Ухвала суду № 39139467, 05.06.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 р.Справа № 820/14138/13-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Чалого І.С.

Суддів: Зеленського В.В. , П'янової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2014р. по справі № 820/14138/13-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Миропільська паперова фабрика", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області №0002122200 від 16.08.2013р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2014р. адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області про скасування податкового повідомлення-рішення було задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області № 0002122200 від 16.08.2013р.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Миропільська паперова фабрика" 239,24 грн. витрат зі сплати судового збору.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не здійснив належну оцінку наданих доказів, в зв'язку з чим просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2014р. та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не з'явились, були повідомлені належним чином про дату, час та місце слухання справи, представником позивача надано заяву про розгляд справи в письмовому провадженні, а представником відповідача надано клопотання про розгляд справи за їх відсутністю.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Миропільська паперова фабрика», пройшло передбачену чинним законодавством процедуру державної реєстрації, набуло правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Миропільській об'єднаній державній податковій інспекції головного управління Міндоходів у Житомирській області.

Фахівцями Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області на підставі направлення від 16 липня 2013 року № 79 та на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст.20, пп.75.1.2 п.75.1 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1,ст. 78, Податкового кодексу України №2755-УІ від 02.12.2010р., та згідно наказу від 16.07.2013 року №65 було проведено позапланова виїзна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності Публічного акціонерного товариства «Миропільська паперова фабрика» з питань дотримання вимог податкового законодавства, достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість по взаєморозрахунках з ФОП ОСОБА_1 за період з 01.11.2012 року по 28.02.2013 р. за результатами якої було складено акт від 29.07.2013 року № 29/2210/05773698.

Висновками зазначеного акту перевірки встановлено порушення: ст. 203, 4.1,2 ст. 215, ст. 216, ЦК України в частині недодержання вимог з зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПАТ «Миропільська паперова фабрика» при придбанні товарів (послуг) від постачальника ПП ОСОБА_1 Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий в порушення ст.. 662, 655 та 656 ЦК України та не використовувався у господарській діяльності підприємства; п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.8 Податкового кодексу України (зі змінами та доповненнями), в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість в сумі 95696 грн. за листопад 2012 р. - лютий 2013 року.

На підставі висновків зазначеного акту відповідачем винесене податкове повідомлення - рішення №0002122200 від 16.08.2013р.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що позивач правомірно включив до податкового кредиту суми, які підтверджені первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, у зв'язку з придбанням позивачем товарів (робіт, послуг), які в свою чергу були використані останнім в оподатковуваних операціях у межах господарській діяльності.

Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме акту перевірки від 29.07.2013 року № 29/2210/05773698, підставами для висновку про завищення податкового кредиту став висновок податкового органу про те, відповідно до актів перевірок № 08/1701/НОМЕР_2 від 11.02.213р. та № 25/1701/НОМЕР_2 від 18.04.2013р. ФОП ОСОБА_1 які надійшли з Рокитнянської МДПІ Київської області ДПС у ФОП ОСОБА_1 відсутні основні фонди (виробничі, складські приміщення та вантажні транспортні засоби) та не використовуються наймані працівники, які можуть бути задіяні у підприємницькій діяльності, тому задекларований податковий кредит ПАТ «Миропільська паперова фабрика» по ФОП ОСОБА_1 сформований неправомірно та не підтверджений результатами перевірки.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що між ПАТ "Миропільська паперова фабрика" та ФОП ОСОБА_1 укладено договір поставки макулатури № 92/02-11-2012 від 02.11.12р. та додаткову угоду № 1 від 03.01.13р., якою дію договору пролонговано до 31.12.2013р. Додатками до договору є специфікації № 1 від 02.11.2012р., № 2 від 16.12.2012р. та № 3 від 08.01.2013р. в яких вказано номенклатуру та ціну на товар.

Предметом договору поставки є наступне: Продавець зобов'язується систематично постачати по мірі накопичення та передавати у власність (повне господарське відання) Покупцю вторинну сировину - макулатуру, надалі - Товар, а Покупець зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного Договору. Предметом постачання є макулатура марок: МС-3А, МС-4А, МС-5Б-1: МС- 5Б-2: МС- 5Б-3, МС-9В,

Відповідно до п.3 п.п.3.1 Поставка Товару здійснюється окремими партіями транспортом Покупця або Продавця згідно замовлення ( заявки) покупця.

На виконання умов договору ФОП ОСОБА_1 на адресу ПАТ "Миропільська паперова фабрика" були виписані видаткові накладні на загальну суму 574177,2 грн., в т.ч. ПДВ 95696,19 грн. та податкові накладні на загальну суму 574177,2 грн., в т.ч. ПДВ 95696,19 грн. копії яких містяться в матеріалах справи. Сплата за даний товар здійснена в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками.

Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними та подорожними листами наявними в матеріалах справи. Про складській облік свідчать прибуткові ордери.

В подальшому, вказаний товар позивачем було перероблено для виробництва продукції, яка в свою чергу, в результаті фінансово-господарської діяльності, була поставлена контрагентам-покупцям, що підтверджується відомостями про витрати матеріалів для виробництва та договором на поставку продукції від 12.01.2012р. № 12/01/2012.

Суд першої інстанції оцінивши наявні в справі докази, відмітив, а суд апеляційної інстанції погодився, що матеріалами справи додатково підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірним правочинам. Копії витребуваних судом і долучених до матеріалів справи первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенні таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативної або фінансового лізингу.

У відповідності до п. 198.2. ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Колегія суддів зазначає, що ані в суді першої інстанції ані в суді апеляційної інстанції, Відповідачем не було доведено правомірності та обґрунтованості мотивів винесення спірного податкового повідомлення рішення. Доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем послуг (робіт) у свого контрагента відповідач не подав.

З огляду на викладене, суд першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність висновку відповідача стосовно порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.8 ст. 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року.

Податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договору.

Крім того, слід зазначити, що сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Разом з цим колегія судів зазначає, що в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Тобто позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Так, відповідачем ані в суді першої інстанції так ані в суді апеляційної інстанції не було доведено наявності між позивачем та контрагентом позивача, взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Додатково суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції взяв до уваги той факт, що згідно з змістом суджень відповідача, котрі викладені в акті висновок суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій спірного правочину вмотивований виключно посиланням на проведенні заходи податкової інспекції на обліку в якій знаходиться контрагент позивача. Однак в силу ст.70 КАС України судження органу державної податкової служби України про нереальність укладених суб'єктами господарювання правочинів не може бути визнано належним, допустимим і достатнім доказом невідповідності правочину вимогам закону.

Відповідачем до суду не надано жодних доказів, що укладений між позивачем та контрагентом у спірних правовідносинах договір в судовому порядку оспорювався, є такими, що набули законної сили, рішення судів з приводу визнання вказаного договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Так, угода між позивачем та вказаним контрагентом за період перевірки був укладений у відповідності до норм чинного законодавства та є такою, що відповідає всім вимогам, що встановлюються до даного виду договору доки зворотне не буде доведено в суді. Тому підстав для висновків щодо нікчемності або недійсності договору не було.

Чинне законодавство України встановлює принцип презумпції правомірності правочину, згідно якого, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки матеріалами справи було підтверджено реальний характер спірних фінансово-господарських операцій та встановлено відсутність підстав для зменшення позивачу суми податкового кредиту.

Таким чином, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 196, 197, п.1 ч.1 ст. 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.03.2014р. по справі № 820/14138/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Чалий І.С.Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.