Ухвала суду № 39186907, 03.06.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5252/14 Справа № 183/9148/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Парфьонов Д. О. Доповідач - Ткаченко І.Ю. Категорія 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року м. Дніпропетровськ

03 червня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді : Ткаченко І.Ю.

Суддів: Рудь В.В., Повєткіна В.В.

При секретарі: Шаботинець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок дорожньо - транспортної пригоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

28 листопада 2013 року позивач звернувся до суду з позовом в якому, згідно уточнень, просив стягнути з відповідача на користь позивача завдану матеріальну шкоду в розмірі 55412,41 гривень, моральну шкоду в розмірі 20000 гривень, судові витрати в розмірі 1650 гривень. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 01 липня 2013 року з вини відповідача сталася ДТП, в наслідок якої належний позивачу автомобіль, тимчасово переданий в користування відповідачу, отримав механічні ушкодження, зіпсовані матеріальні цінності, що знаходились в автомобілі. Внаслідок пригоди позивач поніс витрати на подальше транспортування автомобіля, моральну шкоду, що полягає у неможливості подальшого користування належним йому майном, витрати на проведення експертизи транспортного засобу.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 48507 гривень 66 копійок, суму завданої моральної шкоди в розмірі 800 гривень 00 копійок, судові витрати, що складаються з 850,00 гривень витрат, пов'язаних з проведенням експертизи та 800.00 гривень витрат на правову допомогу, а всього на загальну суму 1650 гривень 00 копійок.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави 493 гривні 08 копійок судового збору (а.с. 125-131).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі (а.с.137-140).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серія НОМЕР_2 від 08 червня 2011 року позивачу належить автомобіль марки «ІЖ» модель 27175, тип Фургон малотоннажний-В, 2011 року випуску реєстраційний номер НОМЕР_1.

Позивач надав відповідачу в користування належний йому транспортний засіб - автомобіль «ІЖ 27175» д/н НОМЕР_3. Під час керування відповідачем зазначеного транспортного засобу 01 липня 2013 року сталося його перекидання, внаслідок чого автомобіль отримав механічні ушкодження.

02 липня 2013 року порушене кримінальне провадження, яке згідно постанови про закриття кримінального провадження - закрито в зв'язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.

Постановою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року ОСОБА_3 визнано винним у скоєнні правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Провадження по справі закрито у зв'язку із закінченням строку притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно постанови, 01 липня 2013 року о 12-00 годині в Дніпропетровському районі водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем «ІЖ 27175» д/н НОМЕР_3, який не вибрав безпечної швидкості руху, відволікся від керування, виїхав за межі проїзної частини на ліве узбіччя дороги та перекинувся. Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження, автомобіль отримав механічні пошкодження.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 року постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року, винесену відносно ОСОБА_3 скасовано, провадження у справі закрито на підставі ст. 247 КУпАП, у зв'язку з недоведеністю вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Згідно постанови, встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які-б підтверджували як невинуватість ОСОБА_3 в порушенні Правил дорожнього руху України і свідчили про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, так і підтверджували наявність в його діях складу даного правопорушення.

Згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку автомобіля ІЖ 27175 державний номер НОМЕР_3, від 26 вересня 2013 року, матеріальний збиток складає 47007,66 гривень. Згідно дослідницької частини звіту, вартість відновлювального ремонту, з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу є меншою від ринкової вартості. Вартість відновлювального ремонту складає 42102,55 гривень; величина втрати товарної вартості дорівнює 4905,11 гривень; ринкова вартість складає 66900,00 гривень.

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення матеріальної шкоди, суд 1 інстанції виходив із того, позивач надав транспортний засіб відповідачу, який керував ним на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа па транспортний засіб). Під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 01 липня 2013 року, автомобіль було пошкоджено, в результаті чого позивачу, згідно звіту про визначення вартості матеріального збитку від 26 вересня 2013 року, було завдано матеріальний збиток в розмірі 47007,66 гривень. При цьому суд виходив із того, що відповідачем не було доведено, що зазначену шкоду завдано не з його вини. Обставин на підтвердження впливу непереборної сили матеріали справи не містять, а тому суд прийшов до висновку про наявність вини відповідача у завданні шкоди майну позивача та наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 47007,66 гривень. визначеного згідно звіту, товарним чеком від 01 липня 2013 року та актом приймання-передачі виконаних робіт від 01 липня 2013 року та суми витрат, пов'язаних з послугами евакуатора в сумі 1500,00 гривень.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення вартості зіпсованих матеріальних цінностей, суд 1 інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач є відповідальною особою за втрату товарно-матеріальних цінностей, які належать позивачу суду не надано, також не надано суду і належних доказів того, на яких підставах та за яких обставин відповідачем отримано цінності, факту отримання безпосередньо відповідачем цих цінностей.

Щодо часткового задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд 1 інстанції входив з того, що відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Оскільки вина відповідача у завданні шкоди доведена, моральна шкода підлягає стягненню з відповідача. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд врахував душевні страждання, яких зазнав позивач у зв'язку з пошкодженням майна. В той же час, враховуючи принцип розумності та справедливості, враховуючи обставини справи, розмір спричиненої матеріальної шкоди, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди позивачем явно завищені, в зв'язку з чим, підлягають частковому задоволенню у розмірі 800 гривень.

При цьому суд 1 інстанції належним чином обґрунтував свої висновки нормами матеріального та процесуального права. Згідно пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01 березня 2013 року, з огляду на презумпцію вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду. У відповідності до ч. 3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК України, вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. У зв'язку із цим, у разі прийняття судом постанови про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, наприклад, через закінчення строків накладення адміністративного стягнення (стаття 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення), суд повинен звернути увагу на те, чи містить така постанова суду відповіді на питання про те, чи мала місце дорожньо-транспортна пригода та чи сталася вона з вини відповідача. Відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК України. У відповідності до частини першої статті 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч).

Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Згідно ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Згідно роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, даних у п. 9 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за № 4 від 31 березня 1995 року розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, а зокрема, стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його житті, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального та процесуального права, а оскаржуване рішення, є законним та обґрунтованим й відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги щодо перебування відповідача з позивачем у трудових відносинах, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідач під час керування транспортним засобом перебував у трудових або цивільно-правових відносинах з позивачем, що підтверджується довідкою Лівобережного районного центру зайнятості від 25 лютого 2014 року № 478 щодо найманих працівників Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 у період з 01 квітня 2013 року по 31 серпня 2013 року, серед яких відповідач відсутній.

Також колегія суддів критично ставиться до доводів щодо відсутності вини відповідача у завданні шкоди, оскільки, згідно пояснень свідків вбачається що шини, на дефекти яких посилався відповідач після пригоди були спущені, однак даний факт не підтверджує технічні несправності транспортного засобу. Відповідач, отримавши транспортний засіб у користування почав його керування, дефектних актів під час отримання транспорту від позивача не склав, прийняв його в користування та здійснював його експлуатацію під час пригоди. Крім того, згідно постанови Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 січня 2014 року, якою постанову Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 листопада 2013 року, скасовано, провадження у справі закрито на підставі ст. 247 КУпАП, у зв'язку з недоведеністю вини ОСОБА_3 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Однак, згідно постанови, в матеріалах справи відсутні докази, які-б підтверджували як невинуватість ОСОБА_3 в порушенні Правил дорожнього руху України і свідчили про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, так і підтверджували наявність в його діях вину та склад даного правопорушення.

Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: