Ухвала суду № 39198127, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року м. Київ К/9991/28386/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011 р.

у справі №2а-15060/10/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Суміш»

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Суміш» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2010 р. у задоволенні позовних вимог позивача відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011 р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким задоволено позовні вимоги, скасовано податкові повідомлення-рішення від 17.09.2010 р. №0003502302/0, від 15.10.2010 р. № 0003502302/1 та від 17.11.2010 р. № 0003502302/2.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав письмові заперечення на касаційну скаргу відповідача, за змістом яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2010 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.06.2010 р., про що складено акт від 09.09.2010 р. №5315/23-506/32136396, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3, п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість на 125 542,00 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.09.2010 р. №0003502302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 188 313,00 грн., з яких 125 542,00 грн. за основним платежем та 62 771,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

У порядку адміністративного узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення, податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 15.10.2010 р. №0003502302/1 та від 17.11.2010 р. №0003502302/2, аналогічні за змістом.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про безпідставне включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 125 542,00 грн. по операціям з отримання послуг будівельно-монтажних робіт від ТОВ «НВП Будагропром», ТОВ «Східно-Будівельна компанія», ТОВ «ДОМ І К», ТОВ «ПРОФ-Строй», оскільки останні не відобразили у податковій звітності податкові зобов'язання з податку на додану вартість по спірним господарським операціям.

Крім того, за висновками податкового органу, вказані підприємства у період виникнення спірних господарських відносин не мали необхідного управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських, приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), тобто необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності..

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з отримання послуг будівельно-монтажних робіт від вказаних контрагентів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було укладено ряд договорів на виконання будівельно-монтажних робіт: з ТОВ «НВП Будагропром» від 01.08.2008 р. №5, від 05.08.2008 р. №8, від 01.09.2008 р. №10, з ТОВ «Східно-будівельна компанія» від 17.11.2008 р. №11/11, від 17.11.2008 р. №15/11, від 17.11.2008 р. №18/11, з ТОВ «ДОМ І К» від 26.03.2010 р. №19-С, з ТОВ «ПРОФ-Строй» від 09.06.2010 р. №10.

На підставі виданих вказаними контрагентами податкових накладних, за результатом виконання вказаних договорів, позивачем було сформовано податковий кредит.

Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з п.п. 7.4.5 п. 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п. 7.2.6 цього пункту).

Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.

Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Судом апеляційної інстанції обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджений відповідними податковими накладними, що виписані контрагентами зареєстрованими платниками податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «НВП Будагропром», ТОВ «Східно-Будівельна компанія», ТОВ «ДОМ І К», ТОВ «ПРОФ-Строй».

Крім того, висновок податкового органу про те, що відсутність у ТОВ «НВП Будагропром», ТОВ «Східно-Будівельна компанія», ТОВ «ДОМ І К», ТОВ «ПРОФ-Строй» необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності, свідчить про відсутність у позивача права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є помилковим з огляду на те, що чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про неправомірність прийнятих контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду апеляційної інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.04.2011 р. у справі №2а-15060/10/2070 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.