Постанова № 39201887, 05.06.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2014 р. Справа № 922/5076/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Новосад Д.Ф.

розглянув апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" від 17.04.2014р. б/н

на рішення господарського суду Львівської області від 03.04.2014р.

у справі № 922/5076/13

за позовом товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "Альфа-Гарант", м.Київ

до відповідача приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона", м.Львів

про стягнення 40134,86 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - Сухарина С.І.,

від відповідача - Сидор В.Д.

Права та обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.04.2014р. у справі №922/5076/13 (суддя Бортник О.Ю.) частково задоволено позов товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (надалі - ТзДВ «СК «Альфа-Гарант»), стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВОНА» (надалі - ПрАТ «СК «Вона») на користь позивача 21977,68 грн. заборгованості, 683,51 грн. інфляційних, 1977,99 грн. трьох процентів річних та 1081,14 грн. судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При прийнятті рішення суд виходив з того, що між сторонами було укладено договір про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії та окремі договори перестрахування (ковер-ноти), відповідно до яких у правопопередника відповідача виник обов'язок сплатити частки у сумі страхового відшкодування згідно окремих ковер-нотів.

Дане рішення оскаржив відповідач, вважає його необґрунтованим, у зв'язку з чим просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Скаржник зазначив, зокрема, що на момент підписання ковер-ноту №90/06-019/308-4 від 17.10.2007р. йому не було відомо про те, що автомобіль Lexus LX470 (об'єкт за первинним договором добровільного страхування) перебував в оренді, а отже відповідач не володів достатньою інформацією про наявні страхові ризики, у зв'язку з чим в нього відсутні підстави для здійснення виплат по цьому ковер-ноту. Щодо задоволеної вимоги про здійснення виплати за ковер-нотом №90/06-019/315-13 від 23.11.2007р., то з посиланням на лист №448 від 22.01.2009р. вважає таку безпідставною.

Не погоджуючись із апеляційною скаргою, позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. У відзиві відповідач зазначив, що суд правильно застосував норми права та договірні норми, які регулюють спірні правовідносини та вірно врахував ту обставину, що в первинному договорі добровільного страхування було зазначено про перебування в оренді об'єкта страхування.

Додаткові аргументи сторони виклали у своїх запереченнях на відзив та у додаткових поясненнях.

29.05.2014р. до суду надійшло клопотання скаржника про витребування в позивача свого листа №448 від 22.01.2009р. Розглянувши подане клопотання, судова колегія вважає його таким, що не підлягає до задоволення, оскільки всупереч вимогам ст.38 ГПК України, скаржник не навів обставин, які може підтвердити цей лист, як самостійний доказ у справі.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

16.02.2005р. між ТзОВ «СК «Альфа-Гарант» та АТЗТ «СК «Велта» було укладено договір про співробітництво в галузі факультативного перестрахування та ретроцесії №91/01-017/025 (надалі - договір про співробітництво, а.с. 16-22), предметом якого є основоположні та загальні умови перестрахування та ретроцесії ризиків, що взаємно передаються та приймаються сторонами на факультативній (необов'язковій) основі, а також основні взаємні права та обов'язки сторін, пов'язані з передачею та прийняттям ризиків в перестрахування або ретроцесію. Відповідно до цього договору кожна із сторін на добровільній основі передає іншій стороні в перестрахування та приймає від іншої сторони в перестрахування страховий ризик на умовах чинного законодавства України, цього договору та договору про перестрахування (ковер-ноту).

У пунктах 1.3, 1.7 договору про співробітництво сторонами визначено, що під ризиком, який передається в перестрахування в рамках згаданого договору, розуміється подія, визначена первинним договором страхування або перестрахування, який укладено однією із сторін, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки вірогідності та випадковості настання. На підставі та на умовах цього договору сторони укладають договори перестрахування. Договори перестрахування укладаються у формі ковер-нотів окремо по кожному ризику. Кожний договір перестрахування укладається на умовах цього договору, якщо інше прямо не зазначено в ньому. Кожний договір перестрахування, укладений сторонами в рамках цього договору, не залежить від умов будь-якого іншого договору перестрахування, укладеного сторонами в рамках цього договору.

17.10.2007р. між ТзОВ «СК «Альфа-Гарант» (перестрахувальником) та АТЗТ «СК «Велта» (перестраховиком) було укладено ковер-нот №90/06-019/308-4, відповідно до якого перестрахувальник застрахував у перестраховика ризик виконання частини своїх обов'язків за договором страхування майнових інтересів №06-VК/01-043-00096 від 07.09.2007р., укладеним між перестрахувальником та ТзОВ «Укрінвестсінтез», пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «Lexus LX470», д.н.з. АА0080ЕС (а.с. 22 (зворот) - 23). Період страхування за вказаним ковер-нотом - з 17.10.2007р. по 11.09.2008р.

23.11.2007р. між цими ж сторонами було укладено ковер-нот №90/06-019/315-13, відповідно до якого перестрахувальник застрахував у перестраховика ризик виконання частини своїх обов'язків за договором страхування майнових інтересів №06-VК/05-133-03050 від 22.11.2007р., укладеним між перестрахувальником та ТзОВ «Бетта», пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «Мауbасh 62S», д.н.з. ВН9995ВЕ (а.с. 25 (зворот) - 26). Період страхування за вказаним ковер-нотом - з 23.11.2007р. по 22.11.2008р.

У зв'язку із настанням страхових випадків за первинними договорами страхування (що підтверджується відповідними страховими актами, а.с. 191, 194, 200), позивач звернувся до АТЗТ «СК «Велта» листами №244 від 25.01.2008р. та №5632 від 04.12.2008р. про виплату частки у сумі страхового відшкодування по автомобілю Lexus LX470, д.н.з. АА0080ЕС на загальну суму 21898,54 грн. (а.с. 23 (зворот) - 25) та листом №5783 від 23.12.2008 р. про виплату частки у сумі страхового відшкодування по автомобілю «Мауbасh 62S», д.н.з. ВН9995ВЕ на суму 79,14 грн. (а.с. 28 (зворот)). Як вбачається зі змісту листів, до них долучались відповідні розрахунки та документи, що регламентують страхові випадки. Крім того, позивач звернувся до АТЗТ «СК «Велта» із претензією №09/1848 від 05.05.2009р. про виплату спірних сум (а.с. 34 (зворот) - 35).

Факт надіслання позивачем вказаних листів підтверджується реєстрами на відправку рекомендованих листів від 15.12.2008р. та 12.01.2009р., завіреними штемпелями поштового відділення та фіскальними чеками УДППЗ «Укрпошта» (а.с. 128-132), а про отримання вказаних листів АТЗТ «СК «Велта» свідчать його листи-відповіді за №293/1 від 26.02.2008р., №664/1 від 24.02.2009р., №1387 від 19.04.2009р. (а.с. 76-79, 99-100).

Несплата відповідачем сум страхового відшкодування відповідно до договору про співробітництво та вищезгаданих ковер-нотів в розмірі 21977,68 грн. стала підставою для звернення ТзОВ «СК «Альфа-Гарант» до суду із позовом про їх стягнення (із врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, а.с. 105-108).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09.01.2014р. у даній справі ПрАТ «СК «Велта» було замінено його правонаступником - ПрАТ «СК «Вона».

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування оскаржуваного рішення - відсутні, з огляду на наступне:

Відповідно до ст.987 ЦК України, за договором перестрахування страховик, який уклав договір страхування, страхує в іншого страховика (перестраховика) ризик виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником.

Статтею 12 Закону України «Про страхування» встановлено, що перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання частини своїх обов'язків перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) резидента або нерезидента, який має статус страховика або перестраховика, згідно з законодавством країни, в якій він зареєстрований. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний повідомляти перестраховика про всі зміни свого договору з страхувальником.

Відповідно до п.п. 4.2, 4.7 договору про співробітництво, відповідальність відповідача по договору перестрахування, якщо він згоден прийняти запропонований ризик, починається з моменту підписання договору перестрахування, якщо в договорі перестрахування не передбачений інший термін початку відповідальності перестраховика або інша умова стосовно початку відповідальності. Відповідальність відповідача закінчується одночасно з виконанням ним своїх зобов'язань перед перестрахувальником (позивачем) по договору перестрахування.

Пунктами 3.3.1, 3.3.3 цього договору передбачено обов'язок перестраховика перерахувати перестрахувальнику (позивачу) свою частку страхового відшкодування, розмір якого розрахований відповідно до умов цього договору і договору перестрахування, у термін та на умовах, обумовлених в статті 7 договору, якщо інше не передбачено в договорі перестрахування. У випадку прийняття рішення про відмову в виплаті (зменшення розміру виплати) своєї частки відшкодування, передбачено обов'язок перестраховика письмово повідомити позивача (перестрахувальника) про таку відмову (зменшення), вказавши мотиви відмови (зменшення) в термін, передбачений договором.

Відповідно до п.7.2. договору, при настанні страхового випадку, передбаченого первинним договором страхування і договором перестрахування, відповідач виплачує позивачу (або за дорученням позивача страхувальнику або вигодонабувачу) частину страхового відшкодування, яка відповідає його частці (обсягу) відповідальності за договором перестрахування, протягом 12 (дванадцяти) робочих днів після одержання від позивача (перестрахувальника), передбаченого договором комплекту документів.

Обґрунтовуючи своє право не сплачувати позивачу страхове відшкодування по ковер-ноту №90/06-019/308-4 від 17.10.2007р., скаржник посилається на наявність зміни страхового ризику, що, внаслідок неповідомлення перестраховика про цю зміну, є підставою стверджувати про відсутність страхового випадку (п.п. 1.3.2, 3.1.7, 6.4.1 умов страхування до договору страхування №06-VR/01-043-00096 від 07.09.2007р.) та про неналежне відображення в первинному договорі страхування факту передачі автомобіля в оренду. Вказані обставини, на його думку, додатково підтверджуються неподанням позивачем доказів надсилання апелянту первинного договору страхування та доказів укладення додаткової угоди до договору.

З матеріалів справи випливає, що 07.09.2007р. між ТзДВ «СК «Альфа-Гарант» (страховиком) та ТзОВ «Укрінвестсінтез» (страхувальником) було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу №06-VR/01-043-00096, об'єктом страхування за яким виступав автомобіль Lexus LX470, днз АА0080ЕС (а.с. 183-190). Відповідно до п.13.3 договору страхування, заява на страхування, подана страхувальником, є додатком № 1 до цього договору. У додатку №1 до договору страхування зазначено про те, що транспортний засіб, який підлягав страхуванню, перебуває в оренді.

Страховий ризик за цим договором відповідач прийняв у перестрахування 17.10.2007р., уклавши з позивачем ковер-нот № 90/06-019/308-4. У згаданому ковер-ноті сторони передбачили, що перестрахування здійснюється на оригінальних умовах страхування, відповідно до договору страхування №06-VR/01-043-00096 від 07.09.2007р.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, транспортний засіб, про який ведеться мова, був переданий ТзОВ «Укрінвестсінтез» в оренду ТзОВ «Сумська агросервісна компанія» на підставі договору №2007-09-10АА від 10.09.2007р. (а.с. 109-111), тобто ще до укладення договору перестрахування.

Пунктом 2.7 договору про співробітництво передбачено, що перестраховик однозначно та беззаперечно погоджується з тим, що всі умови, викладені у договорі перестрахування, вважаються такими, що повністю задовольнили його і були для нього цілком достатніми для визначення ступеня ризику по договору перестрахування, а умови, що не викладені в підписаному договорі перестрахування, повністю відповідають умовам первинного договору страхування та правилам страхування страховика, що уклав первинний договір страхування. Пунктом 1.8. цього договору передбачено, що ризики, передані та прийняті в перестрахування за цим договором, вважаються перестрахованими у повній відповідності до умов первинного договору страхування та правил страхування страховика, що уклав первинний договір страхування.

Відтак, станом на момент укладення 17.10.2007р. ковер-ноту (договору перестрахування), відповідачу було відомо про існування первинного договору страхування №06-VR/01-043-00096. І попри те, що в первинному договорі страхування відсутні конкретні реквізити договору оренди транспортного засобу, скаржник, згідно додатку №1 до договору первинного страхування, був обізнаний із фактом перебування автомобіля в оренді та, відповідно, із ступенем ризику, пов'язаним із цим. На підставі цього також нівелюються доводи скаржника про невідповідність між датами укладення договору первинного страхування та договору оренди.

Зважаючи на вищевикладені обставини суд не бере до уваги покликання скаржника на недотримання позивачем ст.ст. 12, 21 Закону України «Про страхування» в частині неповідомлення перестрахувальником інформації про перебування застрахованого майна в оренді. Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про зміну орендаря майна чи виникнення інших обставин, які б впливали на ступінь страхового ризику після 17.10.2007р.

Так само, колегією суддів не беруться до уваги покликання скаржника на п.6.4.1 первинного договору страхування, який на думку відповідача підтверджує необхідність відображення позивачем обставини передачі застрахованого майна в оренду у додатковому договорі до договору первинного страхування. Пункт 6.4.1 визначає загальний порядок внесення змін до договору, а обставина, на яку покликається скаржник, відображена в додатку №1 до договору первинного страхування, який був чинний на момент підписання між позивачем і відповідачем ковер-ноту № 90/06-019/308-4.

Що стосується заперечень скаржника проти стягнення 79,14 грн. страхового відшкодування по ковер-ноту № 90/06-019/315-13 від 23.11.2007р., то такі жодним чином не обґрунтовані ні документально, ні нормативно, ні фактичними обставинами справи. В матеріалах справи при цьому наявні докази, що підтверджують підставність позовних вимог в цій частині - договір перестрахування, первинний договір страхування (а.с. 206), страховий акт (а.с. 200), вимога позивача про здійснення страхового відшкодування, відповідні розрахунки. Єдине, на що покликається скаржник - це лист №448 від 22.01.2009р., якого немає в матеріалах справи і який скаржник, попри вимоги ст.33 ГПК України, не надав. Відтак, судова колегія вважає покликання на вищезгаданий лист таким, що не спростовує висновків суду першої інстанції, а отже - і не впливає на законність оскаржуваного рішення в цій частині.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, оскільки відповідач взятих на себе зобов'язань за договором №91/01-017/025 від 16.02.2005р. не виконав та не виплатив позивачу страхових відшкодувань в сумі 21977,68 грн. у строки, встановлені п. 7.2. договору, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача вказаної заборгованості.

При цьому, місцевий господарський суд вірно відмовив в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності до вимог про стягнення заборгованості з страхових відшкодувань на підставі п.5 ч.1 ст. 268 ЦК України.

Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність перерахунку судом першої інстанції інфляційних нарахувань в розмірі 683,51 грн., трьох процентів річних в розмірі 1977,99 грн. та відмову у стягненні пені (із врахуванням заяви відповідача про застосування позовної давності та ч.6 ст.232 ГК України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про законність і обґрунтованість рішення в цій частині.

Відповідно до ст.ст. 33, 43 ГПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія, прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення, як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід покласти на скаржника.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Львівської області від 03.04.2014р. у справі №922/5076/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Вона" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови складений 13.06.2014р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Новосад Д.Ф.