Рішення № 39180790, 05.06.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.06.2014 р. Справа № 914/978/14

за позовом: Дочірньої компанії "Газ України" Національної компанії "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства "Бориславтеплоенерго", м. Борислав

про стягнення 106 745, 34 грн.

Суддя Н.Мороз

При секретарі Н. Кривці

Представники:

Від позивача: Подшебякіна О. М.

Від відповідача: Панас Ю. А.

Суть спору:

Позовну заяву подано дочірньою компанією «Газ України» Національної компанії «Нафтогаз України», м. Київ до комунального підприємства «Бориславтеплоенерго», м. Борислав про стягнення 106 745, 34 грн.

Ухвалою господарського суду від 23.04.2014р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 08.04.2014 року.

Для об'єктивного та всестороннього вирішення спору, 08.04.2014р. розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.

24.04.2014р. в судовому засіданні оголошувалась перерва, про що представники сторін ознайомлені під розписку.

Ухвалою суду від 20.05.2014р. відкладено розгляду справи та продовжено строк вирішення спору на 15 днів.

Заявою від 24.04.2014р. позивач уточнив код ЄДРПОУ відповідача - Комунального підприємства «Бориславтеплоенерго», а саме - 13809128.

В судове засідання 05.06.2014р. представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав, позов просить задоволити. Проти клопотання відповідача про зменшення пені заперечив.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, позовні вимоги визнав частково та просить суд застосувати позовну давність до вимог в частині стягнення пені в розмірі 441, 91 грн. Крім того, заперечив повністю проти нарахованих позивачем інфляційних втрат на суму 6 800, 88 грн. Клопотанням від 23.04.2014р. відповідач просить суд зменшити розмір пені до 5% ( 3 364, 17 грн.)

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, створивши у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов"язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов"язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку. Однією з підстав виникнення зобов"язань, згідно ст.11 ЦК України, зокрема є договори та інші правочини.

23.12.2010р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник - за договором, позивач у справі) та Комунальним підприємством "Бориславтеплоенерго" (покупець - за договором, відповідач у справі) було укладено договір про закупівлю природного газу за державні кошти №22/11-ТЕ-1142-Н.

Договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплений печатками сторін, діє у частині поставки газу з 01.01.2011р. до 31.12.2011р. включно, а у частині розрахунків за газ - до їх повного здійснення (в п. 10.1 договору внесено зміни додатковою угодою №2 від 28.01.2011р. до договору №22/11-ТЕ-1142-Н).

Додатковою угодою №3 від 31.03.2011р. до договору поставки природного газу №22/11-ТЕ-1142-Н - в п. 3.1 змінено ціну природного газу з 01.04.2011р.

Відповідно до п.1.1 договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п. 1.2. даного договору.

Згідно п.1.2. договору, постачальник передає покупцю в період 01.01.2011р. по 31.12.2011р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 5350 000 куб. м. в тому числі по місяцях.

На виконання взятих на себе зобов'язань за договором, позивач передав протягом січня - квітня 2011р., а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 3612580, 29 грн., що підтверджується актами приймання передачі природного газу: від 31.01.2011р. на суму 1163890, 58 грн., від 28.02.2011р. на суму 1200486, 65 грн., від 31.03.2011р. на суму 995263, 00 грн., від 30.04.2011р. на суму 252940, 06 грн., підписаними та скріпленими печатками сторін.

Відповідно до вимог п. 4.1. договору, остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання - передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, в порушення умов договору відповідач несвоєчасно оплатив за спожитий природний газ.

Відповідно до ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7.3.1. договору, у разі порушення покупцем умов п.4.1 даного договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом абодоговором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.3. договору, строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки. Неустойка нараховується за шість місяців, що передують моменту звернення з претензією або позовом.

За прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивачем на підставі п. 7.3.1. договору та ч.6 ст.232 ГК України нараховано пеню в сумі 67 725, 44 грн. (розрахунки в матеріалах справи).

В судових засіданнях відповідач звернувся із завою про застосування позовної давності, зокрема, заперечив нарахування пені в розмірі 441, 91 грн. (за період 21.02.2011р. - 02.03.2011р.), внаслідок спливу строку позовної давності.

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як закріплено у ч. 1 п.п. 1 ст. 258 ЦК України, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ст. 259 ЦК України зазначено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п. 9.3. договору, строк позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у 3 (три) роки.

Відповідно ст. 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якої пов'язано його початок. Частиною 5 статті 261 ЦК України передбачено, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Позивач наводить розрахунок пені включаючи лютий 2011р. ( 21.02.2011р.- 02.03.2011р.), проте до суду із зазначеною вимогою щодо стягнення пені звернувся 11.03.2014р.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, звернення позивача до суду із позовної заявою 11.03.2014р., суд дійшов висновку, в частині стягнення пені сумі 441, 91 грн. нарахованої з пропуском терміну позовної давності відмовити.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. При цьому, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань

Згідно п.7.1. договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Крім того у відповідності до п. 7.1 договору та на підставі ст. 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу 6800, 88 грн. інфляційних втрат (за період з квітня 2011р. по жовтень 2012р.) та 3 % річних (за період з 21.02.2011р. по 24.10.2012р.) в розмірі 32 219, 02 грн.

Відповідач нарахування 3% річних визнав в повному обсязі, із заявою про застосування строків позовної давності, в порядку ст. 267 ГПК України, не звертався. Проти стягнення інфляційних втрат в розмірі 6 800, 99 грн. заперечив повністю, у зв'язку з порушенням порядку нарахування, оскільки вважає, що період прострочення за кожним із платежів на який нараховано індекс інфляції не перевищував 6 календарних днів.

Проте з такими доводами відповідача суд не погоджується, оскільки у відповідності до листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця (за спірним договором остаточний розрахунок здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу) , а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Пунктом 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», встановлено, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що проведений позивачем розрахунок інфляційних втрат здійснений з урахуванням вищенаведених рекомендацій та методики.

Відтак, інфляційні втрати в сумі 6 800, 88 грн. та 3 % річних в розмірі 32 219, 02 грн. нараховані позивачем правомірно та підлягають стягненню.

Крім того, клопотанням від 23.04.2014р. відповідач просить зменшити розмір заявленої до стягнення пені до 5% - 3 364, 17 грн.

Статтею 83 ГПК України надано право господарському суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Господарський процесуальний кодекс України не містить переліку конкретних випадків, що дають право господарському суду зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Статтею 550 ЦК України встановлено, що право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Згідно п.3 ст.551 ЦК України, передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтею 624 ЦК України, передбачено якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Відповідно до п.3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених законодавчих норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги винятковість випадку, майновий стан сторін та оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Відповідач не надав суду доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним грошового зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення та інших обставин, з якими законодавець пов'язує право суду на зменшення штрафних санкцій.

Посилання відповідача на наявність дебіторської заборгованості, важкий фінансовий стан, зокрема, заборгованість держави щодо різниці в тарифах, наявність заборгованості населення перед підприємством не є належними доказами наявності підстав для зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача за порушення ним грошового зобов'язання, та не є виключними обставинами, з наявністю яких пов'язується можливість зменшення розміру пені.

Виходячи з наведеного, майнового стану та рівності інтересів сторін, суд дійшов висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру пені задоволенню не підлягає.

Відповідно ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 38 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин дослідивши подані докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку позовні вимоги задоволити частково.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 253, 258, 261, 267, 526, 530, 550, 551, 599, 612, 625 ЦК України, ст.ст.193, 229, 232 ГК України, ст.ст. 43, 32, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 116 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства "Бориславтеплоенерго", Львівська область, м. Борислав, вул. Коваліва, 52А ( код ЄДРПОУ 13809128) на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз Україна" м. Київ, вул. Шолуденка, 1( код ЄДРПОУ 31301827) - 67 283, 53 грн. - пені, 6 800, 88 грн. - інфляційних втрат, 32 219, 02 грн. - 3% річних та 2 126, 46 грн. судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Рішення складено 11.06.2014р.

Суддя Мороз Н.В.