Рішення № 39180722, 14.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5696/14 14.05.14

За позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Державного агентству резерву України

про стягнення 3 623,10 грн.

Суддя Митрохіна А.В.

Представники сторін:

Від позивача Ковтун О.П. дов. №1778 від 11.012.2013р.

Від відповідача Солдатов Є.Г. дов. №481/0/4 від 06.02.2014р.

Обставини справи:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного агентству резерву України про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 3 623,10 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання за договором №10/16/783-18 від 14.11.2005р. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом даної справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.04.2014 порушено провадження у справі №910/5696/14 та призначено розгляд справи на 23.04.2014.

23.04.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду міста Києва, від представника відповідача, надійшов відзив на позовну заяву №51/юр від 22.04.2014, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення з Державного агентству резерву України 3 623,14 грн.

У судовому засіданні 23.04.2014 було оголошено перерву до 14.05.2014.

Представник позивача у судове засідання 14.05.2014 з'явився, надав пояснення по справі та повністю підтримав вимоги, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засіданні 14.05.2014 з'явився, надав пояснення по справі, відповідно до яких просив у позові відмовити повністю.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі №910/5696/14.

В судовому засіданні 14.05.2014 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14 листопада 2005 року між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі - Комітет, Відповідач) та Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії (далі - Зберігач, Позивач) було укладено договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №10/16/783-18 (далі - Договір).

Відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 Державне агентство резерву України є правонаступником усіх прав та обов'язків Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Додатковою угодою до Договору №2 від 09.09.2011 сторони погодили, що у зв'язку з реорганізацією Державного комітету України з державного матеріального резерву в Державне агентство резерву України та зі зміною 17.06.2011 нейменування з Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» на Публічне акціонерне товариство «Укртелеком», доповнити Договір п. 7.5 у редакції «Усі права та обов'язки Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» по Договору, у тому числі проведення розрахунків здійснює Дніпропетровська філія ПАТ «Укртелеком» ».

Відповідно до умов договору (п. 1.2) Комітет передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені договором форми актів затверджуються Комітетом.

Вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між Комітетом та Зберігачем згідно поданих документів (акту звірки заборгованості на момент сплати, акту виконання послуг по зберіганню цінностей). У разі, коли Комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частками протягом поточного року (п.п. 4.1.-4.2. Договору).

Пунктом 4.3 Договору сторони погодили, що оплата робіт із закладення (поставки) цінностей до мобілізаційного резерву проводиться безпосередньо після отримання Комітетом акта встановленої форми (на закладку матеріальних цінностей).

Згідно п. 7.3 Договору він набирає чинності з 16.11.2004 року та діє протягом усього терміну зберігання цінностей.

На виконання умов Договору та враховуючи п. 5 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» Позивач надавав Відповідачу послуги щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на складських приміщенні, майданчиках Позивача.

Згідно п. 3.1 Договору Відповідач зобов'язувався відшкодувати Позивачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Додатковими угодами до Договору сторонами було визначено, що річний розмір коштів на відшкодування витрат Зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в межах кошторису на 2012 рік в сумі 3 538,26 грн. , в тому чисті ПДВ 589,71 грн., а на 2013 рік в сумі 3 651,67 грн., в тому числі ПДВ 608,61 грн. Оплата здійснюється на підставі актів виконаних робіт.

Як зазначає Позивач у позовній заяві, загальна сума заборгованості з відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які погоджені з Відповідачем, за період з 01.04.2012 по 16.05.2013 становить 3 453,40 грн.

Факт виконання Позивачем умов Договору підтверджується підписаними повноважними представниками сторін актами виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву: (копія міститься в матеріалах справи).

- Акт №2179 за 2 квартал 2012 року (за період з 01.04.2012 по 30.06.2012) на суму 778,75 грн., в тому числі ПДВ 129,79 грн.;

- Акт №3216 за 3 квартал 2012 року (за період з 01.07.2012 по 30.09.2012) на суму 759,66 грн., в тому числі ПДВ 126,61 грн.;

- Акт №4521 за 4 квартал 2012 року (за період з 01.10.2012 по 31.12.2012) на суму 756,78 грн., в тому числі ПДВ 126,13 грн.;

- Акт №16 за 1 квартал 2013 року (за період з 01.01.2013 по 31.03.2013) на суму 809,00 грн., в тому числі ПДВ 134,83 грн.;

- Акт №35 від 31.05.2013 (за період з 01.04.2013 по 16.05.2013) на суму 349,21 грн., в тому числі ПДВ 58,20 грн.

Жодною із сторін не заперечується той факт, що передані Відповідачем матеріальні цінності у зазначений період зберігались Позивачем.

Отже, Позивач виконав взяті на себе зобов'язання з надання послуг, а Відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання з оплати наданих послуг та мав на день оголошення рішення перед Позивачем заборгованість у сумі 3 453,40 грн. основного боргу.

Статтею 4-2 ГПК України передбачено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Договір є договором зберігання, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 66 Цивільного кодексу України та Глави 30 Господарського кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 526 ЦК України.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, враховуючи те, що Відповідач не довів суду належними і допустимими доказами належного виконання ним своїх зобов'язань, отже суд дійшов висновку, що вимога Позивача про стягнення з Відповідача 3 453,40 грн. заборгованості відповідно до Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №10/16/783-18 від 14.11.2005р. правомірна та підлягає задоволенню.

Крім того, у зв'язку з простроченням Відповідачем своїх грошових зобов'язань відповідно до Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву просить стягнути з Відповідача 3% річних в розмірі 127,84 грн. та 41,86 грн. збитків від інфляції.

Щодо стягнення штрафних санкцій, судом встановлено наступне.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечує правомірність нарахування 3 % річних та інфляційних збитків, суд відхиляє вказані заперечення, оскільки, згідно зі ст. 1 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено ст. 2 цього закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Ст. 4 закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади. який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України. яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Згідно з Положенням про Державне агентство резерву України (Держрезерв), яке затверджено Указом Президента України від 13.04.2011 № 463/2011, основними завданнями Держрезерву України є реалізація державної політики у сфері державного матеріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування

Відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

Як нормами Закону України «Про державний матеріальний резерв» та і Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконую відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов'язаних з таким зберіганням. Відповідно до зазначеної норми та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002р. №532, таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного, Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених, законодавством.

Стаття 7 Закону України «Про державний матеріальний резерв» передбачає обов'язковість фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву як за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, так і за рахунок коштів, одержаних від реалізації матеріальних цінностей державного резерву в порядку освіження, позичання та розбронювання.

Таким чином заперечення Відповідача, щодо нарахування 3 % річних та інфляційних збитків є безпідставними.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" №01-8/344 від 11.04.2005р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснено перерахунок заявленого Позивачем розміру 3% річних та збитків від інфляції, які підлягають стягненню з Відповідача, та встановлено, що зазначена сума 3% річних у розмірі 127,84 грн. та відповідно 41,86 грн. збитків від інфляції є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Підсумовуючи все вищевикладене, судом задовольняються позовні вимоги повністю, в сумі 3 623,10 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при задоволенні позову, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

За таких обставин, на підставі викладеного, керуючись ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ37472392) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18; код ЄДРПОУ 21560766) заборгованості за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №10/16/783-18 від 14.11.2005 року у розмірі 3 623,10 грн., з яких 3 453,40 грн. - основної заборгованості, 127,84 грн. - 3 % річних, 41,86 грн. - збитків від інфляції.

3. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; код ЄДРПОУ37472392) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 18; код ЄДРПОУ 21560766) 1 827,00 грн. - судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6. Дата складання повного рішення 19.05.2014р.

Суддя А.В. Митрохіна