Ухвала суду № 39142108, 04.06.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 р.м.ОдесаСправа № 814/4403/13-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Мороз А. О. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Федусик А.Г.,

суддів - Кравченко К.В. та Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олми-Агрос" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олми-Агрос" до Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Олми-Агрос" (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Очаківської об'єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі ОДПІ) про скасування податкового повідомлення рішення від 11 жовтня 2013 року за №0001002200.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновок відповідача про безтоварний характер господарських відносин позивача з ТОВ "Альфа-плюс" є безпідставним, не підтверджений доказами та суперечить дійсності. Крім того, позивач вказує на наявність всіх первинних документів, які надають право на формування податкового кредиту.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ТОВ подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що у вересні 2013 року ОДПІ провела позапланову невиїзну перевірку ТОВ з питань правомірності формування, правильності обчислення та своєчасності сплати до державного бюджету податку на додану вартість (далі ПДВ) при проведенні взаєморозрахунків з ТОВ "Альфа-Плюс" за липень 2011 року.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем складено акт від 30 вересня 2013 року за №50/22/36578620, яким наголошено на безтоварний характер господарських операцій між позивачем і ТОВ "Альфа-Плюс", а також зазначено про порушення ст.44 п.44.1, 44.3, 44.6, ст.198 п.198.6 ПК України, ст.ст.2, 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що призвело до заниження ТОВ податкових зобов'язань з ПДВ за липень 2011 року на суму 66667,00 грн..

В зв'язку з виявленими порушеннями та на підставі акту перевірки ОДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 11 жовтня 2013 року за №0001002200, яким збільшено ТОВ суму грошового зобов'язання із ПДВ на 66667,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію в розмірі 16667,00 грн., що і стало підставою для звернення ТОВ з позовом до суду.

Вирішуючи справу та відмовляючи в задоволенні вимог суд першої інстанції виходив з того, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ "Альфа-плюс" неодноразово анулювалось, в тому числі і на підставі відсутності суб'єкта за зареєстрованим місцезнаходженням. Крім того, судом першої інстанції зазначено, що позивач посилається на наявність у нього первинних документів, які підтверджують фактичне отримання товару, але первинним юридичним фактом, з яким податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податків обов'язку на визначення податкових зобов'язань, є господарська операція, яка призвела до змін в активах її сторін, а не наявність документів, правовою природою яких є лише документарне оформлення цієї господарської операції для цілей бухгалтерського і податкового обліків, а тому будь-які документи мають правове значення лише в разі фактичного здійснення господарської операції, чого в даному випадку на думку суду не було.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх правильними з огляду на наступне.

Крім того, відповідно до п.198.1. ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг, отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Згідно п.198.3. ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, на ряду з іншим, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п.201.10. ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту ТОВ, на ряду з іншими документами, було надано суду договір поставки нафтопродуктів від 01 липня 2011 року №1/07/011, п.2.2 якого зазначено, що кількість товару для кожної окремої поставки обумовлюється в заявці (усній або письмовій), однак, в матеріалах справи відсутня, а позивачем суду не було надано такої заявки, що в свою чергу не дає можливості встановити повне та фактичне виконання договору.

Також, п.3.4 договору встановлено, що постачальник передає покупцю всю необхідну документацію на товар, а саме: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову та товарно-транспортну накладні, проте, позивачем в порушення вказаного пункту договору не доведено складання рахунку-фактури. Натомість, матеріали справи містять видаткову накладну, податкову та товарно-транспортну накладні, платіжне доручення, датовані липнем 2011 року, а також рахунок, виставлений позивачу, датований 15 серпня 2011 року, що свідчить про те, що цей рахунок було складено після сплати грошових коштів (хоча вказаний рахунок зазначено в платіжному дорученні від 15 липня 2011 року як підставу для оплати коштів), що суперечить логічній хронології постачання товарів та їх оформлення.

Крім того, в матеріалах справи знаходиться товарно-транспортна накладна від 15 липня 2011 року №01АА, яка нібито підтверджує фактичне переміщення товару, однак, в наведеній накладній відсутні конкретні пункти навантаження та розвантаження товару, зокрема, як такі пункти зазначено лише міста Миколаїв та Одеса відповідно, без зазначення вулиць та будинків.

В ході розгляду справи позивачем не було надано суду паспортів (сертифікатів) якості товару (палива), які передбачені п.2.3 вказаного договору, а також жодного доказу на підтвердження придбання, обліку, зберігання та реалізації нафтопродуктів, у порядку, визначеному "Правилами роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затвердженими постановою КМУ від 20 грудня 1997 року №1442, та "Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Мінпаливенерго України, Мінтрансзв'язку України, Мінекономіки України, Держспоживстандарту України 20 травня 2008 року N 281/171/578/155.

Крім цього, відповідно до абз.2 ст.198.6 ПК України у разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З акту перевірки вбачається, що остання проводилась в період з 17 вересня 2013 року по 23 вересня 2013 року з відома ТОВ. В той же час, листом від 28 серпня 2013 року №11 позивач фактично зазначив, що станом на серпень 2011 року та впродовж до 25 вересня 2013 року первинна документація за 2011 рік, в тому числі по відносинам з ТОВ "Альфа-плюс" відсутня, а тому враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що притягнення до відповідальності ТОВ у вигляді винесеного спірного податкового рішення є обґрунтованим.

Отже, враховуючи всю сукупність доказів у справі, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи не можуть вважатися належним підтвердженням фактичного здійснення господарських правовідносин позивача з ТОВ "Альфа-плюс", не узгоджуються один з одним та, відповідно, не підтверджують правомірність формування податкового кредиту по правовідносинам з вказаним контрагентом, а будь-яких інших належних доказів на підтвердження здійснення цих операцій в ході розгляду справи позивачем надано не було.

При цьому суд не приймає до уваги посилання ТОВ на реалізацію придбаного у ТОВ "Альфа-плюс" палива контрагентам ФГ "Колос" та ТОВ "Веста-Сервіс", як на підтвердження використання цього товару у власній господарській діяльності, оскільки надані позивачем документи складені не у визначеному вказаними нормами порядку та не містять в собі вичерпної інформації щодо зберігання, якості та перевезення товару, в тому числі доказів отримання ТОВ "Веста-Сервіс" цього товару, а тому ці документи не можуть вважатися належними доказами обґрунтованості вказаних доводів позивача.

Також колегія суддів вважає, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність доказів визнання такого договору недійсним або нікчемним, сама по собі не свідчить про реальність вчинення відповідної господарської операції, якщо фактичне виконання цієї господарської операції не підтверджена відповідними, належним чином оформленими первинними документами.

Отже, постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи ТОВ, викладені у апеляційній скарзі, за змістом ідентичні викладеним в адміністративному позові доводам, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Олми-Агрос" - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 січня 2014 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: А.Г. Федусик Суддя: Суддя: К.В. Кравченко Н.В. Вербицька