Ухвала суду № 39198392, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року м. Київ К/800/52811/13

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Цвіркуна Ю.І. (суддя-доповідач), Ланченко Л.В., Пилипчук Н.Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року

у справі № 2а-3462/10/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна»

до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року, позов задоволено, визнано нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Галицькому районі в м.Львові від 13.04.2010 року №0000712321/0.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, колегія суддів встановила наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркор Україна» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства за період з 01.04.2008 року по 31.12.2009 року, відповідачем складено акт від 31.03.2010 року №1322/23-209/34768216, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п., 7.3.2, 7.3.3 п.7.3 ст.7, п.п.11.2.3., п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ним завищено валові витрати на суму 1324511 грн. на вартість курсових різниць перерахунку товарної заборгованості за отриманий товар від нерезидентів згідно контрактів.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.04.2010 року №0000712321/0, яким визначено товариству суму податкового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 474561,00 грн., з якої 341562,00 грн. сума основного платежу та 132 999,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок ДПІ про незаконне відображення у складі валових витрат товариства витрат, що виникли при перерахуванні вартості товарів у гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України на дату отримання імпортованих товарів на час їх фактичної оплати у зв'язку із зміною валютного курсу.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку щодо неправомірного прийняття спірного податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з нерезидентами є дата оприбуткування платником податку товарів (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів), а для робіт (послуг), - дата їх фактичного отримання від таких осіб, незалежно від наявності їх оплати (у тому числі часткової або авансової).

Згідно з підпунктом 7.3.2 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» витрати, понесені (нараховані) платником податку в іноземній валюті протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до валових витрат такого платника податку, визначаються у сумі, що має дорівнювати балансовій вартості такої іноземної валюти, визначеної згідно із положеннями підпунктів 7.3.1, 7.3.4, 7.3.6 цієї статті, і не підлягають перерахуванню у зв'язку із зміною обмінного курсу гривні протягом такого звітного періоду.

Підпунктом 7.3.3 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що балансова вартість заборгованості, основна сума якої (без процентів, комісій та винагород) виражена в іноземній валюті, відображається у податковому обліку платника податку шляхом перерахунку її суми в гривні за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату її оприбуткування (виникнення). У разі продажу (погашення) заборгованості (її частини), вираженої в іноземній валюті, протягом звітного періоду її балансова вартість визначається шляхом перерахунку суми такої заборгованості (її частини) в гривні за офіційним валютним (обмінним) курсом Національного банку України, що діяв на дату такого продажу (погашення).

Як встановлено судами, оприбуткування позивачем товару та оплата за нього в часі не збігались, що обумовлено умовами укладених «Меркор Україна» контрактів з іноземними постачальниками - «Mercor Spolka Akcyjna», Польща, та «BEM Brudniccy Sр.zo.o.», Польща, у зв'язку з чим позивач не міг встановити на момент митного оформлення товару остаточну балансову вартість іноземної валюти, що буде необхідна для здійснення розрахунків у майбутньому.

В матеріалах справи наявні копії вантажно-митних декларацій та рахунків-фактур до них за періоди: грудень 2007 року, січень-серпень 2008 року, оплата по яких здійснювалась у 2008 році; серпень-грудень 2008 року, січень-жовтень 2009 року, оплата по який здійснювалась у 2009 році; жовтень-грудень 2009 року,оплата по яких здійснювалась у 2010 році.

Оплата за товар відбувалась відповідно до наявних у справі банківських виписок.

Встановлено, що при оприбуткуванні товарів позивач до складу валових витрат відносив вартість імпортних товарів, розраховану із застосуванням курсу НБУ, що діяв на момент митного оформлення товару, а при визначенні балансової вартості валюти по кінцевому розрахунку, вираховував податкову різницю, при цьому не тільки в сторону здороження вартості валюти, але й показуючи від'ємну різницю в періоди, коли вартість валюти щодо гривні зменшувалась.

Посилання відповідача на постанову судді Галицького районного суду м.Львова, якою директора і головного бухгалтера ТОВ «Меркор Україна» визнано у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 163-1 КУпАП України, правомірно не прийнято судами до уваги, оскільки у даному судовому рішенні надана лише правова оцінка вчиненому правопорушенню, при цьому діяння цих осіб, що стали причиною для винесення податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення, в рамках даної справи судом не розглядалися та не описані.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що коригування валових витрат у зв'язку з визначенням фактичної балансової вартості іноземної валюти на момент її придбання для перерахування за кордон позивачем проведено у відповідності до вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Оскільки в недодержання ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, колегія суддів вважає правильними судові рішення першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та встановлених обставин справи.

Стаття 220 Кодексу адміністративного судочинства України визначає межі перегляду судом касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 221-1, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18.11.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2013 року у справі № 2а-3462/10/1370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Ю.І.Цвіркун

Судді Л.В.Ланченко

Н.Г.Пилипчук