Рішення № 39165405, 05.06.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №488/5017/13-ц 05.06.2014 05.06.2014 05.06.2014

Справа № 22ц/784/1512/14 Суддя першої інстанції Безпрозваний В.В.

Категорія 46 Суддя - доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 червня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Козаченка В.І.,

суддів: Колосовського С.Ю., Царюк Л.М.,

при секретарі Орельській Н.М.,

за участю: позивачки - ОСОБА_2 ,

її представника - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 березня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 і Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про розподіл спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

7 жовтня 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 та Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції про розподіл спільного майна подружжя..

Свої вимоги мотивувала тим, що вона з відповідачем ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 2 жовтня 1993 року. Під час шлюбу ними у власність було придбано домоволодіння по АДРЕСА_1 з земельною ділянкою для будівництва та обслуговування цього будинку та кафе по АДРЕСА_2.

Право власності на зазначене нерухоме майно за домовленістю сторін було зареєстроване за ОСОБА_4, у зв'язку з чим за борговими зобов'язаннями останнього постановою державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби 9 вересня 2013 року у межах виконавчого провадження було накладено арешт на вказане кафе.

Враховуючи відсутність добровільної згоди подружжя щодо поділу спільного майна, припинення шлюбних відносин між подружжям, на її думку, її частка становить ? частку від загальної вартості нерухомого майна, а саме 564 373 грн.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнень позову, позивачка просила в межах розміру її частки виділити їй у власність кафе, а також зняти арешт з цього майна, що накладений постановою державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського управління юстиції 9 вересня 2013 року.

Рішенням Корабельного районного суду Миколаївської області від 27 березня 2014 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частку кафе, розташованого по АДРЕСА_2, а також звільнено визнану за ОСОБА_2 ? частку кафе з під арешту, наладженого постановою державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського управління юстиції 9 вересня 2013 року. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила змінити рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги свого позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, а також на те, що висновки суду не відповідають встановленим обставинам справи.

В апеляційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна» просило скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_2 та ТОВ «ОТП Факторинг Україна» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 368 ЦК України та ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу є їхньою спільною сумісною власністю.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст. 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Судом встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 2 жовтня 1993 року ( а.с. 8). Неповнолітніх дітей не мають.

За час спільного проживання сторонами було придбано майно: домоволодіння по АДРЕСА_1 з земельною ділянкою для будівництва та обслуговування цього будинку та кафе по АДРЕСА_2. Право власності на цю нерухомість зареєстровано за ОСОБА_4 (а.с.9,10,10а).

За договором іпотеки від 15 серпня 2008 року на виконання зобов'язань за договором кредиту ОСОБА_4 за згодою своєї дружини ОСОБА_2 передав в іпотеку закритому акціонерному товариству «ОТП Банк» домоволодіння по АДРЕСА_2 та земельну ділянку за вказаною адресою для будівництва та обслуговування цього будинку (а.с. 15-18).

Постановою державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського управління юстиції 9 вересня 2013 року накладено арешт на кафе по АДРЕСА_2 на виконання рішення суду щодо стягнення заборгованості за договором кредиту (а.с. 51).

Також, ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 листопада 2011 року накладено арешт на вказане приміщення кафе та інше майно з метою забезпечення позову про стягнення боргу з ОСОБА_4 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг України». До теперішнього часу цей спосіб забезпечення позову не скасовано (а.с. 53).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 та визнаючи за ОСОБА_2 право власності на ? частку кафе, суд першої інстанції не з'ясував характер та суть заявлених позивачкою вимог, не дотримався положень ч. 1 ст. 70 СК України щодо рівності часток майна дружини та чоловіка, не врахувавши при цьому інше майно, що було визначено позовними вимогами, зокрема домоволодіння та земельну ділянку по АДРЕСА_1. Це майно безпідставно залишено судом у власності ОСОБА_4

За такого, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, застосовуючи до спірних правовідносин наведені норми Сімейного Кодексу порушив ці норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

При вирішенні варіантів поділу спільного сумісного майна подружжя, колегія суддів враховує, що позивачка, пропонуючи свій варіант поділу майна, не обґрунтовувала свої вимоги саме такого варіанту поділу, який стосується тільки майна, що не обтяжене борговими зобов'язаннями.

В своїх поясненнях позивачка зазначала, що такий поділ майна дає можливість уникнути звернення стягнення на це майно за борговими зобов'язаннями чоловіка. За цими ж доводами визнав такий варіант поділу й відповідач.

Проте, судова колегія вважає, що при укладенні ОСОБА_4 кредитного договору та договору іпотеки за згодою дружини ОСОБА_2, відповідач діяв в інтересах сім'ї.

Будь-яких доказів які б свідчили про протилежне сторонами не надано.

За такого, колегія суддів дійшла висновку, що за ОСОБА_2 слід визнати право власності на ? частку нерухомого майна, що зазначено в позові та є об'єктом права спільної сумісної власності.

Доводи апеляційної скарги ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про неможливість поділу майна подружжя, оскільки це майно знаходиться під арештом та є предметом іпотеки, не можуть бути прийняті до уваги з огляду на таке.

Право спільної власності на вказане нерухоме майно, в тому числі й іпотечне майно, виникло у позивачки до настання обставин, які є підставою для припинення права власності на це майно, а тому за позивачкою, згідно з положеннями ст. 60 СК України, слід визнати право власності на ? частку вказаного нерухомого майна.

Визнання цього права не змінює обсягу прав заставодержателя щодо задоволення своїх вимог за рахунок заставного майна, оскільки договір іпотеки на час вирішення зазначеного спору вважається дійсним, а передача в іпотеку була здійснена з дотриманням вимог ч. 3 ст. 65 СК України, тобто за письмовою згодою співвласника.

Щодо задоволення позовних вимог про звільнення з під арешту приміщення кафе, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, колегія суддів вважає висновки суду в цій частині передчасними, з огляду на таке, що ці правовідносини регулюються нормами Закону України «Про виконавче провадження». Проте, як спірні правовідносини, що виникли ніж сторонами врегульовані нормами Сімейного Кодексу України.

Визнання за особою права власності на нерухоме майно і в подальшому реєстрацію такого права власності є підставою для звернення власника майна, на яке накладено арешт, до державного виконавця з питань зняття арешту з майна, що не належить боржникові на підставі положень ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з урахуванням задоволених позовних вимог з відповідача ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати у виді витрат по сплаті судового збору у розмірі 3441 грн.

З огляду на викладене, ухвалене у справі рішення не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 травня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на: - ? частку домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1;

- 1/2 частку земельної ділянки площею 443 кв. м, що розташована за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер 4810136600:05:078:0006 та зазначена в державному акту на право власності на земельну ділянку серія ЯЕ № 916111, який виданий 12 січня 2008 року;

- ? частку кафе за адресою: АДРЕСА_2.

В частині позовних вимог про зняття арешту, що був накладений постановою державного виконавця Корабельного відділу державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції 9 вересня 2013 року, на приміщення кафе по АДРЕСА_2 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3441 грн. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: