Ухвала суду № 39198109, 19.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"19" травня 2014 р. м. Київ К/9991/37701/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн»

на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 р.

у справі №2а-6754/08/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн»

до Державної податкової інспекції у Ренійському районі Одеської області

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн» (далі - позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ренійському районі Одеської області (далі - відповідач) про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2009 р. адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.02.2008 р. № 0001182301/0 частково у сумі 202 419,00 грн., стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 р. рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове, яким у позові відмовлено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач надіслав на адресу суду касаційної інстанції письмові заперечення на касаційну скаргу позивача, за змістом яких проти вимог останньої заперечує та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що у період з 11.02.2008 р. по 22.02.2008 р., працівниками відповідача була здійснена позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за грудень 2007 року, про що 22.02.2008 р. був складений акт № 55/23-22478794.

Як зазначено в акті перевірки, в порушення пп.7.4.2, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» суб'єктом господарювання завищено від'ємне значення різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту за грудень місяць 2007 року на суму 223 456,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001182301/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 223 456,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Висновок відповідача про встановлені перевіркою порушення вимог Закону України «Про податок на додану вартість» обґрунтований відсутністю у позивача права відображати податковий кредит з податку на додану вартість за придбані у спірному періоді товари та послуги (будівельні матеріали та обладнання для будівництва зернового комплексу та послуги по будівництву) через не проведення розрахунку питомої ваги податкового кредиту, що вплинуло на неправомірне визначення від'ємного значення різниці між сумою зобов'язання та кредиту.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 04.07.2007 р. по 01.08.2008 р. здійснював будівництво II черги пускового комплексу № 2 - точки відвантаження зерна на воду з комплексом споруд у Ренійському порту, яка була прийнята в експлуатацію 19.09.2008 р., про що свідчить акт Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту.

Будівництво об'єкта здійснювалося генеральним підрядником - ПП «Надежда 2» та ТОВ «Укрхліббуд».

Крім цього, у періоді, що перевірявся, позивач купував товари та отримував послуги для створення основних засобів - зернового комплексу по перевалці зерна та виробництва комбікормів за відповідними договорами з ФОП ОСОБА_4 та ТОВ «Крафт».

Надаючи оцінку договірним відносинам, що склались між позивачем та його контрагентами, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку придбання товарів (послуг) мало подвійне призначення, тобто товари (послуги) отримувались одночасно для використання в оподатковуваних операціях і звільнених від оподаткування операціях (операції з поставки послуг з перевезення (переміщення) вантажів транзитом через територію і порти України звільнені від оподаткування, а послуги з перевезення вантажів за іншими договорами оподатковуються відповідно до законодавства).

Зі встановлених у справі обставин вбачається, що 04.10.2007 р. між позивачем та ПП «Надежда 2» було укладено договір підряду № 9 на виконання будівельних робіт, 17.10.2007 р. між позивачем та ТОВ «Укрхліббуд» було укладено контракт № 17/10-2007 на виконання робіт по монтажу технологічного обладнання, а також згідно додаткових угод до контракту № 1, 2 останній виконував електромонтажні та будівельні роботи.

Крім того, 23.10.2007 р. між ФОП ОСОБА_4 та позивачем було укладено договір поставки продукції № 17 (щебінь, гравій для будівельних робіт конструкцій та виробів), який в подальшому був продовжений до 31.12.2008 р в договір внесені зміни та доповнення згідно додаткових угод № 1, 2, 3, 4 від 23.10.2007 р.; між позивачем та ТОВ «Крафт» 31.10.2007 р. укладено договір купівлі-продажу металопродукції № 10/07-62.

Як було зазначено судом першої інстанції, здійснена оплата за будівництво та товари для будівництва основних фондів, підтверджені податковими накладними.

Відповідно до пп.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.2 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) товари (послуги) та основні фонди, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.

Отже, наведеною нормою передбачено обов'язок платника податку вести окремий облік витрат та доходів з операцій які є оподатковуваними та таких, що звільнені від оподаткування та не включати до складу податкового кредиту суми податку, сплачені за товари, які призначаються для використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування.

Разом із тим, пп. 7.4.3 цього ж пункту визначено, що у разі коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду.

Тобто, наведена норма, на відміну від пп. 7.4.2 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яка не визначає періоду її застосування, містить конкретне врегулювання спірного питання та пов'язує обов'язок платника податку здійснювати розрахунок питомої ваги оподатковуваних операцій саме із фактичним використанням виготовлених та/або придбаних товарів (роботів, послуг), та жодним чином не ставить такий факт у залежність від запланованого використання товарів (роботів, послуг).

З матеріалів даної справи вбачається, що прийнята в експлуатацію II черга пускового комплексу № 2 - точка відвантаження зерна на воду з комплексом споруд у Ренійському порту, будівництво якої здійснював позивач у спірному періоді, була тільки 19.09.2008 р., що також не заперечувалось податковим органом.

Відтак, використання позивачем вказаного об'єкта будівництва розпочалось тільки у вересні 2008 року, що виключає правомірність застосування до господарських операцій позивача вимог пп.7.4.2, пп.7.4.3 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у періоді, за який відповідачем проводилась перевірка.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст.226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рені-Лайн» задовольнити.

2. Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2011 р. у справі №2а-6754/08/1570 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 05.06.2009 р. у справі №2а-6754/08/1570 залишити в силі.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.