Рішення № 39164196, 02.06.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/7944/14 02.06.14

За позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-М"

про стягнення 8 013,63 грн.

Суддя Цюкало Ю.В.

У засіданні брали участь:

від позивача: Загоровська Н.В. (за довіреністю від 02.01.2014);

від відповідача: не з'явилися.

У судовому засіданні 02 червня 2014 року, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

28.04.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява №12/04-187 від 15.04.2014 Комунального підприємства "Київський метрополітен" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-М" про стягнення 8 013,63 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 02.06.2014.

В судове засідання, призначене на 02.06.2014, з'явився представник позивача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (ст.29 Цивільного кодексу України).

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч. 4 ст. 89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Наразі, всю судову кореспонденцію було направлено за адресою відповідача, що зазначена у позовній заяві та повністю узгоджуються з відомостями з Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З огляду на неявку відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, незважаючи на те, що відповідач в процесі розгляду справи не скористався правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

29.02.2008 між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» (далі за текстом - КП «Київський метрополітен») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаворит - М» (далі за текстом - ТОВ «Фаворит - М») було укладено договір оренди нерухомого майна №187-Упр(ДВ)-08 (далі за текстом - Договір).

Позивач зазначає, що відповідно до п.1.1. Договору КП «Київський метрополітен» на підставі рішення Київради від 15.03.2007 №272/933 передав, а відповідач прийняв в оренду нерухоме майно за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль №1) для торгівлі непродовольчими товарами.

В позовній заяві позивач наголошує на тому, що об'єкт оренди було повернуто в примусовому порядку, а саме на виконання Постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 №16/457 державним виконавцем ВДВС Дарницького РУЮ у м. Києві було виселено ТОВ «Фаворит-М» з орендованого майна - частини вестибюлю №1 станції метро «Харківська», про що складено Акт державного виконавця від 04.08.2011.

Позивач наголошує на тому, що внаслідок несплати орендної плати відповідачем за період травень - серпень 2011 року, тобто до моменту примусового звільнення об'єкта оренди, виникла заборгованість у ТОВ «Фаворит-М» перед позивачем у сумі 7 387,46 грн.

На підставі вищевикладеного позивач звернувся до суду за захистом порушених прав та просить суд стягнути з відповідача заборгованість по орендній платі в розмірі 7 387,46 грн., 3% річних в розмірі 626,17 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 суд зобов'язував відповідача надати письмовий відзив на позов із зазначенням доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, та нормативно-правового обґрунтування своїх заперечень. Однак, всупереч вимог суду відповідач відзив до суду не надав та не надіслав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.02.2008 між КП «Київський метрополітен» (орендодавець) та ТОВ «Фаворит - М» (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №187-Упр(ДВ)-08.

Пунктом 1.1. Договору сторони передбачили, що орендодавець на підставі рішення Київради від 15.03.2007 №272/933 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину вестибюлю (переходу), визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) Орендаря), за адресою: станція метро «Харківська» (вестибюль №1), для торгівлі непродовольчими товарами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1. Договору, об'єктом оренди є частина вестибюлю (переходу), визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючи ми конструкціями кіоском Орендаря, загальною площею 4,1 кв. м, згідно з викопіюваннями з Схеми тимчасового розташування МАФ, що складає невід'ємну частину цього Договору.

Згідно з п. 2.4. Договору, об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі Комунального підприємства «Київський метрополітен».

Згідно ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до п.9.1. Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 15.03.2007 №272/933 діє з 01.03.2008 до 28.02.2009.

Приписами ст. 765 Цивільного кодексу України встановлено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

У відповідності до п.3.1. Договору, за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі рішення Київради від 15.03.2007 №272/933 та Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від « 28» вересня 2006 року №34/91, та на дату підписання цього Договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього Договору, становить: 283,74 грн. за 1кв. м орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на лютий 2008 року (з врахуванням індексу інфляції за січень 2008 року) складає 1163,33 грн. без ПДВ.

Відповідно до п. 3.2. Договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 3.6. орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок орендодавця.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На виконання вищевказаного пункту 01.03.2008 між позивачем та відповідачем складений Акт приймання-передачі майна в оренду, який підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками підприємств.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем не було в повному обсязі та вчасно проведено розрахунки перед позивачем по сплаті орендної плати за користування приміщенням за період з травня 2011 року по серпень 2011 року в розмірі 7 387,46 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Пункт 5 статті 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

При цьому, п. 9.5. визначено, що Договір припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 у справі №16/457 (яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду від 13.07.2011 у справі № 6/457) визнано припиненим дію Договору оренди № 187-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008, який укладений між Комунальним підприємством "Київський метрополітен" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М", виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М" з орендованого майна - частини вестибюлю (переходу), яке розташоване за адресою: метро "Харківська" загальною площею 4,1 кв.м.

Враховуючи те, що на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє постанова Київського апеляційного господарського суду від 23.05.2011 у справі №16/457, то встановлені у ньому факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

Пунктом 7.5. Договору сторони дійшли згоди про те, що у разі закінчення дії спірного Договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкти оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійсненних орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії Договору оренди.

Згідно п. 4.14. Договору, орендар після припинення дії Договору та у разі відмови у продовженні Договору оренди зобов'язаний протягом десяти календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю.

Відповідно до п. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України повернення наймачем предмета договору найму оформлюється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Зазначена норма встановлює обов'язок підписання акту приймання-передачі (повернення) майна з оренди сторонами договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.08.2011 відділом Державної виконавчою служби Дарницького районного управління юстиції у м. Києві, на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 23.05.11. у справі № 16/457, виселено Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М" з орендованого майна - частини вестибюлю (переходу), яке розташоване за адресою: метро "Харківська" загальною площею 4,1 кв.м., про що складений відповідний акт.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

14.09.2012 позивач звернувся до відповідача з претензією №1 (вих. №11-03/1059), в якій просив Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М" сплатити наявну у нього заборгованість за спірним Договором. Дану претензію відповідачем отримано 24.09.2012, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення № 03065 02361076.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач листом від 19.10.2012 №43 повідомив позивача про відмову в задоволенні претензії.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, відповідач свого обов'язку по сплаті орендної плати в повному обсязі не виконав, доказів оплати заборгованості за період з 10 травня 2011 року по 10 серпня 2011 року до матеріалів справи не надав.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що відповідачем в порушення покладеного на нього обов'язку по сплаті орендної плати не виконано, в зв'язку з чим заборгованість Орендаря перед позивачем становить 7 387,46 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги Комунального підприємства "Київський метрополітен" про стягнення з відповідача 7 387,46 грн. орендної плати є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивач в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 626,17 грн. - 3% річних.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд відзначає, що прострочене грошове зобов'язання визначено у гривні, а тому нарахування 3 % річних є правомірним.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Здійснивши перерахунок 3% річних, судом встановлено, що їх розмір вірно вирахувано позивачем, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 626,17 грн.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що Комунальним підприємством "Київський метрополітен" доведено обґрунтованість позовних вимог, Господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати у сумі 1 827,00 грн., пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75 ст. ст. 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Київський метрополітен" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фаворит-М" (01021, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 28/2; ідентифікаційний код 32158802, п/р 2600417404001 у АБ «Київська Русь» м. Києва, МФО 319092) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (03055, м. Київ, пр-кт Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913, п/р 2600000990432 у ВАТ КБ «Хрещатик» м. Києва, МФО 300670) грошові кошти: заборгованість по орендній платі за Договором №187-Упр(ДВ)-08 від 29.02.2008 в розмірі 7 387,46 грн. (сім тисяч триста вісімдесят сім гривень 46 копійок), 3 % річних у сумі 626,17 грн. (шістсот двадцять шість гривень 17 копійок) та витрати по сплаті судового збору у сумі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім гривень 00 копійок). Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.2014р.

Суддя Ю.В. Цюкало