВ "Компагія "Ей Сі Ен" та ПП Фірма "Зан".

Також у відповідача відсутні правові підстави вважати нікчемними правочини позивача з ТОВ «Компагія "Ей Сі Ен" та ПП Фірма "Зан", оскільки не існує передбачених Цивільним кодексом України підстав вважати їх нікчемними, і органам державної податкової служби законодавством не надано право робити висновки про нікчемність правочинів, а тим більше не надано права на підставі таких висновків вчиняти донарахування податків.

Зміст договорів позивача з ТОВ "Компагія "Ей Сі Ен" та ПП Фірма "Зан" відповідає вимогам чинного законодавства України, при його укладенні сторонами досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, предметом правочинів є товари, що не обмежені в цивільному обороті України; правочини сторонами було виконано - товар поставлено, грошові кошти сплачено, що стало підставою для формування податкового кредиту у відповідних звітних періодах.

За приписами ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Статтею 1 вказаного Закону визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Згідно з ч. 2 ст. 9 цього ж Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку. Отже, дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати бухгалтерському обліку.

Контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій знаходився на податковому обліку як платник ПДВ, його свідоцтво платника ПДВ на час здійснення господарських операцій з позивачем не було анульовано (арк. справи 46-50, 62-64), у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо змісту та форми первинних документів, підтверджують фактичне отримання позивачем товарів, оскільки містять повну інформацію щодо змісту та обсягу господарської операції, а також щодо дати та місця її здійснення та свідчать про реальні зміни в структурі активів та зобов'язань позивача (арк. справи 51-61, 65-83).

Отже, враховуючи наявність у позивача податкових накладних, на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту, позивач цілком правомірно включив суми податку на додану вартість по отриманим ним товарам до складу податкового кредиту, оскільки право підтверджується належними, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Ст. 228 ЦК України передбачено: правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведений певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість (що і відбувається наразі) посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства, правопорядку демократичної, правової держави.

При цьому, акт перевірки не тільки не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, а навіть не містить посилання на те, в чому таке порушення полягає.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в акті перевірки, визначається законом як фіктивний (ст. 234 ЦК України). Фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, їх недійсність визнається тільки судом. При цьому, судове рішення про визнання договору позивача з контрагентом недійсним, відсутнє.

Статтею 207 ГК України встановлено: господарське зобов'язання, що відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Враховуючи викладене, відповідно до презумпції правомірності правочину укладені позивачем правочини з контрагентом-продавцем (постачальником товарів) та контрагентами-покупцями (що придбавали у позивача товари), є правомірними. А питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду фактичних обставин справи щодо взаємовідносин, які відбулись між учасниками такого правочину. Про недійсність правочинів ухвалюється судове рішення.

Відповідач жодним чином не обґрунтовує наявність у позивача реальної можливості з'ясувати всі обставини діяльності постачальників, на момент придбання у них товарів, з метою виявлення тих обставин, які унеможливлюють віднесення вартості сум ПДВ до податкового кредиту. Відповідачем такі обставини не зазначені і у акті перевірки.

Виходячи з цього, суд не вбачає в діях позивача порушення вимог податкового законодавства, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення відповідача підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд зазначає, що доводи відповідача не підтверджують правомірність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, у зв'язку з чим, суд приходить до висновку, що спірне рішення прийняте без достатніх правових підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 122, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 09.10.2013 № 0001952201.

3. Присудити приватному підприємству "Зан" понесені ним судові витрати у сумі 359,25 грн. з Державного бюджету України.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Є. В. Марич