Ухвала суду № 39160231, 22.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 823/2765/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Руденко А.В. Суддя-доповідач: Кучма А.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.,

при секретарі: Козловій І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібна Нива» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 у справі за адміністративним позовом Кам`янської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібна Нива» про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, -

В С Т А Н О В И Л А:

Кам`янська ОДПІ Черкаської області звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до ТОВ «Хлібна Нива» про зупинення видаткових операцій на рахунках відповідача, що знаходяться на рахунках у наступних банках: ПАТ «Легбанк» р/р 260083381, МФО 300056; ПАТ «Легбанк» р/р 26041175, МФО 300056; ПАТ КБ «Хрещатик» р/р 26002001107863, МФО 300670; ПАТ КБ «Приватбанк» м. Черкаси р/р 260020603477779, МФО 354347; ПАТ КБ «Приватбанк» м. Черкаси р/р 26052060316006, МФО 354347; ПАТ «Авант-Банк» р/р 26008010000845.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 подання Кам'янської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області про зупинення видаткових операцій на рахунках товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібна Нива» задоволено. Зупинено видаткові операції ТОВ «Хлібна Нива» (ідентифікаційний код 32480414, місцезнаходження: 20813, Черкаська область, Кам'янський район, с. Косарі, вул. Кірова, 1), шляхом накладення арешту на грошові кошти у сумі 7318714 гривень (сім мільйонів триста вісімнадцять тисяч сімсот чотирнадцять) гривень 28 копійок, що знаходяться на рахунках у наступних банках: ПАТ «Легбанк» р/р 260083381, МФО 300056; ПАТ «Легбанк» р/р 26041175, МФО 300056; ПАТ КБ «Хрещатик» р/р 26002001107863, МФО 300670; ПАТ КБ «Приватбанк» м. Черкаси р/р 260020603477779, МФО 354347; ПАТ КБ «Приватбанк» м. Черкаси р/р 26052060316006, МФО 354347; ПАТ «Авант-Банк» р/р 26008010000845.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи подання податкового органу про зупинення видаткових операцій на рахунках ТОВ «Хлібна Нива», суд першої інстанції дійшов висновку про те, що податкова застава є способом забезпечення виконання податкового боргу і накладається лише в межах балансової вартості майна, необхідної для погашення податкового боргу, та вимог статті 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Хлібна Нива» зареєстроване як юридична особа Кам'янською районною державною адміністрацією 18.06.2003, ідентифікаційний код 32480414, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи від 24.02.2004.

Згідно довідки форми 4 - ОПП № 1323161400030 від 13.08.2013 відповідач перебуває на обліку в Кам'янській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області як платник податків і зборів з 06.06.2006 за № 904.

Згідно з податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2013 року відповідач самостійно визначив грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 42962 грн.

На підставі пп. 49.18.1 п. 49.18 статті 49, п. 57.1 статті 57, п. 202.1 статті 202 Податкового кодексу України відповідач зобов'язаний був сплатити самостійно визначені грошові зобов'язання за податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2013 року у строк до 30.05.2013.

Станом на 30.05.2013 за відповідачем обліковувалась переплата у сумі 81 грн. 72 коп., яка була зарахована заявником у погашення грошового зобов'язання з податку на додану вартість за податковою декларацією з податку на додану вартість за квітень 2013 року. Таким чином, залишок несплаченого грошового зобов'язання за вказаною декларацією склав 42880,28 грн.

У відповідності до п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самостійно узгоджене, але не сплачене відповідачем у строк до 30.05.2013 грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 42880,28 грн. набуло статусу податкового боргу починаючи з 31.05.2013. У подальшому відповідач погашав податковий борг, тому станом на 05.08.2013 його залишок складав 1214,28 грн. та була нарахована пеня у сумі 182,46 грн., всього 1406,74 грн.

05.08.2013 заявник відобразив у обліковій картці відповідача податковий борг 5854000,00 грн. за основним боргом та 1463500,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, який виник за податковим повідомленням-рішенням Кам'янської міжрайонної ДПІ № 000042200 від 20.02.2013.

Скарга відповідача на вказане податкове повідомлення-рішення залишена без розгляду та повернута рішенням Державної податкової служби України в Черкаській області №6664/10-210 від 09.04.2013 у зв'язку з пропуском 10-денного строку на її подання, передбаченого підпунктом 56.3 статті 56 Податкового кодексу України. Вказане рішення залишено без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України №3729/7/99-99-10-01-15 від 14.05.2013.

Згідно з пунктом 56.17 Податкового кодексу України у разі, коли скарга не була подана у зазначений строк, процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу. День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення податкове повідомлення-рішення № 000042200 від 20.02.2013 вручене відповідачу 22.02.2013, останнім днем для подання скарги є 04.03.2013, відтак, днем узгодження вказаного податкового повідомлення-рішення є 05.03.2013.

Оскільки відповідач згідно пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України не сплатив узгоджене грошове зобов'язання за податковим повідомленням-рішенням у 10-денний строк від дати його узгодження, тобто до 15.03.2013, воно є податковим боргом.

Отже, як вірно вказано судом першої інстанції, станом на 12.08.2013 за відповідачем обліковувався податковий борг на загальну суму 7318714,28 грн.

Відповідно до пп. 14.1.155 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

Обов'язок проведення сплати податкових зобов'язань платниками податків у встановлені строки визначено п. п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, згідно якого платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі, коли платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає йому податкову вимогу.

Згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення податкова вимога № 126-19 від 21.06.2013 вручене відповідачу 25.06.2013.

Нормами п. 88.1 ст. 88 вказаного Кодексу встановлено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

При цьому, право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення (п. 88.2 ст. 88 Податкового кодексу України).

Право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу (п. 89.1 ст. 89 Податкового кодексу України).

Згідно п. 89.2 ст. 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

У відповідності до п. 89.3 ст. 89 Податкового кодексу України майно, на яке поширюється право податкової застави оформлюється актом опису, до якого включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Відмова платника податків від підписання акту опису майна, на яке поширюється право податкової застави не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно. У такому випадку опис здійснюється у присутності не менш як двох понятих.

Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку із наявністю у відповідача податкового боргу наказом заявника № 61 від 06.08.2013 призначено податкового керуючого Петрова О.Л.

06.08.2013 заявником прийняте рішення № 1/22-021 про опис майна відповідача у податкову заставу.

12.08.2013 податковим керуючим Петровим О.Л. складено акт відмови від опису майна у податкову заставу № 17/22-021 від 12.08.2013, згідно з яким відповідач відмовив у здійсненні опису майна у податкову заставу.

Як вбачається з матеріалів справи, податковим керуючим Петровим О.Л. здійснено вихід за адресою: Кам'янський район, с. Косарі, вул. Кірова, 1, рішення про опис майна у податкову заставу вручено секретарю Рабовер Н.С. та направлено факсом генеральному директору товариства Баландіну В.В., не надано доступ до майна товариства та документів, необхідних для опису майна, заступником генерального директора по виробництву Рабовер В.М.

Згідно довідок з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ) (а.с. 5, 18), Свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (а.с. 6), Виписки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій (а.с. 17) товариство зареєстроване та фактично знаходиться за адресою Кам'янський район, с. Косарі, вул. Кірова, 1.

Отже, судом першої інстанції підтверджено факт проведення податковим органом опису майна відповідача за вірною адресою на виконання положень ст. 88 та ст. 89 Податкового кодексу України.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави колегії суддів погодитись із висновками суду першої інстанції, що дії податкового органу щодо проведення опису майна відповідача у податкову заставу здійснено виключно у межах повноважень, встановлених Конституцією України та нормами Податкового кодексу України, що спростовує посилання апелянта на їх протиправність.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним з тих підстав, що податковим законодавством не передбачено такого права як звернення до суду щодо зупинення видаткових операцій на рахунках платника шляхом накладення арешту на грошові кошти.

Колегія суддів не погоджується з таким доводами апелянта з огляду на наступне.

Згідно інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 642/12/13-13 від 29.04.2013 визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.

Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.

Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.

Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Жодного рішення податковий орган в такому разі не приймає.

Наведені норми кореспондуються з приписом пункту 94.4 статті 94 Податкового кодексу України, згідно з якою арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Зі змісту цієї норми випливає, що компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення податкового органу.

При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті.

Наведене підтверджується також Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України N 1398 від 07.11.2011.

Розділ VII цього Порядку визначає саме особливості застосування арешту коштів на рахунках платника податків як різновиду адміністративного арешту майна.

При цьому згідно з пунктом 7.3 цього Порядку для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Правило, передбачене нормою розглядуваного підзаконного нормативно-правового акта, застосовується в тому разі, якщо податковим органом визнано за необхідне застосувати адміністративний арешт як майна платника податків, відмінного від коштів, так і коштів на рахунку такого платника податків. Арешт майна та арешт коштів на рахунках платника податку за процедурою, визначеною пунктом 7.3 вказаного Порядку, накладається з підстав, передбачених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наведена законодавча норма встановлює одночасно як право податкового органу на звернення до суду з вимогою про накладення арешту на кошти платника податків, так і підстави для реалізації цього повноваження. Такими підставами є: 1) відсутність майна, за рахунок якого може бути погашений податковий борг; 2) недостатність такого майна для погашення суми податкового боргу через те, що балансова вартість цього майна менша за відповідну суму податкового боргу; 3) майно не може бути джерелом погашення податкового боргу у відповідній сумі.

Умовою застосування норми підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України є відсутність у платника податків майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу.

Відповідна обставина підтверджена під час судового розгляду.

Одночасно судам варто враховувати, що Податковим кодексом України вживаються два поняття, які позначають арешт коштів на рахунках платника податків - власне арешт коштів, а також зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків.

Аналіз норм Податкового кодексу України, а також чинного законодавства, що регулює банківську діяльність і порядок здійснення безготівкових розрахунків, дає підстави для висновку про тотожність зазначених понять для цілей регулювання податкових правовідносин.

Так, відповідно до частини другої статті 59 Закону України N 2121-III від 07.12.2000 «Про банки і банківську діяльність» зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, крім випадків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму».

Отже, накладення арешту на кошти на рахунках платника податків є необхідною передумовою для зупинення видаткових операцій на таких рахунках в усіх випадках, крім тих, які випливають з норм Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму». Таким чином, з урахуванням змісту статті 59 Закону України від 7 грудня 2000 року N 2121-III «Про банки і банківську діяльність» зупинити видаткові операції з підстав, передбачених Податковим кодексом України, можна не інакше, як шляхом накладення арешту на кошти, що знаходяться на рахунках платника податків.

За таких обставин повноваження податкових органів щодо звернення до суду з вимогами як про накладення арешту на кошти платника податків (підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України), так і про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків (зокрема, передбачені нормами підпунктів 20.1.15, 20.1.16 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, пунктом 89.4 Податкового кодексу України), варто розуміти як право на звернення з вимогою про накладення адміністративного арешту на кошти платника податків, що перебувають на його рахунках у банку.

При цьому зазначені вимоги можуть бути розглянуті судами як у загальному порядку позовного провадження, так і за поданням органу державної податкової служби про зупинення видаткових операцій на рахунках платника податків, внесеного до суду на підставі пункту 1 частини першої статті 183 3 Кодексу адміністративного судочинства України, із додержанням відповідних особливостей розгляду цієї категорії звернень податкових органів.

При цьому в усіх випадках суд постановляє рішення про зупинення видаткових операцій платника податків шляхом накладення арешту на кошти платника податків у відповідній сумі, або про накладення арешту на кошти платника податків у відповідній сумі. Зазначені варіанти змісту резолютивної частини судового рішення є еквівалентними за своїми правовими наслідками. Ці наслідки полягають у виникненні арешту коштів і зупиненні через цю обставину видаткових операцій. При цьому суди не повинні обмежуватися констатацією в резолютивній частині судового рішення лише факту зупинення видаткових операцій, оскільки такий наслідок на вимогу органу державної податкової служби може виникати тільки в разі накладення арешту на кошти платника податків.

Таким чином, приймаючи рішення щодо арешту грошових коштів у визначеному розмірі суд першої інстанції вірно вийшов за межі позовних вимог, відтак доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного рішення про задоволення подання про зупинення видаткових операцій на рахунках товариства судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права.

З урахуванням вище викладеного та приписів ст. 159 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хлібна Нива» - залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 27.08.2013 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядок і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено: 27.05.2014.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна

Головуючий суддя Кучма А.Ю.

Судді: Аліменко В.О.

Безименна Н.В.