Ухвала суду № 39186906, 03.06.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4730/14 Справа № 203/318/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Казак С. Ю. Доповідач - Ткаченко І.Ю. Категорія 30

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 року м. Дніпропетровськ

03 червня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді : Ткаченко І.Ю.

Суддів: Рудь В.В., Повєткіна В.В.

При секретарі: Шаботинець С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу

за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІАНА» про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

16 липня 2012 року позивач звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, в вересні 2012 року позивач змінив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача незаконно отриману суму та відшкодувати моральну шкоду, в обґрунтування якого зазначив, що 13.06.2012 року ним, як переможцем аукціону за 9910 грн. було придбано автомобіль марки АТ модель 130610-001, фургон малолітражний (ЗАЗ Таврія пікап), д/н НОМЕР_1. Однак, коли він прибув за вказа ним в повідомлені про аукціон місцем розташування майна, то ним виявилась автостоянка, працівники якої повідомили, що він не може забрати свій автомобіль, поки не передасть кошти в приблизній сумі 6000 грн., оскільки автомобіль вже тривалий час знаходиться на автостоянці. Така ж ситуація склалась 22.06.2012 року, коли він повторно приїхав за автомобілем. 27.06.2012 року він зустрівся з представником автостоянки ОСОБА_3, який запропонував сплатити йому 2500 грн. В процесі бесіди останній пого джувався, що автомобіль поставив на автостоянку визначений в акті опису та арешту майна зберігач ОСОБА_4 03.07.2012 року йому знов було відмовлено у виїзді зі стоянки та повідомлено, що вар тість стоянки тепер становить не 2500 грн., а 4608 грн. (по 8 грн. за день з 02.12.2010 року). В серпні 2012 року він сплатив відповідачу 2500 грн. Але, навіть після оплати і передачі оригіналу чека про сплату, ав томобіль йому не повернули. Він перебував в очікуванні на стоянці до 20-00 г., був вимушений ночувати в м. Дніпропетровську. Лише наступного дня, коли він почав вимагати повернення автомобілю, він зміг його забрати. Цими протиправними діями, цинічним та місцями хамським відношенням йому було завдано мо ральну шкоду. В зв'язку з цим, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь незаконно отримані 2500 грн. за послуги із зберігання автомобіля та 25000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2014 року у задоволенні позовних ОСОБА_2 про стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди - відмовлено в повному обсязі (том. 1 а. с. 227-229).

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі (том. 2 а. с. 1-3).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 02.12.2010 року по 17.08.2012 року на автостоянці за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Войцеховича, 140 а зберігався автомобіль - фургон мало літражний д/н НОМЕР_1. Зазначений автомобіль за складеним відділом ДВС Васильківського РУЮ ак том арешту й опису майна від 02.12.2010 року був описаний, арештований та переданий на зберігання ОСОБА_4, який під час опису й арешту майна діяв як представник ПП «СП Юстиція», про що зазначено в самому акті опису й арешту, а також підтверджується наявною в матеріалах справи довіреніс тю від 01.09.2010 року строком дії до 31.12.2010 року.

Зазначений автомобіль відповідно до запису в журналі обліку тимчасового зберігання, був постав лений на стоянку 02.12.2010 року, при цьому за першу добу зберігання ОСОБА_4 сплатив до бовий тариф - 8 грн.

На час постановки автомобіля стоянка належала ТОВ «Підприємство гаражного і технічного об слуговування», правонаступником якого є ТОВ «МІАНА», оскільки за угодою про передання майнових прав на автостоянку від 27.06.2012 року всі права та обов'язки стосовно автостоянки передані відповідачу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги суд 1 інстанції виходив із того, що актом державного виконавця про опис й арешт майна від 02.12.2010 року ОСОБА_4, як представник ПП «СП Юстиція», визначений зберігачем майна. Зобов'язаною за сплату коштів особою стало саме ПП «СП Юстиція», з якого за рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 14.06.2013 року на користь ТОВ «МІАНА» було стягнуто кошти за послуги із зберігання автомобіля в сумі 2502 грн., за виключенням суми в розмірі 2500 грн., сплаченої ОСОБА_2 Позивач ОСОБА_2 придбав арештований автомобіль з прилюдних торгів, які відбулись 13.06.2012 року та набув права власності на нього. ТОВ «МІАНА» є власником автостоянки по вул.Войцеховича,140 в м. Дніпропетровську та правонаступником ТОВ «Підприємство гаражного і технічного обслуговування». При постановці 02.12.2010 року на зазначену автостоянку автомобілю, право власності на який в подальшому перейшло до позивача, представником ПП СП «Юстиція» ОСОБА_4, якому в свою чергу автомобіль було передано виконавчою службою на відповідальне зберігання, було оплачено лише добовий тариф за першу добу зберігання, та в подальшому оплата за зберігання відповідачем транс портного засобу не здійснювалась. З огляду на це та положення ч. ч.1, 3 ст.594 ЦК України, оскільки автомобіль був обтяжений наяв ним боргом, відповідач мав право притримання спірного автомобіля до сплати боргу навіть за умови пе реходу права власності на автомобіль до позивача після його передачі на зберігання іншою особою. Після набуття 13.06.2012 року права власності на автомобіль, позивач у відповідності до ст. ст. 319, 322 ЦК України набув і обов'язків щодо утримання вказаного майна, починаю чи з 13.06.2012 року, а відповідач у відповідності до ч. 3 ст.390 ЦК України - право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів. Позивачем не було надано суду належних доказів, що при зверненні до відповідача ним надавалися документи, які підтверджують набуття ним права власності на вказаний автомобіль. Крім того, судом зазначено, що сплата заборгованості поза межами періоду, коли позивач став власником автомобіля, є його правом й надає йому можливість заявлення зворотної вимоги до боржника, яким є ПП СП «Юстиція». Пред'являючи позов до відповідача, позивач свої позовні вимоги обґрунтовував ст.. ст.. 317, 321, 387 ЦК України, які встановлюють право власника майна вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю, а також право витребувати майно від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа цим майном. Однак, пред'явлення позову про стягнення сплачених коштів належним чином не обґрунтовано та не доведено.

Суд 1 інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми за зберігання автомобіля є необґрунтованими та заявленими до неналежного відповідача, а тому задоволенню не підлягають. Також, за відсутності встановлення факту неправомірних дій з боку відповідача, не підлягають задово ленню і позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди.

Вказані висновки суду зроблені без порушення норм матеріального та процесуального права, оскільки позивач не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої позовні вимоги та не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, а відповідно до ч.3 ст.10, ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду 1 інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, а відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: