Ухвала суду № 39198581, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2014 р. м. Київ К/800/48998/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Ковтун О.С.

представника позивача Сайка Ю.В.

представника відповідача Іващенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013

у справі № 826/7172/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Національний кредит»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС від 26.11.2012 № 0010332250, № 0010322250.

ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві, яка є правонаступником ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову повністю. Посилається на порушення судами норм матеріального права: п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 11.3.6 п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 135.4.2 п. 135.4, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС проведена виїзна планова перевірка за період з 01.07.2010 по 30.06.2012, за результатами якої складено акт від 09.11.2012 № 1877/2250/20057663. На підставі цього акта перевірки складені оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення від 26.11.2012 № 0010332250 та № 0010322250.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 26.11.2012 № 0010332250 грошового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 116761896,00 грн. основного платежу та 11820384,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та для зменшення за податковим повідомленням-рішенням від 26.11.2012 № 0010322250 від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2010, 2011 роки та 1 півріччя 2012 року слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 11.3.6 п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 135.4.2 п. 135.4, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України.

1. Порушення позивачем вимог п.п. 135.4.2 п. 135.4, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153 Податкового кодексу України полягало в тому, що позивач не включив до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за 4 квартал 2011 року безповоротну фінансову допомогу в сумі 38848774 грн.

Зазначене порушення пов'язуються з такими обставинами.

ПАТ «Банк національний кредит» (банк) та ОСОБА_5 (вкладник) уклали договір банківського вкладу (депозиту) від 30.11.2011№ DU977/2011-1, згідно з п. 1.1 якого вкладник передає, а банк приймає від вкладника на зберігання грошові кошти (далі - депозит) та виплачує вкладнику суму депозиту та проценти на нього на умовах та в порядку, встановлених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору банк приймає від вкладника на зберігання грошові кошти в сумі 9986026,0 грн. та видає вкладникові ощадний (депозитний) сертифікат на пред'явника - АКБ «Національний Кредит» серії НОМЕР_4, номінальною вартістю 48834800,00 грн., з процентною ставкою 19,0%, з датою розміщення - 30.11.2011, з датою погашення - 26.11.2012.

Депозит відкривається банком Вкладнику на період обігу Сертифіката до його погашення.

Відповідно до п. 2.5 договору у випадку дострокового пред'явлення клієнтом Сертифікату до погашення грошові кошти сплачуються банком клієнту шляхом перерахування на поточний рахунок, відкритий у ПАТ «Банк Національний кредит» НОМЕР_1 в день пред'явлення оригіналу сертифікату, код банку 320702.

Між ПАТ «Банк національний кредит» та ОСОБА_5 складено акт приймання передачі сертифіката від 30.11.2011 до Договору банківського вкладу (депозиту) від 30.11.2011 № DU977/2011-1.

Відповідно до акту прийому-передачі банк передав, а клієнт прийняв і оплатив сертифікат серії НОМЕР_4, номінальною вартість 48834800,00 грн., з процентною ставкою 19,0%, датою розміщення - 30.11.2011, датою погашення - 26.11.2012.

Відповідно до платіжного доручення від 30.11.2011 № 1 з особового рахунку ОСОБА_5 № НОМЕР_1 на рахунок ПАТ «Банк Національний кредит» НОМЕР_2 «Короткостроковий ощадний (депозитний) сертифікат НОМЕР_4» перераховано грошові кошти в сумі 48834800,0 грн. з призначенням платежу «Прийняття коштів на депозитний рахунок згідно з угодою від 30.11.2011 №/2011-1.

Відповідно до меморіального ордеру від 14.12.2011 № 1738383 грошові кошти в загальній сумі 48834800,00 грн. перераховано з рахунку ПАТ «Банк Національний кредит» НОМЕР_2 «Короткостроковий ощадний (депозитний) сертифікат НК-1 №000102» на особовий рахунок ОСОБА_5 № НОМЕР_1 з призначенням платежу «Виплата коштів згідно з договором банківського вкладу від 30.11.2011 № DU977/2011-1», у зв'язку з достроковим розірванням договору.

Відповідач вважає, що перераховані з особового рахунку ОСОБА_5 № НОМЕР_1 на рахунок ПАТ «Банк Національний кредит» НОМЕР_2 «Короткостроковий ощадний (депозитний) сертифікат НОМЕР_4» кошти в сумі в сумі 38848774 грн. з призначенням платежу «Прийняття коштів на депозитний рахунок згідно з угодою від 30.11.2011 № DU 977/2011-1» відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України є безповоротною фінансовою допомогою, яка за п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 136 цього кодексу належить до інших доходів, що, своєю чергою, відповідно до п.п. 135.4.2 п. 135.4 ст. 135 Податкового кодексу України включаються до доходу банківських установ, а останній - до складу доходів від операційної діяльності. Зазначені кошти не є вкладом (депозитом) фізичної особи, оскільки не підтверджується договором банківського вкладу (депозиту), а лише передбачені Ощадним (депозитним) сертифікатом серії НОМЕР_4 з датою розміщення 30.11.2011 і датою погашення 26.11.2012 з процентною ставкою 19 % річних.

Визнаючи протиправними такі висновки відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перераховані вкладником банку кошти не є безповоротною фінансовою допомогою.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1059 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається у письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 1065 Цивільного кодексу України ощадний (депозитний) сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав.

З положень наведених норм закону випливає, що договір банківського вкладу вважається укладеним з моменту передачі банку вкладу (зарахування коштів на депозитний рахунок вкладника), при цьому розмір залучених коштів підтверджується ощадним (депозитним) сертифікатом чи іншим документом, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Таким чином, договір банківського вкладу (депозиту) від 30.11.2011№ DU977/2011-1 між ПАТ «Банк Національний кредит» і вкладником - ОСОБА_6 є укладеним з моменту внесення (зарахування) коштів в сумі 48834800,0 грн. на депозитний рахунок вкладника в ПАТ «Банк Національний кредит» НОМЕР_2 «Короткостроковий ощадний (депозитний) сертифікат НОМЕР_4» і розмір залучених за цим договором коштів підтверджується ощадним (депозитним) сертифікатом серії НОМЕР_4, номінальною вартість 48834800,00 грн.

Відповідно до п.п. 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України депозит (вклад) - кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із законодавством України, або нерезиденту на строк або на вимогу та під процент на умовах видачі на першу вимогу або повернення зі спливом встановленого договором строку. Залучення депозитів може здійснюватися у формі випуску (емісії) ощадних (депозитних) сертифікатів. Правила здійснення депозитних операцій встановлюються: для банківських депозитів - Національним банком України відповідно до законодавства; для депозитів (внесків) до інших фінансових установ - державним органом, визначеним законом.

Враховуючи все вищенаведене, надані фізичною особою - ОСОБА_7 в управління ПАТ «Національний кредит» кошти в сумі 48834800,0 грн., залучені у формі випуску (емісії) ощадного (депозитного) сертифіката, на строк та під процент на умовах повернення зі спливом встановленого договором строку, є депозитним (вкладом) у розумінні п.п. 14.1.44 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Своєю чергою, залучена платником податку основна сума депозиту (вкладу), у тому числі шляхом випуску ощадних (депозитних) сертифікатів (іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), відповідно до вимог п.п. 153.4.1 п. 153.4 ст. 153 Податкового кодексу України не включається в дохід і не підлягає оподаткуванню.

Відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України безповоротна фінансова допомога - це, зокрема, основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Таким чином, однією з ознак безповоротної фінансової допомоги є залучення депозиту без встановлення строків повернення такої основної суми.

Надані фізичною особою - ОСОБА_7 в управління ПАТ «Національний кредит» кошти в сумі 48834800,0 грн., залучені у формі випуску (емісії) ощадного (депозитного) сертифіката на строк та під процент на умовах повернення зі спливом встановленого договором строку, не є безповоротною фінансовою допомогою у розумінні п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

2. Порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5, п.п. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5, п.п. 11.3.6 п. 11.3 ст. 11, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 135.4.2 п. 135.4, п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п.п. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України за висновками перевірки полягало в тому, що позивач не включив до складу валового доходу або до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (залежно від періоду вчинених операцій), безповоротну фінансову допомогу в загальній сумі 255868322,25 грн., яка надійшла на рахунки позивача 3320 «Короткострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком» та 3330 «Довгострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком» у періодах: 3, 4 квартали 2010 року, 1, 2, 3, 4 квартали 2011 року, 1, 2 квартали 2012 року.

Відповідач вважає, що зазначені кошти є безповоротною фінансовою допомогою, яка за правилами п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (діяв до 01.04.2011) та п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України (діє з 01.04.2011) включається до складу валового доходу або до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування (залежно від періоду вчинених операцій), оскільки залучення таких коштів на депозити не підтверджені ощадними (депозитними) сертифікатами, корінцями сертифікатів, реєстраційними журналами виданих сертифікатів, депозитними договорами та актами прийому-передачі сертифікатів. Такий висновок зроблений у зв'язку з ненаданням до перевірки зазначених документів, що, як вказує відповідач, позбавило можливості встановити джерело отримання грошових коштів, їх власника, строк повернення та призначення отриманих грошових коштів.

Визнаючи протиправними висновки відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що посилання відповідача на ненадання позивачем на його вимогу корінців сертифікатів, реєстраційних журналів виданих сертифікатів, депозитних договорів та актів прийому-передачі сертифікатів є необґрунтованим, оскільки такі документи не запитувались. Ненадання до перевірки ощадних (депозитних) сертифікатів, що обліковуються на рахунках 3320, 3330 зумовлено тим, що такі сертифікати знаходяться у вкладників (володільців сертифікатів). До того ж інформація про клієнта, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, є банківською таємницею, яку банк зобов'язаний зберігати і яка може бути розкрита з письмового дозволу клієнта чи за рішенням суду.

Суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів про протиправність визначення відповідачем позивачеві грошового зобов'язання за цим епізодом. При цьому виходить з такого.

Для віднесення коштів до безповоротної фінансової допомоги необхідно, щоб такі кошти відповідали визначенню, наведеному в п.п. 1.22.1 п. 1.22 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 28.12.1994 № 334/94-ВР та 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.

Відповідно до зазначених вище норм законів безповоротна фінансова допомога - це зокрема, основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних).

Однак, ненадання позивачем до перевірки договорів про банківські вклади та ощадних (депозитних) сертифікатів не є свідченням залучення депозитів, що обліковуються на рахунках 3320 «Короткострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком» та 3330 «Довгострокові ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком», без встановлення строків повернення такої основної суми, чи свідченням залучення депозитів з іншою ознакою, ніж «до запитання у банківських установах», що б давало підстави для віднесення сум депозитів до безповоротної фінансової допомоги.

До того ж судами було встановлено, що відповідачем у позивача взагалі не запитувались корінці сертифікатів, реєстраційні журнали виданих сертифікатів, депозитні договори та акти прийому-передачі сертифікатів. Ненадання позивачем до перевірки ощадних сертифікатів зумовлено тим, що останні знаходяться у вкладників (володільців сертифікату), а не у банку, що є обґрунтованим, оскільки зазначений документ відповідно до вимог ст. 1065 Цивільного кодексу України підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та процентів, встановлених сертифікатом.

Окрім того, згідно зі ст. 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Ця норма передбачає надання відомостей про операції та рахунки тільки самим клієнтам або їх представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

З положень ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та п.п. 20.1.3 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України випливає, що органи державної податкової служби отримують інформацію, яка становить банківську таємницю, окрім інформації щодо наявності банківських рахунків, лише за письмового дозволу клієнта або за рішенням суду.

3. Порушення позивачем вимог п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.5.1 п. 5.5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.3.6 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, п.п. 153.2.4 п. 153.2 ст. 153, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України за висновками перевірки полягало в тому, що позивач за 3, 4 квартали 2010 року, за 1, 2, 3, 4 квартали 2011 року, за 1, 2 квартали 2012 року завищив валові витрати та витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування (залежно від періоду вчинених операцій), в результаті завищення витрат у вигляді сплати процентів за кредитно-депозитними операціями на загальну суму 194440568,00 грн. Відповідач виходив з того, що зазначені витрати не підтверджуються депозитними угодами (банком не надано такі угоди до перевірки), а надані до перевірки відомості нарахованих відсотків, які за своєю суттю та змістом не містять інформації, необхідної для встановлення правомірності віднесення процентних витрат до складу витрат у податковому обліку.

Визнаючи протиправними висновки відповідача, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ненадання позивачем до перевірки договорів банківського вкладу з інформацією, що надає можливість встановити особу вкладника, зумовлено забороною, встановленою ст. 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також тим, що такі договори не вимагались (заявка від 23.10.2012 № 3 не містить такої вимоги).

Суд касаційної інстанції знаходить зазначену позицію судів попередніх інстанцій правильною, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.

Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ст. 62 Закону № 2121-III інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками: на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої інформації; за рішенням суду; органам Державної податкової служби України на їх письмову вимогу щодо наявності банківських рахунків.

Відповідно до п.п. 20.1.3 п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) органи державної податкової служби мають право одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, банків та інших фінансових установ довідки, у порядку встановленому Законом України «Про банки і банківську діяльність» та цим Кодексом, довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг та обіг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності;

Таким чином, банком гарантується таємниця банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Органи державної податкової служби мають право отримати інформацію, яка становить банківську таємницю, окрім інформації щодо наявності банківських рахунків, лише за письмового дозволу клієнта або за рішенням суду.

Таким чином, за відсутності письмового дозволу клієнта або рішення суду банк не може надати органу державної податкової служби до перевірки договори банківського вкладу з інформацією, що надає можливість встановити особу вкладника і містить банківську таємницю. Тому, витрати банку зі сплачених (нарахованих) процентів можуть бути підтверджені іншими первинними документами, регістрами бухгалтерського обліку, фінансової звітності, тощо.

Так, п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України передбачає, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV(далі Закону № 996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону № 996-XIV питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до п. 1.3, п. 1.5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2003 за № 559/7880, банки самостійно розробляють технології здійснення банківських операцій та визначають методи внутрішнього контролю за їх проведенням відповідно до законодавства України. Організація операційної діяльності передбачає наявність документованих операційних процедур (правил) за всіма операціями, що здійснюються банками відповідно до законодавства України.

Враховуючи наведене, банк може у підтвердження витрат зі сплати процентів надавати до перевірки інші первинні, розрахункові документи, які відповідають вимогам ч. 2 ст. 9 Закону № 996-XIV, в т.ч. відомості про нарахування процентів.

Зважаючи на відсутність підстав для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, повноту встановлених судами обставин та їх правову оцінку, касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17.09.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України в порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю. І. Цвіркун