Рішення № 39152004, 30.05.2014, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/9092/13 Головуючий у 1 інстанції: Єзерський Р.Б.

Провадження № 22-ц/783/2809/14 Доповідач в 2-й інстанції: Бермес І. В.

Категорія:19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Ніткевича А.В.

за участі секретаря: Азенко М.В.

з участю: ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Перший», третя особа ТзОВ «Будівельна компанія»Український стандарт» про розірвання договору ,-

встановила:

06 березня 2012 року ОСОБА_3 звернулась з позовом до відповідача, в якому просила розірвати договір № 1/8 від 25.04.2008р. про участь у Фонді фінансування будівництва виду "А" та стягнути з ПАТ "Банк Перший" в її користь кошти в сумі 267 958, 84 грн. та судові витрати по справі.

В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 25.04.2008 року між нею та ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства», правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший» укладено договір №1/8 про участь у фінансуванні будівництва виду «А», згідно умов якого з метою отримання у власність об'єкта інвестування, що буде збудований у майбутньому, вона зобов'язувалася передати відповідачу в довірчу власність грошові кошти у сумі, що відповідає вартості вимірних одиниць об'єкта інвестування на момент проведення платежу, а відповідач зобов'язувався використати ці кошти для фінансування будівництва житлових будинків АДРЕСА_1, яке здійснюватиметься ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт». Об'єктом фінансування згідно договору є двохкімнатна квартира АДРЕСА_1, дата введення об'єкта в експлуатацію - квітень 2010 року. На виконання умов договору вона здійснила часткову оплату об'єкта інвестування в розмірі 267958,84 грн., а відповідачем було видано свідоцтво №40 про участь у фонді фінансування будівництва виду «А» житлових будинків АДРЕСА_1. В порушення умов договору станом на день звернення до суду, об'єкт інвестування не введений в експлуатацію та не переданий у її власність. Тому просила задовольнити позов.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2014 року в задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 до Публічного товариства «Банк Перший», третя особа ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт» про розірвання договору - відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а відтак є незаконним.

Вказує, що суд неправильно застосував ч.4 ст.3 ЗУ «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та жилого будівництва», наголосивши, що повернення коштів при здійсненні часткової оплати вартості об'єкта інвестування здійснюється лише після наступної реалізації об'єкта інвестування.

Кріт того, зазначає, що районний суд безпідставно зробив висновок, що банк є неналежним відповідачем у справі.

Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 на підтримання апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг та пред'явлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду в повній мірі не відповідає.

Встановлено, що ОСОБА_3 звернулася з позовом, в якому просила розірвати договір №1/8 від 25 квітня 2008 року про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А», укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства», стягнути з ПАТ «Банк Перший» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 267 958,84 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд, посилаючись на ст.ст.9,13 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», виходив з того, що ПАТ «Банк Перший» не є належним відповідачем по справі та немає обов'язків щодо введення в експлуатацію об'єкта інвестування, а такий має ТзОВ «Будівельна компанія «Український стандарт».

Крім того суд вказав, що позивач не надав доказів про те, що ПАТ «Банк Перший», як управитель, неналежно виконав свої обов'язки, а повернення коштів можливе лише після наступної реалізації об'єкта інвестування.

Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи.

Встановлено, що раніше рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 28 травня 2013 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано договір про участь у ФФБ виду "А", укладений 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ "Універсальний Банк Розвитку та Партнерства", правонаступником якого є ПАТ "Банк Перший", стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 267 958 грн. 84 коп. Вирішено питання про судові витрати.

Скасовуючи ці судові рішення колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 6.11.2013 року вказала, що кошти з відповідача на користь ОСОБА_3 підлягають стягненню за умови перевірки судом встановлення здійснення управителем повної реалізації закріпленого за останнім об'єкта інвестування або введення об'єкта будівництва в експлуатацію та спливу п'яти днів після настання вказаних обставин.

Також в цій ухвалі зазначено, що, вирішуючи спір, суди як першої так і апеляційної інстанцій у порушення положень ст. ст. 213, 214, 303, 315 ЦПК України не застосували до спірних правовідносин положення ч. 7 ст. 20 Закону, не встановили, чи реалізовано відповідачем закріплений за позивачем об'єкт інвестування, а також те, чи введено об'єкт будівництва в експлуатацію, що має значення для правильного вирішення спору.

Судовою колегією встановлено, що 25.04.2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства», правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший» укладено договір №1/8 про участь у фінансуванні будівництва виду «А». Згідно цього Договору позивач (довіритель за договором) дає згоду на участь у вказаному ФФБ та бере на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ.

Провіряючи обставини вказані в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 6.11.2013 року про те чи реалізовано відповідачем закріплений за позивачем об'єкт інвестування, а також те, чи введено об'єкт будівництва в експлуатацію, судовою колегією в даному судовому засіданні встановлено, що вищезгаданий будинок згідно договору було заплановано ввести в експлуатацію в квітні 2010 року, однак по стану на сьогоднішній день об'єкт інвестування в експлуатацію не введений та не переданий у власність позивачу.

Уклавши Договір інвестування в нерухомість та управління майном, сторони стали учасниками інвестиційного процесу і правовідносини, які виникли між ними, регулюються спеціальними законами: Законом України "Про інвестиційну діяльність" та Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

Судова колегія встановила, що недотримання строку введення об"єкту інвестування в експлуатацію є істотним порушення договору. Позивачка позбавлена можливості отримати квартиру в об"єкті інвестування у встановлений строк, на що вона розраховувала і перспективи отримати цю квартиру у найближчий час немає.

Судова колегія прийшла до висновку, що при вирішенні спору слід виходити з положень статей 526, 530, 611, 651, 653 ЦК України і перевірити чи є в позивача право на розірвання договору передбачено ст. 18 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю".

У відповідності до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Згідно ч.4 ст.18 Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" у разі порушення забудовником строків спорудження об"єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов"язків, передбачених частиною першою цієї статті довіритель має право вимагати від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів. Управитель зобов"язаний виплатити довірителю кошти у сумі, що визначається відповідно до статті 20 цього Закону при відмові довірителя від участі у ФФБ і не може бути меншою за суму, внесену довірителем до ФФБ. Довіритель не сплачує управителю винагороду за виплату йому коштів у разі, якщо довіритель відмовляється від участі у ФФБ з підстав, визначених цією частиною.

Отже даним Законом чітко передбачено право позивача, у разі порушення забудовником строків спорудження об'єкта будівництва або у разі неналежного виконання управителем своїх обов'язків, вимагати саме від управителя дострокового розірвання договору та виплати йому коштів.

З врахуванням наведеного заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що районний суд безпідставно зробив висновок, що банк є неналежним відповідачем у справі.

Будь яких належних та допустимих доказів передбачених статтями 57, 58, 59 ЦПК України, для спростування вказаних посилань позивача відповідач не представив.

Провіряючи обставини вказані в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 6.11.2013 року щодо дотримання вимог ст. 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» судова колегія прийшла до висновку, що посилання відповідача на ст.20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», є безпідставними, оскільки дана норма передбачає порядок припинення договору про участь у ФФБ, умови виплати довірителю коштів з ФФБ у разі, зокрема, відмови довірителя від участі в ФФБ. Дана норма не регулює порядок розірвання договору внаслідок істотного порушення його умов стороною.

При цьому судова колегія враховує те, що статтею 18 цього Закону визначено контроль управителя ФФБ за виконання зобов'язань за договором.

Зокрема, у разі виявлення управителем ризику порушень умов договору управитель має право припинити фінансування будівництва, вимагати розірвання договору, повернення забудовником усіх спрямованих на фінансування будівництва цього об'єкта коштів, відшкодування заподіяних забудовником збитків, перерахування на рахунок ФФБ коштів, необхідних для розрахунків з довірителями відповідно до вимог статті 20 цього Закону, що виходять із ФФБ у зв'язку із розірванням договору про участь у ФФБ, а також здійснювати інші заходи щодо виконання забудовником своїх зобов'язань за договором, визначені цим Законом.

Крім того, забудовник зобов'язаний на вимогу управителя протягом строку, визначеного в договорі, повернути грошові кошти на рахунок ФФБ або уступити майнові права на нерухомість, яка є об'єктом будівництва, чи на інші предмети іпотеки управителю з додержанням вимог статті 10 цього Закону, якщо інше не передбачене договором.

Частиною 8 статті 20 Закону передбачено, що у разі дострокового припинення управління майном забудовник, на вимогу управителя ФФБ виду "А", зобов'язаний у визначений правилами ФФБ строк перерахувати на рахунок ФФБ кошти для подальшої виплати довірителю. Для ФФБ виду "А" виплата коштів довірителю не може здійснюватися за рахунок іншого ФФБ або власного майна управителя.

У матеріалах справи відсутні докази про дотримання банком (управителем ФФБ) процедури щодо забезпечення можливості отримання довірителем власних коштів, зокрема, відсутні докази, передбачені Правилами ФФБ та Законом України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю" щодо вчинення управителем ФФБ (банком) будь-яких дій, спрямованих на повернення від забудовника грошових коштів у разі їх недостатності в оперативному резерві для подальших виплат довірителям, або інших заходів щодо виконання забудовником своїх зобов'язань, визначених цим Законом.

Твердження відповідача про те, що позивачем здійснено часткову оплату вартості об'єкта інвестування, та що згідно Закону України "Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" визначена процедура повернення коштів внесених на користь забудовників, а саме повернення коштів здійснюється лише після наступної реалізації об'єкта будівництва, є невірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 5-р/2012 від 13 березня 2012 року положення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року № 800-VI визнані такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

Положення частини четвертої статті 3 цього Закону України, згідно з яким забороняється розірвання фізичними особами будь-яких договорів, результатом яких є передача забудовниками завершеного об'єкта житлового будівництва, суперечить частині другій статті 3, частині другій статті 6, частині четвертій статті 13, частині другій статті 19, частинам першій, четвертій статті 41 Конституції України.

Тому судова колегія прийшла до висновку, що є необхідні та достатні підстави для розірвання вказаного Договору укладеного 25 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «Банк Перший» Договору у зв"язку із розірванням договору слід стягнути з відповідача на користь позивача внесені ним в рахунок фінансування будівництва кошти.

Крім того судова колегія вважає за необхідне при вирішенні питання чи є підстави для розірвання договору відповідно до вимог 651, 653 ЦК України врахувати правовий висновок зазначений в постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-75с13.

Згідно вимог ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов"яковим для всіх суб"єктів владних повноважень та для судів України. Суди зобов"язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

В постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 р. у справі № 6-75с13 зазначено, що однією з підстав розірвання договору є істотне порушення стороною цього договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 ЦК України).

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

Як було вказано вище, встановлено, що позивачка позбавлена можливості отримати квартиру в об"єкті інвестування у встановлений строк, на що вона розраховувала і перспективи отримати цю квартиру у найближчий час немає, а отже є істотне порушення відповідачем договору.

При таких обставинах рішення суду слід скасувати і постановити нове рішення, яким розірвати договір №1/8 від 25 квітня 2008 року про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А», укладений між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства».

Слід стягнути із Публічного акціонерного товариства «Банк перший» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 267 958 грн.84 коп.

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.2-4, 313, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 06 лютого 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_3 до ПАТ «Банк Перший», третя особа ТзОВ «Будівельна компанія»Український стандарт» про розірвання договору - задоволити.

Розірвати договір №1/8 від 25 квітня 2008 року про участь у Фонді фінансування будівництва виду «А», укладений між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства».

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк Перший» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 267 958 (двісті шістдесят сім тисяч дев'ятсот п'ятдесят вісім) грн.84 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

Ніткевич А.В.