Ухвала суду № 39167165, 29.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. Київ К/9991/513/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Островича С.Е.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Первомайську Луганської області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2010

у справі № 2а-3671/10/1270

за позовом Комунального підприємства «Житлово-експлуатаційна контора №2» Первомайської міської ради

до Державної податкової інспекції у м. Первомайську Луганської області

про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Житлово-експлуатаційна контора №2» Первомайської міської ради (далі по тексту - позивач, КП «Житлово-експлуатаційна контора №2») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Первомайську Луганської області (далі по тексту - відповідач, ДПІ у м. Первомайську Луганської області) про визнання незаконними податкових повідомлень-рішень від 23.03.2010 №0000721500/0, №0000731500/0, №0000741500/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2010, яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2010, позовні вимоги задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку своєчасності сплати податку на прибуток та земельного податку до бюджету КП «Житлово-експлуатаційна контора №2», за результатами якої складено акти від 16.03.2010 №91/15-03339785 та №92/15-03339785, якими встановлено, що позивач прострочив сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на землю починаючи з січня 2003 року по березень 2007 року на 1113 днів, з травня 2007 року по липень 2009 року на 907 днів та з січня 2009 по лютий 2010 року на 88 днів.

На підставі висновків актів перевірки та на підставі п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язання платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі по тексту - Закон №2181-ІІІ) податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення №0000721500/0 від 23.03.2010, яким зобов'язано позивача сплатити штраф у сумі 21855,13 грн., що становить 50 % від суми простроченого узгодженого податкового зобов'язання з земельного податку; №0000731500/0 від 23.03.2010, яким зобов'язано позивача сплатити штраф у сумі 31980,94 грн., що становить 50 % від суми простроченого узгодженого податкового зобов'язання з земельного податку; №0000741500/0 від 23.03.2010, яким зобов'язано позивача сплатити штраф у сумі 2041,68 грн., що становить 20 % від суми простроченого узгодженого податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Проблемою даного спору є правомірність застосування штрафних санкцій за несвоєчасну сплату узгоджених податкових зобов'язань та застосування таких санкцій без застосування строку давності, встановленого пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону №2181-ІІІ.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону №2181 за винятком випадків, визначених пп.. 15.1.2 цього пункту, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Законом, не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, а у разі, коли така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку податковий орган не визначає суму податкових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого податкового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 1.2 ст. 1 названого Закону податкове зобов'язання визначено як зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з п. 1.3 цієї ж норми Закону податковий борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням п. 1.5 названої статті штрафна санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Пунктом 17.3 ст. 17 Закону №2181 встановлено, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених цією статтею, прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум.

Аналіз наведених законодавчих приписів дає підстави для висновку про те, що сума штрафних санкцій за змістом Закону №2181 є складовою податкового зобов'язання. А відтак на штрафні санкції поширюється строк давності, встановлений підпунктом 15.1.1 пункту 15.1 статті 15 Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000731500/0 прийнято відповідачем 23.03.2010 на підставі акту перевірки №91/15-03339785 від 16.03.2010, однак, у вказаному акті перевірки визначено, що строк сплати узгоджених податкових зобов'язань визначено у період часу з 18.05.2001 по 24.01.2007.

Отже, з урахуванням положень п.п. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону № 2181, відповідач не мав права застосовувати штрафні санкції, оскільки з моменту порушення строку сплати податкових зобов'язання минуло більше 1095 днів встановлених законом.

У податкових повідомленнях-рішеннях №0000721500/0 від 23.03.2010 зазначено, що позивачем допущено затримку сплати узгоджених податкових зобов'язань на 907 днів від граничного строку та №0000741500/0 від 23.03.2010 зазначено, що позивачем допущено затримку сплати узгоджених податкових зобов'язань на 88 днів від граничного строку.

Підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону № 2181 передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах: при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу, а при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Разом з тим, ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.04.2009 у справі №2а-2045/08/1270 за адміністративним позовом прокурора м.Первомайська Луганської області в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Первомайську Луганської області до Комунального підприємства житлово-експлуатаційна контора № 2 м. Первомайська про стягнення податкового боргу за рахунок активів підприємства встановлено, що з урахуванням призначення платежів, які визначені у платіжних дорученнях, заявлена сума податкового боргу з 2008 року по 01.10.2008 сплачена, підстави для стягнення податкового боргу відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Спеціальним законом, який визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку є Закону України «Про плату за землю».

Статтею 14 Закону України «Про плату за землю» встановлено, що платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про плату за землю» податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Судами встановлено, що позивач своєчасно сплачував зобов'язання по земельному податку за період з 2008 по 2010 роки, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що у податкового органу відсутні підстави для нарахування штрафних санкцій.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Первомайську Луганської області відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 20.09.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 17.12.2010 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)С.Е. Острович (підпис)М.О. Федоров