Ухвала суду № 39142129, 03.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2014 р.Справа № 816/581/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.,

в присутності:

представників позивача Веременич Д.С., Бездітько Н.М.,

представника відповідача Расько Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної фінансової інспекції в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2014р. по справі № 816/581/14

за позовом Військової частини 3052

до Державної фінансової інспекції в Полтавській області

про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Військова частина 3052, звернувся до суду з адміністративним позовом до Полтавської міжрайонної державної фінансової інспекції про визнання протиправними дій щодо встановлення фінансових порушень, про які зазначено у пунктах 1-4, 6-9, 12 вимоги про усунення порушень від 17.01.2014 №01-14/99, та скасування вказаних пунктів вимоги.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду суду від 20.02.2014 здійснено процесуальну заміну неналежного відповідача - Полтавської МДФІ на належного відповідача - ДФІ в Полтавській області.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано пункти 1, 2, 3, 4, 8, 9 вимоги Полтавської міжрайонної державної фінансової інспекції "Про усунення порушень" від 17.01.2014 №01-14/99.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Позивач подав до Харківського апеляційного адміністративного суду письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає вимоги відповідача безпідставними, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню. Просить залишити постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що прийнята відповідно до норм діючого законодавства.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала у повному обсязі, просила вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні з вимогами апеляційної скарги не погодились, оскільки вважають, що постанова суду, прийнята за наслідками розгляду справи в суді першої інстанції, є законною та обґрунтованою.

Згідно ч. 1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Виходячи з приписів ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів вважає за можливе переглянути постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 березня 2014 року в частині задоволення позовних вимог Військової частини 3052, оскільки останнім апеляційна скарга не подавалася.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з відсутності підтвердження наданими до матеріалів справи доказами встановлених Державною фінансовою інспекцією в Полтавській області порушень.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Встановлені обставини справи, які не спростовуються доводами апеляційної скарги, свідчать про те, що у період з 23.09.2013 по 09.11.2013 Полтавською МДФІ на виконання п. 1.1.6.1 плану контрольно-ревізійної роботи Державної фінансової інспекції в Полтавській області на ІІІ квартал 2013 року та на підставі направлення від 20.09.2013 №339 була проведена планова виїзна ревізія фінансово-господарської діяльності Військової частини 3052 з 01.07.2011 по завершений місяць 2013 року. Ревізію проведено у відповідності до питань програми ревізії та робочого плану з відома командира Військової частини 3052 Регеди С.І. та начальника фінансового відділу - головного бухгалтера Бездітько Н.М.

За результатами ревізії складено акт від 12.12.2013 №01-21/317, який підписано т.в.о. командира Військової частини Галян О.І. із запереченням (застереженням) та начальником фінансового відділу - головним бухгалтером Бездітько Н.М. також із запереченням (застереженням) (а.с. 2-79 т. 2).

На підставі акту ревізії від 12.12.2013 №01-21/317 Полтавською МДФІ сформовано вимогу від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" (а.с. 134-137 т. 1)

Так, пунктом 1 спірної вимоги позивача зобов'язано забезпечити відшкодування витрат на відрядження у місця, які не визначені наказами командира Військової частини 3052 в загальній сумі 1 938,78 грн., шляхом внесення в касу готівки військовослужбовцями або відповідальними особами. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку.

Приводом до цього слугували встановлені ревізією 16 випадків (а.с. 66-68 т. 1), коли згідно даних бухгалтерського обліку окремим військовослужбовцям Військової частини 3052 було оплачено проїзд не за місцем відрядження визначеному наказом командира частини. При цьому відряджені військовослужбовці після прибуття до місця дислокації рапорту про зміну маршруту під час перебування у відрядженні командиру Військової частини 3052 не подавали, тому й зміни до відповідних наказів командира частини не вносилися. Фінансовою службою відшкодування витрат на проїзд військовослужбовців проведено у повному обсязі відповідно до наданих ними проїзних документів, у тому числі і до місць не визначених наказом командира частини.

У зв'язку з цим ревізор посилається на порушення Військовою частиною 3052 вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, пунктом 147 якого передбачено, що під час прямування до місця відрядження та повернення з нього військовослужбовцям заборонено відхилятися від зазначеного у посвідченні про відрядження маршруту або здійснювати самовільні зупинки в проміжних пунктах.

Правове регулювання порядку проходження громадянами України військової служби як у Збройних Силах України так і у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ здійснюється у відповідності до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, оскільки пунктом 3 цього Положення його дію поширено на військовослужбовців внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Разом з цим питання проходження військової служби, які не врегульовані нормами даного Положення, підлягають врегулюванню на підставі норм загального законодавства України.

Розділом V Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульовані питання відрядження військовослужбовців. Так, відповідно до пункту 146 цього Положення, військовослужбовцям, які направляються у відрядження, видається посвідчення про відрядження встановленого зразка. Військовослужбовці після прибуття до пункту відрядження зобов'язані в установлений строк з'явитися до посадової особи, в розпорядження якої вони відряджені, повідомити командування своєї військової частини про прибуття, стати в установленому порядку на облік і виконувати поставлені завдання.

Пунктом 147 Положення передбачено, що під час прямування до місця відрядження та повернення з нього військовослужбовцям заборонено відхилятися від зазначеного у посвідченні про відрядження маршруту або здійснювати самовільні зупинки в проміжних пунктах. У разі затримки в дорозі з незалежних від військовослужбовця причин він повинен отримати відповідну позначку в посвідченні про відрядження або довідку про причини затримки у військового коменданта на транспорті або начальника органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України чи військового комісара, а в разі їх відсутності - в адміністрації шляхів сполучення або місцевій державній адміністрації чи органі місцевого самоврядування, а також повідомити про затримку командира (начальника) військової частини, в якій він проходить військову службу.

З метою з'ясування обставин відрядження по кожному з 16 випадків, матеріалами справи підтверджується та судом першої інстанції належним чином досліджено посвідчення про відрядження, видані військовослужбовцям Військової частини 3052 (а.с. 168-199 т. 1). Так із записів про вибуття та прибуття не було встановлено жодного випадку затримки відрядженого військовослужбовця на маршруті слідування від пункту виїзду до кінцевого пункту та повернення назад, що підтверджується відповідними записами із вказівкою дати у посвідченнях про відрядження, скріплених печатками військових частин.

При цьому, здійснення пересадок військовослужбовцями в інших містах, які не зазначені у посвідченнях про відрядження було обумовлено відсутністю прямих рейсів з м. Полтави до багатьох міст України. Так, зокрема, за даними офіційного веб-сайту Державної адміністрації залізничного транспорту України прямого сполучення між м. Полтава та м. Сімферополь не існує, тощо.

Зважаючи на те, що в ході проведення ревізії не було встановлено фактів затримки військовослужбовців у відрядженнях, а прямування до пунктів призначення через інші міста зумовлено об'єктивною необхідністю, суд вважає безпідставними твердження відповідача про порушення позивачем пункту 147 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, внаслідок чого Полтавською МДФІ сформульовано неправомірну вимогу про повернення коштів, виплачених на відшкодування витрат на відрядження, які не визначені наказами командира Військової частини 3052.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність п. 1 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" .

Також, пунктами 2 та 3 спірної вимоги позивача зобов'язано провести утримання незаконно виплаченого грошового забезпечення військовослужбовцям (підвищення до посадового окладу у розмірі 15%, які здійснюють конвоювання та охорону засуджених і осіб, що перебувають під вартою і хворі на туберкульоз, надбавки за вислугу років, надбавки за службу в умовах режимних обмежень (таємність), надбавку за класну кваліфікацію, надбавку за виконання особливо важливих завдань, премії, матеріальної допомоги, щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб) у загальній сумі 111 983,53 грн. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку та зобов'язано провести перерахунок та відповідні взаємозвірки щодо суми єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та повернути зайво сплачені кошти (на суму переплат по грошовому забезпеченню) в розмірі 38 858,27 грн. (зарахувати в рахунок майбутніх платежів).

Приводом для висновку про завищення виплат грошового забезпечення військовослужбовцям у загальній сумі 111 983,53 грн. слугувало судження ревізора про порушення Військовою частиною 3052 вимог п. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України внаслідок винесення командиром частини наказу від 03.01.2012 №3 про виплату військовослужбовцям у січні 2012 року підвищення до посадового окладу на 15% за інший бюджетний період, а саме - за грудень 2011 року в сумі 10 658,76 грн., а також винесення наказу від 03.01.2013 №2 про виплату підвищення до посадового окладу на 15% за інший бюджетний період, а саме - за грудень 2012 року в сумі 73 807,96 грн. Крім того ревізію дотримання законодавства при нарахуванні та виплаті інших надбавок і виплат встановлено, що за рахунок незаконно виплаченого підвищення посадового окладу на 15% у січні 2012 - 2013 років та премії у січні 2012 року за інші бюджетні періоди військовослужбовцям виплачено надбавки за службу в умовах режимних обмежень (таємність), надбавку за класну кваліфікацію, надбавку за виконання особливо важливих завдань, матеріальної допомоги, щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб у завищеному розмірі на загальну суму 27516,81 грн., що, на думку ревізора, є порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністра внутрішніх справ України від 15.09.2010 №436, що призвело до зайвого перерахування до державних цільових фондів коштів у сумі 38 858,27 грн.

Судовим розглядом встановлено, що відповідачем, з посиланням на порушення вимог п. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України, заперечується право позивача на нарахування таких видів заохочення особового складу після закінчення відповідного бюджетного періоду, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з думкою суду першої інстанції стосовно помилковості застосування відповідачем п. 1 ст. 3 Бюджетного кодексу України без врахування положень спеціального закону, який регулює спірні правовідносини.

Так, ч.1 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними (ч. 3 ст. 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей").

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно з ч. 4 ст. 9 цього ж Закону грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Відповідно до законів України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з метою визначення порядку й умов виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України наказом Міністра внутрішніх справ України від 15.09.2010 №436 було затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.10.2010 за №908/18203.

Ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям внутрішніх військ МВС, які займають посади в Головному управлінні внутрішніх військ, управліннях територіальних командувань, навчальних закладах, з'єднаннях, військових частинах і установах внутрішніх військ МВС.

Питання преміювання осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом врегульовано пунктом 3.15 вказаної Інструкції, підпунктом 3.15.3 якої передбачено, що виплата премії військовослужбовцям здійснюється щомісяця за попередній місяць під час виплати грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира військової частини (командирам військових частин - наказу вищих командирів /начальників/), який видається до 5 числа місяця, наступного за місяцем преміювання.

Отже, висновки суду першої інстанції щодо проведення преміювання військовослужбовців за грудень 2011 року та за грудень 2012 року, шляхом винесення наказів від 03.01.2012 №3 та від 03.01.2013 №2 у відповідності до вимог законодавства, яким безпосередньо врегульовано порядок нарахування та виплати даного виду грошового забезпечення є правомірними.

Положенням частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

При цьому проведеною ревізією не встановлено фактів перевищення Військовою частиною 3052 меж асигнування на грошове забезпечення затверджених у відповідних кошторисах, а тому пункт 2 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" підлягає скасуванню, як протиправний.

За відсутності факту порушень порядку нарахування та виплати сум грошового забезпечення у розмірі 111 983,53 грн. відсутні й підстави стверджувати про протиправність відрахувань із цих виплат до державних цільових фондів, про що зазначено у пункті 3 вимоги Полтавської МДФІ. Тому у безпосередньому зв'язку з висновками зробленими вище суд відкидає, як безпідставні, твердження відповідача про завищення Військовою частиною 3052 єдиного соціального внеску, обчисленого із суми 111 983,53 грн. та перерахованого до Пенсійного фонду України у розмірі 38 858,27 грн.

Пунктом 4 спірної вимоги позивача зобов'язано забезпечити відшкодування вартості понаднормово списаних паливно-мастильних матеріалів (бензину) в сумі 1 699,91 грн. шляхом внесення в касу готівки військовослужбовцями або відповідальними особами. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку.

Підставою для формування даної вимоги були взяті встановлені перевіркою випадки понаднормового списання паливно-мастильних матеріалів у кількості 257,65 літрів на загальну суму 1 699,91 грн., у тому числі у 2011 році на суму 602,98 грн. та у 2012 році на суму 1 096,93 грн. На думку ревізора списання палива на роботу автомобілів проводилося з порушенням Норм витрат палива і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 10.02.1998 №43, та наказів командира Військової частини 3052 "Про норми витрати пального та мастильних матеріалів при експлуатації автомобільної та бронетанкової техніки військової частини 3052" №53 від 02.02.2012 та №631 від 28.12.2012, а також наказу командира №119 від 22.03.2011 "Про перехід до літніх норм витрат ПММ при експлуатації автомобільної техніки" (а.с. 78-87 т. 3). З посиланням на Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, відповідач стверджує, що саме подорожній лист є первинним документом, на підставі якого списуються паливно-мастильні матеріали та в подальшому складаються зведені облікові документи (меморіальний ордер №13 "Накопичувальна відомість витрачання матеріалів"), тоді як Військовою частиною 3052 бухгалтерський облік витраченого пального здійснювався на підставі зведених відомостей, що формувалися в порядку визначеному Тимчасовою інструкцією з ведення бухгалтерського обліку військового майна служби пально-мастильних матеріалів у внутрішніх військах МВС України, затвердженої наказом командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 23.04.2004 №185, яка не зареєстрована в Міністерстві юстиції України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" внутрішні війська підпорядковуються Міністру внутрішніх справ України. Безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами.

З метою вдосконалення управління внутрішніми військами Міністерства внутрішніх справ України як військовим формуванням Указом Президента України від 06.06.2007 №501/2007 було визначено, що органом військового управління внутрішніх військ є Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Цим же Указом затверджено Положення про орган військового управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до пункту 7 вказаного Положення орган військового управління внутрішніх військ очолює командувач внутрішніх військ, якого призначає на посаду і звільняє з посади Президент України.

Командувач внутрішніх військ, згідно з пунктом 9 Положення, у межах повноважень видає директиви і накази внутрішнім військам, організовує та контролює їх виконання.

Таким чином наказ командувача внутрішніх військ МВС України від 23.04.2004 №185 "Про затвердження Тимчасової інструкції з ведення бухгалтерського обліку військового майна служби пально-мастильних матеріалів у внутрішніх військах МВС України" виданий суб'єктом владних повноважень на підставі та в межах власної компетенції.

Положенням статті 5 Закону України "Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України" встановлено, що внутрішні війська будуються на засадах централізованого керівництва, єдиноначальності, поєднання при їх комплектуванні принципів добровільності та військового обов'язку.

При цьому статтею 6 вказаного Закону передбачено, що безпосереднє управління внутрішніми військами здійснює командуючий цими військами.

Відтак, з урахуванням специфіки діяльності внутрішніх військ, яка пов'язана з охороною та обороною важливих державних об'єктів, а також із участю в охороні громадського порядку та боротьбою із злочинністю, усі накази головнокомандувача внутрішніх військ підлягають безумовному виконанню всіма підконтрольними органу військового управління внутрішніх військ формуваннями та військовослужбовцями внутрішніх військ безвідносно до обставин реєстрації такого наказу в органах юстиції України.

Крім того державній реєстрації, відповідно до пункту 2 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731, підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Оскільки спірний наказ не володіє такими ознаками він державній реєстрації не підлягає.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу безпідставності доводів ревізії, які ґрунтуються на запереченні права позивача застосовувати норми Тимчасової інструкції з ведення бухгалтерського обліку військового майна служби пально-мастильних матеріалів у внутрішніх військах МВС України, оскільки вони прямо суперечать пункту 1 Указу Президента України від 06.06.200 №501/2007 "Питання органу військового управління внутрішніх військ".

Також, пунктом 8 спірної вимоги Військову частину 3052 зобов'язано відобразити в обліку дебіторську заборгованість з ВАТ "Полтаваавтотранс" в сумі 408,44 грн. та з ПОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" в сумі 377,97 грн. Забезпечити перерахування на реєстраційний рахунок Військової частини 3052 пені від суми заборгованості згідно умов договорів у вищевказаному розмірі. У разі необхідності вирішити питання у судовому порядку.

Як встановлено в ході ревізії та підтверджено матеріалами справи, між Військовою частиною 3052 (виконавець) з однієї сторони та ВАТ "Полтаваавтотранс" (замовник) з іншої 28.12.2011 був укладений договір №1, предметом якого є надання послуг з охорони громадського порядку та забезпечення безпеки виконавцем на об'єкті замовника, що по вул. Великотирнівська, 7 у м. Полтава. Строки оплати за надані послуги із забезпечення безпеки, відповідно до п. 4.2. вказаного договору, визначено в термін до 10 числа наступного місяця (а.с. 188 т. 2).

Крім цього між ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" (замовник) та Військовою частиною 3052 (виконавець) був укладений договір №4 від 01.02.2011, предметом якого є надання виконавцем послуг по забезпеченню безпеки об'єкта відповідно до Інструкції по діях членів змішаної бригади інкасації ПОД АТ "Райффайзен Банк Аваль" та військового наряду Військової частини 3052 під час перевезення валютних цінностей та інкасації коштів. За надані послуги замовник розраховується з виконавцем у період з 25 по 30 число поточного місяця шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця протягом трьох банківських днів після підписання акту наданих послуг. Акт наданих послуг складається до 25 числа поточного місяця (а.с. 171-176 т. 2).

Умовами обох договорів передбачено, що за несвоєчасну оплату послуг замовник несе відповідальність у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Встановивши по кожному з договорів окремі факти прострочення оплати замовниками коштів за надані послуги, що відображено у розрахунках пені за несвоєчасну оплату за надані послуги (а.с. 187, 195 т. 2), відповідач стверджує, що в порушення ст. 629 Цивільного кодексу України Військовою частиною 3052 не було проведено нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати, внаслідок чого установою недоотримано фінансових ресурсів у сумі 786,41 грн.

Як свідчить зміст акту ревізії, і це знайшло своє підтвердження у поясненнях представників сторін, замовники послуг свої грошові зобов'язання перед виконавцем виконали у повному обсязі, сплативши суми коштів, які обумовлені змістом договорів.

У зв'язку з цим питання нарахування пені, яке є спірним у даному випадку, має вирішуватися з урахуванням положень Цивільного кодексу України та змісту самого договору. При цьому врегулювання будь-яких спорів з цього приводу здійснюється учасниками договору, які є самостійними у виборі способу захисту порушеного права.

Про правильність такого висновку свідчить аналіз повноважень органів державного фінансового контролю з контролю за дотриманням бюджетного законодавства, які визначені статтею 113 Бюджетного кодексу України. У відповідності з даною нормою до повноважень таких органів належить здійснення контролю за:

1) цільовим та ефективним використанням коштів державного бюджету та місцевих бюджетів (включаючи проведення державного фінансового аудита);

2) цільовим використанням і своєчасним поверненням кредитів (позик), одержаних під державні (місцеві) гарантії;

3) достовірністю визначення потреби в бюджетних коштах при складанні планових бюджетних показників;

4) відповідністю взятих бюджетних зобов'язань розпорядниками бюджетних коштів відповідним бюджетним асигнуванням, паспорту бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі);

5) веденням бухгалтерського обліку, а також складанням фінансової і бюджетної звітності, паспортів бюджетних програм та звітів про їх виконання (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі), кошторисів та інших документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету;

6) станом внутрішнього контролю та внутрішнього аудита у розпорядників бюджетних коштів.

Частиною 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України встановлено перелік власних надходжень бюджетних установ за групами та підгрупами.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

- перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

- друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

- підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

- підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

- підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ;

- підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

- підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

- підгрупа 2 - кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;

- підгрупа 3 - кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право.

Зважаючи на те, що до сфери державного фінансового контролю відносяться лише питання надходження коштів, отриманих як плата за послуги, то питання нарахування пені за господарськими договорами охоплюється виключною компетенцією учасників цих договорів.

Таким чином, висновок ревізії відносно необхідності нарахування сум пені за договорами, укладеними позивачем із ВАТ "Полтаваавтотранс" та із ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", зроблений Полтавською МДФІ поза межами власних повноважень визначених Бюджетним кодексом України та Положенням про державні фінансові інспекції у районах, містах та міжрайонні, об'єднані в районах та містах державні фінансові інспекції, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.10.2011 №1236, у зв'язку з чим, п. 8 вимоги Полтавської МДФІ від 17.01.2014 №01-14/99 "Про усунення порушень" підлягає скасуванню, як протиправний.

Також судом першої інстанції було з'ясовано, що п.9 спірної вимоги Військовій частині 3052 запропоновано, керуючись вимогами ст. 117 та 118 Бюджетного кодексу України, звернутись до ГУ ВВ МВС України з пропозицією про зменшення асигнувань на суму 110 047,30 грн., що були використані з порушенням бюджетного законодавства, а саме - на покриття видатків, пов'язаних із наданням платних послуг, за рахунок коштів загального фонду кошторису.

Підставою для формування даної вимоги слугував висновок ревізії про те, що при укладанні договорів з юридичними особами на надання послуг із забезпечення безпеки зазначалися наступні КВЕД 2005: 74.60.0. - проведення розслідувань та забезпечення безпеки; 75.24.1. - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки (зазначений у довідці з єдиного державного реєстру підприємства та організації України). При цьому у розрахунки включено фактичні затрати робочого часу військовослужбовців та нарахованого грошового забезпечення військовослужбовцям за надані платні послуги за тими ж договорами в яких зазначені КВЕД (2005) 75.24.1 - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки, що є основною діяльністю військової частини. У 2013 році до розрахунків включені затрати на надання платних послуг по всіх діючих договорах, так як із введенням в дію КВЕД 2010, код 74.60.0. скасовано, а основним видом діяльності Військової частини 3052 є КВЕД (2010) 84.24. - діяльність з охорони громадського порядку та безпеки. Відповідне порушення, на думку ревізора, призвело до незабезпечення надходжень до загального фонду Державного бюджету коштів, використаних із загального фонду кошторису на покриття видатків для надання платних послуг, чим нанесено матеріальної шкоди (збитків) за коштами загального фонду на загальну суму 110 047,30 грн.

Суд першої інстанції, аналізуючи зміст даної вимоги у формі пропозиції, вірно зазначив, що дана вимога за своєю суттю є владним приписом зобов'язального характеру, який не містить пропозицій, натомість чітко визначає порядок поведінки об'єкта перевірки. Всупереч цьому Полтавська МДФІ пропонує Військовій частині, а не зобов'язує її, вчинити певні дії спрямовані на зменшення бюджетних асигнувань.

Механізм зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів у разі вчинення ними порушень бюджетного законодавства, визначених пунктами 24, 29 і 38 статті 116 Бюджетного кодексу України врегульований Порядком зменшення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2011 №255 (далі - Порядок).

У відповідності до пункту 2 даного Порядку підставою для зменшення бюджетних асигнувань є протокол про порушення бюджетного законодавства або акт ревізії, в якому зафіксовано факт вчинення розпорядником бюджетних коштів у поточному чи минулих роках одного з порушень бюджетного законодавства. Такий протокол або акт складається органом, уповноваженим здійснювати контроль за дотриманням бюджетного законодавства (далі - контролюючий орган).

Згідно з пунктом 3 Порядку, у разі встановлення одного з порушень бюджетного законодавства контролюючий орган протягом десяти робочих днів з дати підписання протоколу про таке порушення або реєстрації акта ревізії, а в разі наявності заперечень (зауважень) до акта ревізії - з дати подання письмового висновку щодо таких заперечень (зауважень) подає до Мінфіну (місцевого фінансового органу, головного розпорядника коштів відповідного бюджету) протокол про порушення бюджетного законодавства або засвідчену підписом керівника контролюючого органу копію акта ревізії, що скріплений печаткою такого органу.

Разом з копією акта ревізії контролюючим органом подається довідка про порушення бюджетного законодавства, що складається у порядку, визначеному Мінфіном.

Одночасно з поданням зазначених документів керівник контролюючого органу приймає в установленому законодавством порядку рішення про зупинення операцій з бюджетними коштами розпорядника бюджетних коштів, який вчинив порушення бюджетного законодавства.

Як свідчать матеріали справи, за наслідками виявлених ревізією порушень, заступником начальника ДФІ в Полтавській області було винесено розпорядження про зупинення операцій з бюджетними коштами від 17.01.2014 №07 (а.с. 141 т. 1). Проте подальших дій, послідовність яких визначена у пункті 3 Порядку, контролюючий орган не вчинив, переклавши власний обов'язок на Військову частину 3052, що прямо суперечить положенням статті 19 Конституції України.

З наведеного випливає, що відповідач діяв всупереч встановленому порядку, поза межами власних повноважень у спосіб, що суперечить Конституції та законам України.

Отже, враховуючи те, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення в зазначеній частині, суд першої інстанції правомірно визнав протиправною скасував п. 9 оскаржуваної вимоги.

Таким чином, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні усіх обставин справи в їх сукупності. Судом вірно встановлено характер спірних взаємовідносин та обґрунтовано застосовано норми матеріального права до їх вирішення. Порушень норм процесуального закону, які б могли призвести до прийняття невірного рішення, не встановлено. Твердження апеляційної скарги зазначений висновок суду не спростовують.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2014 року по справі № 816/581/14 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.03.2014р. по справі № 816/581/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Катунов В.В.Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С. Повний текст ухвали виготовлений 06.06.2014 р.