Постанова № 39164383, 04.06.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2014 р. Справа № 914/74/14

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого -судді Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б

Якімець Г. Г.

при секретарі Томкевич Н.,

за участю представників:

від позивача Гуцій В. З.,

від відповідача не з'явився,

розглянув апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 м. Львів, б/н від 04.04.2014 року

на рішення господарського суду Львівської області від 25.03.2014 року,

суддя Запотічняк О. Д.,

та на додаткове рішення господарського суду Львівської області від 27.03.2014 року, суддя Запотічняк О. Д., у справі № 914/74/14

за позовом: управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Львів

про розірвання договору оренди від 08.02.2008року №Л-5977-8, зобов'язання відповідача повернути орендоване майно, стягнення орендної плати в сумі 6 140,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Львівської області від 25.03.2014 року в справі № 914/74/14 позов управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про розірвання договору оренди від 08.02.2008року №Л-5977-8, зобов'язання відповідача повернути орендоване майно, стягнення орендної плати в сумі 6 140,12 грн. задоволено частково. Зобов'язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 повернути нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, загальною площею 57,5 кв.м.

Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 6140, 12 грн. заборгованості по орендній платі в зв'язку погашенням боргу під час провадження по справі.

Додатковим рішенням господарського суду Львівської області від 27.03.2014 року в справі № 914/74/14 розірвано договір оренди від 08.02.2008 року №Л-5977-8 укладений між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3

Відповідач, фізична особа-підприємець ОСОБА_3, не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 25.03.2014р. та додатковим рішенням від 27.03.2014 р., звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить вище згадані рішення скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції винесене з неповним з'ясуванням обставин, що мали значення для справи, порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи та недоведеністю обставин, що мали значення для справи. Зокрема зазначає, що судом не було взято до уваги те, що відповідач тривалий час перебував за межами Львівської області, відтак був позбавлений можливості вчасно вносити орендні платежі. Також апелянт вказав на те, що протягом розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем повністю сплачено орендні платежі.

Окрім того, апелянт звернув увагу на те, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення, не зазначено, кому саме відповідач зобов'язаний повернути нежитлові приміщення, не зазначено літер нежитлових приміщень. Апелянт також вказав, що позивач сплатив судовий збір виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2013 р., в той час як позовна заява надійшла до господарського суду Львівської області 14.01.2014 року.

В свою чергу позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому позивач заперечив доводи апелянта, а саме, вказав, що позовна заява була відправлена 30.12.2013 року з Львівського поштового відділення № 6, враховуючи той факт, що ЗУ «Про Державний бюджет України на 2013 рік» станом на 01січня 2013 року було встановлено мінімальну заробітню плату у розмірі 1 147, 00 грн., то Управлінням правомірно було сплачено судовий збір за подання вищевказаної позовної заяви у розмірі 2 867, 50 грн. Окрім того, позивач зазначив, що відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Апелянт участі уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечив, причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином були повідомлений про час та місце судового розгляду.

Представник позивача в судовому засіданні заперечила вимоги апеляційної скарги, з мотивів наведених у відзиві, просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши наявні в справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду Львівської області слід залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 без задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 08.02.2008 року між управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна №Л-5977-8, за умовами якого позивач передав, а відповідач отримав в строкове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 57,5 кв.м. а саме: приміщення першого поверху позначене на технічній документації під літерою 7, площею 9,7 кв.м. та нежитлові приміщення підвалу, позначені в технічній документації під літерами 1,2,3,4,5,6 площею 47,8 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Ці приміщення знаходяться на балансі ЛКП „Шляхово-ремонтне підприємство Личаківського району" та належать на праві комунальної власності територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради. Цільове призначення об'єкта оренди - для громадських вбиралень (п.2 договору).

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що він тривалий час перебував за межами Львівської області і тому позбавлений можливості отримувати рахунки на сплату орендних платежів та своєчасно їх сплачувати.

Відповідно до п. 7 договору відповідач як орендар зобов'язався використовувати об'єкт оренди відповідно до його призначення, своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, надавати безперешкодний доступ на об'єкта оренди працівникам орендаря з метою перевірки його використання у відповідності до умов договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Враховуючи, що орендоване майно, яке було передане відповідачу в оренду згідно договору, є комунальним майном, то на ці правовідносини поширюється дія Закону України «Про оренду державного та комунального майна», відповідно до ч.З ст.18 та ч.1 ст. 19 якого, орендар за користування об'єктом оренди зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі незалежно від наслідків господарської діяльності.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошових зобов'язань.

Відповідно до п. 6.5 договору орендодавець має право контролювати наявність і стан, напрямки та ефективність використання об'єкта оренди, здійснювати перевірку дотримання орендарем умов цього договору.

Представниками позивача та балансоутримувача було проведено перевірку об'єкта оренди за результатами якої складено акти від 15.04.2010 року №229 та від 31.05.2012 року №616-нп-/12. В результаті перевірки встановлено, що із зовнішніх ознак приміщення тривалий час не використовується, обгороджені металевою сіткою, а вхід на територію здійснюється через браму, яка на момент обстеження зачинена.

Відповідно до п.1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Враховуючи, що орендоване відповідачем майно є комунальним, то на спірні правовідносини поширюється також дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до ст.ст. 18, 19 якого орендар за користування об'єктом оренди зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі вносити орендну плату незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

За умовами договору сторони погодили, що розмір місячної орендної плати становить 218,51 грн без ПДВ за перший місяць оренди з врахуванням індексу інфляції та перераховується орендарем не підзніше 20 числа місяця за попередній місяць. Несплата орендної плати в повному обсязі протягоим трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди (п. 5.2 договору).

Судом встановлено, що відповідач всупереч умов договору систематично не перераховував позивачу орендну плату в період з жовтня 2012 року по жовтень 2013 року. Згідно розрахунку позивача станом на дату подання позову заборгованість по орендній платі становила 6140,12 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем погашено заборгованість по орендній платі в сумі 6140,12 грн., що підтверджується копією квитанції від 07.03.2014 року №7 на суму 6961,37 грн.(а.с.54 ) та довідкою позивача (а.с. 69).

Однак заборгованість по орендній платі в сумі 6140,12 грн. була спричинена несплатою відповідачем орендних платежів протягом року часу: з жовтня 2012 року по жовтень 2013 року. Відповідач даний факт не заперечує та пояснює несвоєчасну сплату орендної плати його перебуванням за межами Львівської області, що правового значення по даній справі не має з вищенаведених підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

А тому, невиконання відповідачем умов договору оренди щодо сплати орендної плати значною мірою позбавляє позивача того, на що він розраховував при укладенні цього договору, так як в результаті несплати орендної плати за вказаним договором, відповідач призвів до недоотримання коштів бюджетом м. Львова - є істотним порушенням умов укладеного між сторонами договору.

У відповідності до вимог п. 5.2 договору несплата орендної плати в повногму обсязі протягом трьох місяців з дня закінчення строку платежу є підставою для дострокового розірвання договору оренди.

Відповідно до ст.782 ЦК України наймодавець має право відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Як передбачено в п.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №12 „Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" відмова наймодавця від договору найму, можливість якої передбачена частиною першою статті 782 ЦК України, є правом, а не обов'язком наймодавця, яке може бути реалізоване в позасудовому порядку. Наявність зазначеного права не є перешкодою для звернення наймодавця (орендодавця) до суду з вимогою про розірвання договору в разі несплати наймачем (орендарем) належних платежів.

У вирішенні відповідних спорів господарським судам слід встановлювати, протягом яких конкретно місяців і якого року орендар не вносив орендну плату, в якому розмірі, в тому числі протягом яких місяців орендар взагалі не вносив орендну плату або вносив частково. При цьому погашення орендарем заборгованості до або після подання позову орендодавцем не має правового значення для вирішення такого спору, оскільки законодавець пов'язує виникнення права орендодавця відмовитися від договору оренди саме з фактом не внесення орендної плати протягом трьох місяців підряд.

Відповідно до ч.3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" підставою для дострокового розірвання договору оренди за рішенням суду може бути невиконання сторонами своїх зобов'язань.

Оскілька несплата орендної плати склала більше трьох місяців підряд, судом першої інстанції зроблений правильний висновок про підставність позовних вимог в частині розірвання цього договору оренди.

Відповідно до ст.27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ст.785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу або у стані який було обумовлено договором.

З цих підстав висновок суду першої інстанції про повернення об'єкту оренди теж ґрунтується на вимогах норм матеріального права.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що в резолютивній частині оскаржуваного рішення не зазначено кому саме він зобов'язаний повернути нежитлові приміщення, що є об'єктом оренди, «Орендодавцю» чи «Балансоутримувачу», також не зазначено реєстраційних даних нежитлових приміщень, які повинні бути передані ним, та не вказано строк виконання таких дій.

Слід зазначити, що порядок повернення Орендодавцю об'єкта оренди передбачений в ч.9 Договору оренди, а саме: п.9.1. передбачено, що повернення Орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії Договору або дострокового його припинення чи розірвання.

Щодо строків та визначення кому саме Відповідач зобов'язаний повернути об'єкт оренди, то в П;9.3. Договору оренди зазначено, що об'єкт оренди повинен бути переданий Орендарем, в даному випадку відповідачем, та прийнятий Орендодавцем, тобто Позивачем, (чи за його дорученням - Балансоутримувачем) протягом 15 днів з моменту настання однієї з подій, вказаних в п.9.1. Договору оренди.

Щодо не зазначення реєстраційних даних нежитлових приміщень, які є предметом договору оренди, то такі реєстраційні дані зазначені в самому Договорі оренди, а саме в ч.1 даного Договору.

Оскільки в Договорі оренди № Л-5977-8 від 08.02.2008 року, що є предметом оскаржуваного рішення, чітко прописано порядок повернення Орендарем Орендодавцю об'єкта оренди після розірвання Договору оренди, то суду першої інстанції не було необхідності (прописувати таку процедуру в резолютивній частині рішення. В будь-якому випадку не зазначення реєстраційних даних орендованого приміщення та порядку повернення орендованого майна не може бути підставою для скасування законно прийнятого рішення суду першої інстанції.

Відповідно до П.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що з урахуванням припису частини другої статті 104 ГПК не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 6140,12 грн. заборгованості по орендній платі, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги в цій частині слід припинити в порядку передбаченому п.1-1 ст. 80 ГПК України, оскільки після подання позову до суду відповідач погасив заборгованість по орендній платі в сумі 6140,12 грн., що підтверджується копією квитанції від 07.03.2014 року №7 на суму 6961,37 грн.(а.с.54 ) та довідкою позивача (а.с. 69), а відтак предмет спору відсутній.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд, вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте, з врахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні апеляційної скарги фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - відмовити.

2. Рішення господарського суду Львівської області від 25.03.2014 року в справі № 914/74/14 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи направити на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 10.06.2014 р.

Головуючий суддя Бойко С. М.

Суддя Бонк Т. Б.

Суддя Якімець Г. Г.