Ухвала суду № 39201553, 11.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2014 р.Справа № 643/5960/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Мельнікової Л.В.

суддів - Бартош Н.С. Донець Л.О.

за участю секретаря судового засідання - Співак О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2014 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області про визнання незаконною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та стягненні моральної шкоди , -

У с т а н о в и л а:

24.04.2014 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, яким просить визнати незаконною постанову відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області від 16.04.2014 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (реєстраційний номер виконавчого провадження: 43028847) та стягнути з Державного бюджету України на його користь 32.886 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2014 року позовна заява повернута позивачу з підстав порушення останнім правил територіальної підсудності адміністративних справ.

Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, просить скасувати ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2014 року та прийняти нове рішення про направлення справи до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів, враховуючи межі апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення, відповідно до положень ст. 202 ч. 1 п. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), - скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Отже, до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

Частиною четвертою ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Таким чином, критеріями визначення юрисдикції судів щодо вирішення справ з приводу оскарження рішень дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення є юрисдикційна належність суду, який видав виконавчий документ, та статус позивача як сторони у виконавчому провадженні.

Визначаючи предметну та територіальну підсудність справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби, враховується, що за приписами п. 5 ч. 1 ст. 18, ч. 6 ст. 181 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень судів у справах, передбачених пунктами 1 - 4 ч. 1 ст. 18 цього Кодексу, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист, незалежно від статусу позивача у виконавчому провадженні.

Справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконавчих документів, виданих цими судами в інших справах, крім передбачених пунктами 1 - 4 ч. 1 ст. 18 КАС України, підлягають розгляду місцевими загальними судами як адміністративними судами, які видали виконавчий лист, у разі звернення сторін виконавчого провадження.

Справи за позовами інших учасників виконавчого провадження чи осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій під час виконання таких виконавчих документів, підсудні окружним адміністративним судам. Територіальна підсудність таких справ визначається відповідно до положень ст. 19 КАС України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до виконавчого документу по відношенню до якого відповідачем прийняте оспорюване рішення, та змісту цього рішення, позивач ОСОБА_1 є стягувачем у виконавчому провадженні.

Таким чином, ухвала Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2014 року прийнята з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування.

Відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 204 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Частинами 1 та 3 ст. 87 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на правову допомогу.

Згідно ст. 90 КАС України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

У разі звільнення сторони від оплати надання їй правової допомоги витрати на правову допомогу здійснюються за рахунок Державного бюджету України.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Абзацом 2 ст. 2 цього Закону визначено, що компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.

Законом України від 16.01.2014 року № 1719-УП «Про Державний бюджет України на 2014 рік» установлено у 2014 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня на рівні 1218,00 грн., відповідно розмір компенсації витрат на правову допомогу не повинен перевищувати 487,2 грн. за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

За умовами пункту 3.2 безоплатного договору від 30.12.2013 року № 30/12/13 про надання правової допомоги, укладеного між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 вартість надання юридичних послуг (адвокатської винагороди) визначається згідно додатку до цього договору, та остаточно розраховується шляхом складання всіх сплачених сум в межах цього договору.

Згідно із п. 3 надання послуги вважається розпочатим з першої консультації. Послуга вважається наданою з моменту підписання акту виконаних робіт.

Відповідно до Додатку № 1 від 30.12.2013 року до вказаного договору сторони цього договору погодили вартість години роботи адвоката, яка складає 350 грн. Предмет роботи адвоката: консультація клієнта та підготовка адміністративного позову та інших документів з приводу порушених прав клієнта щодо перерахунку та виплати пенсії клієнту. Очікувана кількість годин роботи адвоката дорівнює 10-14 годин. Визначена кількість годин роботи є орієнтовною та остаточно буде визначена в актах виконаних робіт.

З Акту виконаних робі б/н, складеного сторонами вищезазначеного договору 07.05.2014 року вбачається, що загальна кількість годин обслуговування становить 3 години вартістю 1.050 грн., з яких: правовий аналіз ухвали суду від 25.04.2014 року по справі № 643/5960/14а - 1 година; консультація клієнта щодо оскарження ухвали - 0,5 години; підготовка апеляційної скарги на ухвалу від 25.04.2014 року по справі № 643/5960/14а - 1,5 годин (а.с. 25). Факт оплати адвокатської винагороди засвідчений квитанцією до прибуткового касового ордеру № 07/05/14 від 07.05.2014 року (а.с. 25).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до положень ст.ст. 94, 206 ч. 1 п. 4 КАС України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з Державного бюджету України на користь апелянта витрат на правову допомогу у розмірі 1.050 грн.

Як зазначено колегією суддів вище адміністративний позов ОСОБА_1 надійшов до суду 24.04.2014 року. Предметом спору є постанова відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області від 16.04.2014 року, яка на думку позивачу є незаконною і порушує його права. Цією постановою відповідачем по справі відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа та у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 643/17534/13-а, виданого 03.04.2014 Московським районним судом м. Харкова, про стягнення з ГУПФУ на користь ОСОБА_1 компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 07 грн. 61 коп.

Зважаючи на характер правовідносини сторін по справі, які регулюються Законом України «Про виконавче провадження», колегія суддів критично оцінює наданий ОСОБА_1 у якості доказу в підтвердження факту понесення витрат на правову допомогу Додаток № 1 до договору Про надання юридичних послуг № 30/12/13 від 30.12.2013 року.

Так, у зазначеному Додатку сторонами договору визначений предмет роботи адвоката: консультація клієнта та підготовка адміністративного позову та інших документів з приводу порушених прав клієнта щодо перерахунку та виплати пенсії клієнту. Тобто за цим Додатком адвокат ОСОБА_1 прийняв на себе зобов'язання щодо надання юридичних послуг в межах правовідносин, що виникли між останнім та іншими особами, та які регламентується пенсійним законодавством України і стосуються питань перерахунку та виплати ОСОБА_1 пенсії.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність ОСОБА_1 юридичного факту понесення витрат на правову допомогу при реалізації права на апеляційне оскарження ухвали Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2014 року по справі № 643/5960/14.

Відповідно до ст. 91 КАС України, пункту 3 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року N 590 «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» сторонам та їхнім представникам, на користь яких ухвалено судове рішення, присуджується компенсація за відрив від звичайних занять, яка обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.

З урахуванням розміру мінімальної заробітної плати у травні 2014 року, який дорівнює 1.218 грн., колегія суддів приходить до висновку про необхідність стягнення з відповідача по справі на користь позивача 07 грн. 30 коп. компенсації за відрив від звичайних занять.

На виконання вимог Закону України «Про судовий збір» та ч. 6 ст. 187 КАС України до апеляційної скарги ОСОБА_1 доданий документ про сплату судового збору у розмірі 36 грн. 54 коп., отримувач платежу - УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області (а.с. 11).

Колегія суддів присуджує здійснені ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати (судовий збір у розмірі 36 грн. 54 коп.) з Державного бюджету України.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 196 КАС України розгляд справи відбувся за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місця апеляційного розгляду (а.с. 28).

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 87, 90, 91, 94, 185, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 199, п. 4 ч. 1 ст. 204, ст. 206, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2014 року - скасувати.

Справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області про визнання незаконною постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження та стягненні моральної шкоди направити до Московського районного суду м. Харкова для продовження розгляду.

Стягнути на користь ОСОБА_1 із Державного бюджету України судові витрати у розмірі 36 (тридцять шість) грн. 54 (п'ятдесят чотири) коп.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області 07 (сім) грн. 30 (тридцять) коп. компенсації за відрив від звичайних занять.

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення із Державного бюджету України на його користь судових витрат у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 1.050 (одна тисяча п'ятдесят) грн. - відмовити.

Ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена, в частині щодо судових витрат, у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в іншій частині ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду, відповідно до ст. 211 КАС України, касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя (підпис) Л.В. Мельнікова

Судді (підпис) Н.С. Бартош

(підпис) Л.О. Донець

Повний текст ухвали виготовлений та підписаний 11 червня 2014 року.