Ухвала суду № 39198118, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року м. Київ К/9991/39099/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим

на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.11.2010 р.

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р.

у справі №2а-11388/09/7/0170

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Сонячна долина»

до Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Відкрите акціонерне товариство «Сонячна долина» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.11.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р., позовні вимоги задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 14.08.2008 р. №0000592301/0 та №0000612301/0, а також стягнуто з Державного бюджету України 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 р. по 31.03.2008 р., про що складено акт від 05.08.2008 р. №332/23-0/00412961, яким встановлено п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5, п.п.11.3.5 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого занижено податок на прибуток за 2007 рік у розмірі 113 002,00 грн., ст.ст.2, 13, 14, 19, 20, 23 Закону України «Про плату за землю» та статей Закону України «Про оренду землі», Земельного кодексу України, у результаті чого занижено орендну плату за землю за 9 місяців 2007 року на 32 525,92 грн.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.08.2008 р. №0000592301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 159 438,00 грн., з яких 113 002,00 грн. за основним платежем та 46 436,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0000612301/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб у розмірі 48 788,88 грн., з яких 32 525,92 грн. за основним платежем та 16 262,96 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З акту перевірки вбачається, що висновки податкового органу про порушення позивачем норм Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ґрунтуються на встановленні факту заниження податку на прибуток у ІІ та ІІІ кварталах 2007 року, що виникло внаслідок необґрунтованого віднесення позивачем до складу валових витрат витрат на оплату послуг, наданих ТОВ «Земля» згідно договору від 25.01.2007 р.

При цьому, відповідач вказав, що неправомірність віднесення витрат позивачем до складу валових полягала у тому, що рішенням Господарського суду АР Крим від 23.01.2007 р. у справі №2-14/949-20074 скасовано державну реєстрацію ТОВ «Земля» у зв'язку з чим правочин, на підставі якого було зроблено оплату послуг, є нікчемним.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині суди попередніх інстанцій виходили з того, що витрати понесені позивачем у межах його господарської діяльності та підтверджені первинними бухгалтерськими документами.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Земля» 25.01.2007 р. був укладений договір про виконання робіт та надання механізованих послуг по виноградарству, відповідно до вимог якого останній взяв на себе зобов'язання виконати весь комплекс агротехнічних робіт по догляду за виноградниками, виконати роботи з закладки нових виноградників у відповідності з планами замовника з закладки багаторічних насаджень, провести ремонт молодих та плодоносних виноградників відповідно до плану.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст. 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абз. 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару (робіт, послуг), яка призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до складу валових.

Підставою для неправомірності формування складу валових витрат податковий орган зазначив наявність рішення Господарського суду АР Крим від 23.01.2007 р. у справі №2-14/949-20074, яким скасовано державну реєстрацію ТОВ «Земля».

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час укладення договору 25.01.2007 р. між позивачем та ТОВ «Земля», у ЄДР був відсутній запис про припинення діяльності вказаної юридичної особи, що, відповідно, спростовує висновки, викладені в акті перевірки.

Отже, обґрунтованими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що витрати позивача, понесені в рамках здійснення господарської діяльності з ТОВ «Земля», є документально підтвердженими, використання придбаних товарів (робіт, послуг) підприємством у власній господарській діяльності доведено.

Також правомірність формування позивачем валових витрат по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Земля» підтверджується висновком судової економічної експертизи від 05.10.2010 р. №158/09.

Крім того, перевіркою правильності визначення обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум орендної плати на землю, податковим органом встановлено заниження плати за 9 місяців 2007 року на 32 525,92 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем у 2007 році сплачувався податок на землю за земельну ділянку, яка розташована за межами населених пунктів Сонячнодолинської селищної ради, відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 19.06.2001 р. серії І-КМ №003411.

Відповідно до Постанови Радим Міністрів АРК від 14.11.2006 р. №706 «Про зміну цільового призначення та про надання земельної ділянки в оренду» ТОВ «Сонячна Долина» було припинено право постійного користування земельною ділянкою та передано в оренду.

18.12.2007 р. між позивачем та Судацькою міською радою укладено договір оренди №040701600016 на земельну ділянку площею 8,4344 га - земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони і іншого призначення для розробки родовища пісчаника - плитняку «Бугаз», розташованої за межами населених пунктів Солнечнодолинської селищної ради м.Судак, в урочищі «Бугаз».

За висновками податкового органу, позивач з дня прийняття рішення Радою Міністрів АРК про передачу земельної ділянки в оренду мав сплачувати орендну плату за вказану земельну ділянку.

При цьому, матеріали справи свідчать про те, що відповідно договору оренди від 18.12.2007 р. №040701600016 Орендодавець - Судацька міська рада на підставі Постанови Ради Міністрів АР Крим від 14.11.2006 р. №706 передала, а Орендар - позивач прийняв у термінове платне користування строком на 13 років земельну ділянку площею - 8,4344 га - земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони і іншого призначення для розробки родовища пісчанику - плитняку «Бугаз», яка розташована за межами населених пунктів Сонячнодолинської сільської ради м. Судака, в урочище «Бугаз».

Згідно до п.п. 2.2.1 договору, річна орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Закону України «Про оренду землі» та Постановою Ради Міністрів АРК від 14.11.2006 р. №706 у розміри 10% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки, відповідно довідки УЗР, складає - 441150,16грн.

Підпунктом 2.2.3 договору визначено, що збільшення орендної плати за землю оформляється додатковою угодою. Відмова орендаря від укладання додаткової угоди про підвищення орендної плати є підставою для розірвання дійсного договору в односторонньому порядку по рішенню Ради Міністрів АР Крим.

Згідно розрахунку від 28.02.2007 р. розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності, грошова оцінка яких проведена станом на 25.01.2007 р., розмір орендної плати становить 45 659,04 грн.

Договір зареєстровано у Судацькому міському відділі КРФ ДП «ЦДЗК» при ДКУ при Держкомземі України, про що до Державного реєстру земель внесено запис від 18.12.2007 р. №04070160.

Закон України «Про плату за землю» визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Згідно зі ст. 2 цього Закону, використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Відповідно до приписів ч.1 ст. 5 Закону України «Про плату за землю», об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Частиною 4 ст.2 даного Закону встановлено, що за земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Статтею 13 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендне земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України «Про плату за землю»).

Частиною 1 ст. 15 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про оренду землі» та ст. 125 Земельного кодексу України, укладені договори оренди землі підлягають обов'язковій державній реєстрації. І право оренди земельної ділянки, згідно із ст. 18 Закону України «Про оренду землі», виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону (ст.125, ст.126 Земельного кодексу України).

Виходячи з положень вказаних норм, вбачається, що єдиною підставою для нарахування та сплати орендної плати за землю є договір оренди та його державна реєстрація.

Згідно договору оренди від 18.12.2007 р., датою його укладення, як і датою реєстрації у Державному реєстрі земель, є 18.12.2007 р., що не заперечується відповідачем.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у позивача до укладення та проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки не було жодної правової підстави виконувати обов'язки за цим договором, у тому числі сплачувати орендну плату за договором оренди.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень та наявності підстав для їх скасування.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Судак АР Крим залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.11.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р. у справі №2а-11388/09/7/0170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.