Ухвала суду № 39168747, 04.06.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 р. Справа № 814/2917/13-а

Категорія: 8.2.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Лук'янчук О.В.

суддів - Градовського Ю.М.,

- Вербицької Н.В.

при секретарі - Троян І.В.

з участю: представника Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - Могутова Андрія Миколайовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Евері" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області, за участю прокурора м. Миколаєва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ "Евері" звернулось до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень №0000832201 від 20 червня 2013 року та №000082201 від 20 червня 2013 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що висновки акта перевірки не відповідають нормам діючого законодавства та є непідтвердженими, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення, які прийняті на підставі такого акта підлягають скасуванню.

Відповідачем позов не визнано, оскільки позивач не обґрунтовано включив до податкового кредиту з податку на додану вартість суми ПДВ та відніс до валових витрат суми від здійснення угод з контрагентом, по якому встановлено іншою податковою інспекцією відсутність реального придбання товару, який в подальшому реалізований позивачу.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 20 червня 2013 року №0000822201.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 20 червня 2013 року №0000832201.

Зобов'язано ГУ ДКС України у Миколаївській області стягнути на користь ТОВ "Евері" судові витрати із Державного бюджету України в сумі 2 294 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів.

В апеляційній скарзі ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не було досліджено обставини справи, що мають значення для справи, наслідком чого стало постановлення необґрунтованого та неправомірного рішення суду.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції встановив, що з 24 квітня 2013 року по 21 травня 2013 року (з урахуванням продовження терміну проведення перевірки) фахівцями відповідача проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Евері" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 01 квітня 2013 року.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем п.134.1 ст. 134, п.п.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.п.138.10.5 п.138.10 ст. 138, п.141.1 ст. 141 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 1 517 258 грн., у тому числі: за ІІ-ІІІ квартали 2011 року в сумі 37 566 грн., в т.ч. за ІІІ квартал 2011 року в сумі 37 566 грн.; за ІІ-ІV квартали 2011 року в сумі 104 146 грн., в т.ч. за ІV квартал 2011 року в сумі 66 580 грн.; за 2012 рік в сумі 1 413 112 грн., в т.ч. за ІV квартал 2012 року в сумі 1 413 112 грн.; п.198.3 ст. 198, п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 ПК України шляхом завищення показника в рядку 24 (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду) декларації з податку на додану вартість всього на суму 2 119 092 грн. за березень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт від 28 травня 2013 року №1588/22-100/34437753.

На підставі даних, отриманих за наслідками перевірки, винесено податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року №0000832201 про збільшення суми грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток за основним платежем у розмірі 1 517 258 грн. та штрафної (фінансової) санкції (штрафу) у розмірі 353 278 грн. та винесено податкове повідомлення-рішення від 20 червня 2013 року №0000822201, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 2 119 092 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що як на момент проведення перевірки, так і під час судового розгляду даної справи у позивача були в наявності всі податкові накладні та інші первинні документи, які підтверджують факт придбання товарів у контрагента, у зв'язку з чим позивач правомірно відніс до податкового кредиту, отриманий ПДВ при придбані товарів у контрагента, та правомірно відніс суми вартості придбаного товару до валових витрат, а отже податкові повідомлення-рішення №0000822201 та №0000832201 підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з цими висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому колегія суддів акцентує до увагу на тому, що правила податкового обліку не встановлюють конкретного переліку первинних документів, за допомогою яких повинні бути оформлені господарські операції, а також не передбачають будь-яких спеціальних вимог до форми або виду первинних документів, до їх оформлення та заповнення. До документів, які засвідчують факт придбання товару, робіт, послуг, діюче законодавство висуває лише одну умову - вони повинні засвідчувати фактичне отримання товару або результати робіт, послуг.

Згідно з пп.14.1.36 п.14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст. 14 ПК України витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно п.138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ст. 198 ПК України - право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу (п.198.1 ст. 198 ПК України).

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст. 198 ПК України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п.198.3 ст. 198 ПК України).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до Закону (п.198.6 ст. 198 ПК України)

Таким чином, обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції, а предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для формування валових витрат, виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Основною господарською діяльністю позивача, зокрема, є оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин.

Протягом перевіряємого періоду ТОВ "Евері" мало господарські взаємовідносини з ПрАТ "Креатив", ТОВ "Украгроімпекс", ТОВ "Жемчужна Юга", ТОВ "Веллтоп", УАСП ТОВ "Каис", ПП "АФ " Земледар", ТОВ "Возрождение", ТОВ "Олімп екс купе інтернейшл", ТОВ "Винфорт", ТОВ "Інфініті", ТОВ "Кернер-Трейд", ПАТ "Полтавагаз", ТОВ "АТ Каргилл", ТОВ "Санолія", ТОВ СК "Агроконтракт", ТОВ "Вітекс", ПП "Вітекс-А", ТОВ "Дніпроолія", ТОВ "Золотінський ЛГЗ "Златогор", ТОВ "Афінанс 11", ПП "УМК "Агро центр", ТОВ "Косарика 10", ТОВ "Логік", ТОВ "Артеміда", ТОВ "Торг Пред", ТОВ "Альфа Карго Транс", ТОВ "Альпа пей термінал", ТОВ "Мастер Кабель", ТОВ "Сигмент", ПП "Стім Україна", ТОВ "Валета".

Фактичне виконання умов вищевказаних договорів підтверджується матеріалами справи, зокрема податковими та видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

В апеляційній скарзі податковим органом зазначено, що ТОВ "Евері" не надано доказів реального здійснення господарських операцій з контрагентами-постачальниками: ТОВ "Саноіл Торг", ТОВ "Югекотоп" та ТОВ "Альфакласс", а саме не підтверджено зв'язок понесених на користь позивача витрат з його господарською діяльністю.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "Альфакласс" та ТОВ "Евері" було укладено договір №005-12 від 17 січня 2012 року щодо вироблення та встановлення лабораторних меблів, виконання якого підтверджено специфікаціями, податковими та видатковими накладними, актом здачі-прийняття робіт та картками -рахунку.

12 липня 2012 року між ТОВ "Евері" та ТОВ "Югекотоп" було укладено договір комісії №1207К та договір №0429/12 від 16 липня 2012 року щодо продажу товару, факт виконання яких підтверджено актами про прийом товару по якості та кількості, актами здачі-прийняття робіт, звітами, фітосанітарними сертифікатами, радіологічними сертифікатами, міжнародними ветеринарними сертифікатами та податковими накладними.

Також, 12 липня 2012 року між ТОВ "Саноіл Торг" та ТОВ "Евері" було укладено договір купівлі-продажу №12/07-12, виконання якого підтверджено видатковими та податковими накладними, актами приймання-передачі товару та платіжними дорученнями.

Наведені документи містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання послуг.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ТОВ "Саноіл Торг", ТОВ "Югекотоп" та ТОВ "Альфакласс", що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта стосовно неправомірності врахування у складі фінансових витрат суми нарахованих відсотків за кредитним договором №1001/252/317 від 01 вересня 2011 року з ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", у зв'язку з розірванням контрактів та поверненням коштів, виходячи з наступного.

Згідно п.14.1.36 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (п.14.1.231 ст. 14 ПК України).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "Евері" отримало кредит за кредитним договором №1001/252/317 від 01 вересня 2011 року з ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції" та частково кредитні кошти (у розмірі 900 000 євро) були перераховані постачальнику OREXIM LIMITED згідно контракту №ОR 0185/11 від 30 серпня 2011 року за олію соєву, умовою контракту була 100-відсоткова передплата, ціна товару - 945 євро за 1т.

Підприємством ТОВ "Евері" також було укладено контракт №В010911 з покупцем масла соєвого BELTOR GROUP INC, тобто ТОВ "Евері" планувало реалізувати товар "олія соєва" по ціні реалізації 990 євро за 1 т та отримати прибуток від здійснення придбання та продажу товару. Тобто ТОВ "Евері" мало намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Отже, витрати з відсотків по кредиту за кредитним договором №1001/252/317 від 01 вересня 2011 року з ПАТ "Чорноморський банк розвитку та реконструкції", понесені ТОВ "Евері" на частину траншу 900 000 євро - у розмірі 393 098 грн. - витрати, пов'язані з господарською діяльністю та такі, що спрямовані на отримання доходу.

Таким чином, ТОВ "Евері" понесло фінансові витрати, пов'язані з господарською діяльністю, за вказаним кредитним договором на загальну суму 393 098 грн., з них капіталізовано 105 834 грн., решту 287 264 грн. (398 098 грн. - 105 834 грн.) ТОВ "Евері" не враховало у перевіряємому періоді, у зв'язку з чим підприємство мало право включити до витрат у наступних періодах протягом 1095 днів.

Колегія суддів також не приймає до уваги твердження апелянта стосовно того, що підприємством не були надані товарно-транспортні накладні, які б підтверджували факт поставки товару, виходячи з наступного.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року - товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із п. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Разом з тим, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Колегія суддів вважає, що використання апелянтом висновків акта ДПІ у Шевченківському районі м. Києва №1266/22-20/37269136 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Саноіл Торг" про відсутність постачання товарно-матеріальних цінностей, як підстави для встановлення нікчемності правочину між позивачем та його контрагентом ТОВ "Саноіл Торг" та не може слугувати незаперечним доказом безтоварності правочину, укладеного між "Саноіл Торг" та ТОВ "Евері".

Разом з тим, за умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання робіт та послуг, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника, у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вказаних вище вимог Законів при формуванні податкового кредиту та валових витрат, останній не може бути позбавлений такого права.

Платник податків, який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару та його контрагентами вимог законодавства щодо створення підприємств, здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати та податковий кредит за порушення такими контрагентами правил ведення фінансово-господарської діяльності та податкової дисципліни. У разі, коли вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними постачальником порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення №0000832201 від 20 червня 2013 року та №000082201 від 20 червня 2013 року не ґрунтуються на нормах закону, а тому підлягають скасуванню.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206, ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області залишити без задоволення, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуюча суддя:

Суддя:

Суддя: