Ухвала суду № 39136428, 05.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/3001/14 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Нестеров-Сурменко О.П., Опірська М.Ю.,

від відповідача Шило М.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року у справі за позовом дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд» до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників, за участю третьої особи - фермерського господарства - «Родомир Агро» про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000233710, №0000243710 від 12.12.2013 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а постанову суду - без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що працівниками податкової інспекції було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за серпень 2013 року.

Результати перевірки відображено в акті № 1380/40-50/37-20/25394566 від 19.11.2013р., в якому контролюючим органом встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту, по операціях, які оподатковуються на загальних підставах за податкові періоди: за липень 2013 року на суму ПДВ 607 996 грн.; за серпень 2013 року на суму ПДВ 972 826 грн.; та п. 200.1, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту (р. 19 декларації) за липень 2013 року на суму ПДВ 607 996 грн., за серпень на суму ПДВ 972 826 грн.; (3) пп.14.1.18 п.14.1 ст.14, п.200.4. ст.200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування (р. 23.1 декларації) за серпень 2013 року на суму ПДВ 607 996 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 12.12.2013 р. винесено податкові повідомлення-рішення №0000233710, №0000243710.

Податковим повідомленням-рішенням №0000233710 позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 607 996,00 грн. та нараховано штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на суму 303 998,00 грн.

Податковим повідомленням-рішенням №0000243710 позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на сумі 972 826,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказаних рішень відповідача скарги позивача було залишено без задоволення, а спірні податкові-повідомлення-рішення - без змін.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 12.12.2013 р. №0000233710 та №0000243710 протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що формування податкового кредиту та визначення сум бюджетного відшкодування здійснено дочірнім підприємством з іноземною інвестицією «Сантрейд» у відповідності з вимогами податкового законодавства.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, розглядаючи справи щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентами: ФГ «Родомир Агро та ТОВ «Євро Лізинг» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з відсутністю у вказаних суб'єктів господарювання господарських можливостей для ведення господарської діяльності.

Такі висновки податкового орану ґрунтуються на акті про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФГ «Родомир-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 30.08.2011 по 31.08.2013, валютного та іншого законодавства за період з 30.12.2011 по 31.08.2013 року № 137/22/38081573, та акті ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Євро Лізинг» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість та податку на прибуток за період 01.01.2013 року по 01.10.2013 року № 1587/26-57-22-02-09, в яких встановлено відсутність ФГ «Радомир-Агро» та ТОВ «Євро Лізинг» за зареєстрованим місцем знаходження та неможливість здійснення господарської діяльності.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як вбачається зі Статуту дочірнього підприємства з іноземною інвестицією «Сантрейд», предметом діяльності підприємства є, зокрема, виробництво і реалізація неочищеної та рафінованої олії та жирів, супутньої продукції, в тому числі на давальницьких умовах, оптова та роздрібна торгівля товарами промислового та сільськогосподарського призначення та іншими, в тому числі, сільськогосподарською продукцією.

Судом встановлено, що в період, за який проводилась перевірка, дочірнє підприємство з іноземною інвестицією «Сантрейд» мало господарські взаємовідносини з ФГ «Родомир Агро» та ТОВ «Євро Лізинг».

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Покупець) та ФГ «Родомир Агро» (Постачальник), було укладено наступні договори поставки: від 01.07.2013 року № 4500682036, від -1.07.2013 року № 4500682986, від 02.07.2013 року № 4500683010, від 16.08.2013 року № 652793, від 16.08.2013 року № 652425, від 16.08.2013 року № 654137.

За умовами вказаних договорів Постачальник зобов'язувався продати та поставити, а Покупець зобов'язується оплатити і прийняти Товар «Насіння соняшникове» урожаю 2013 року насипом відповідно до умов договору.

Продавець зобов'язується здійснити поставку Товару на умовах FCA (франко-перевізник) - с. Новогупалівка (ТОВ «Заготзерно»). Датою поставки вважається дата документальної (у відповідній товарно-транспортній накладній та/чи акті приймання-передачі) фіксації факту передачі Товару (партії Товару) перевізнику Покупця або безпосередньо Покупцю.

Покупець здійснює оплату в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості Товару на поточний банківський рахунок Продавця.

Факт виконання договорів підтверджується первинними документами, що містяться в матеріалах справи (том 1, а.с 89 - 247, том 2, а.с. 255, том 3, а.с. 1-193, том 4, а.с 1-122), а саме: видатковими, податковими, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі насіння соняшнику, платіжними дорученнями, складськими квитанціями на зерно.

Крім того, на підтвердження факту здійснення спірних операцій позивачем надано копії договорів складського зберігання зерна та первинних документів, що підтверджують їх виконання (а.с. 10 - 48, том 2), копію договорів на перевезення вантажним автотранспортом та документи на його виконання (а.с. 49-255, том 2).

Позивач надав докази використання придбаного товару у власній господарській діяльності, а саме: договір на переробку давальницької сировини та документи на підтвердження його виконання (а.с. 5 - 48, том 3), копії накладних на реалізацію олії соняшникової (а.с. 69-107), договори перевезення, копію зовнішньоекономічного контракту № 653540 від 23.08.2013 року з компанією Bunge Handelsgesellschaft mbH, копії ВМД (а.с. 49-199).

Доводи відповідача щодо відсутності у ФГ «Родомир Агро» в користуванні земельних ділянок спростовуються довідкою виконавчого комітету Васильківської селищної ради, з якої вбачається, що ФГ «Родомир Агро» було укладено договори оренди земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в кількості 301 пай загальною площею 1254 га та копією декларації ФГ «Родомир Агро» з фіксованого сільськогосподарського податку за 2013 рік.

Таким чином, з наведеного вбачається, що господарські операції позивача з ФГ «Родомир Агро» мали реальний характер.

Стосовно господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Євро Лізинг» колегією суддів встановлено наступне.

Між позивачем (Лізингоодержувач) та ТОВ «Євро Лізинг» (Лізингодавець) було укладено договір оперативного лізингу від 21 липня 2005 року № 37.

Відповідно до умов вказаного договору Лізингодавець передає Лізингоодержувачуь, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах оперативного лізингу транспортний засіб (ТЗ) у відповідності із замовленням на ТЗ.

Згідно з п. 3.1 вказаного Договору строк лізингу починається з моменту передачі ТЗ в лізинг, яким є дата та складання сторонами акту прийому-передачі ТЗ та закінчується на дату повернення та складання акту про повернення.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що нарахування лізингових платежів здійснюється щомісячно в останній день поточного місяця і відображається в акті виконаних робіт.

Специфікація транспортних засобів, які надавались на умовах оперативного лізингу, зазначалась у замовленні на кожен транспортний засіб, копії яких містяться в матеріалах справи.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано наступні первинні документи: акти приймання-передачі, платіжні доручення, податкові накладні, замовлення, плани лізингу (а.с. 91- 250, том 4).

Крім того, позивачем надано докази використання об'єктів лізингу у власній господарській діяльності: подорожні листи, акти виконаних робіт (а.с. 1-120, том 5).

З наведеного вбачається, що господарські операції позивача і ТОВ «Євро Лізинг» мали реальний характер.

Посилання контролюючого органу на акти перевірки податковим органом контрагентів позивача, відповідно до висновків яких встановлено неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, порушення контрагентами позивача податкового законодавства як на підставу неправомірного формування позивачем податкового кредиту за господарськими операціями з цим суб'єктами господарювання не приймаються судом до уваги у зв'язку з тим, що чинним законодавством не передбачено обов'язку платника податку нести відповідальність за несплату податків продавцями, або за можливу недостовірність відомостей про них. Бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку, та встановлення реальності здійснення господарських операцій.

Доводи контролюючого органу на відсутність матеріально-технічних ресурсів у цих контрагентів позивача як на підставу неможливості фактичного здійснення вказаних господарських операцій не підтверджені жодними доказами, а зводяться лише до констатації вказаних фактів у акті перевірки.

Суд вважає, що дана інформація не може бути беззаперечним доказом відсутності на підприємстві основних фондів та трудових ресурсів, оскільки підтвердженням наявності або відсутності у підприємства основних фондів (власних, орендованих) та трудових ресурсів є не документи податкового обліку, а відповідні документи бухгалтерського обліку.

Виходячи з цього, висновки позивача про відсутність у контрагентів позивача адміністративно-господарських можливостей для виконання договорів поставки та лізингу не підтверджені належними доказами, а тому не можуть слугувати підставою для застосування до підприємства санкцій за порушення податкового законодавства за умова наявності первинних документів, що підтверджують реальне здійснення поставки товару та надання послуг.

Виходячи з цього, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень відповідача про неправомірне формування податкового кредиту за наслідками таких операцій.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у наданих позивачем видаткових і податкових накладних зазначено перелік товарів, що відповідає умовам договору поставки та видам господарської діяльності позивача.

Виконання договору підтверджується також подальшим використанням придбаних у товарів в межах господарської діяльності позивача, як того вимагає п.198.3 ст. 198 ПК.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Колегія суддів критично оцінює посилання відповідача на акти про неможливість проведення зустрічної звірки контрагентів позивача щодо підтвердження господарських відносин з платниками податків за період, що перевірявся, оскільки визначальним фактом права платника на бюджетне відшкодування податку на додану вартість є фактична оплата ним сум такого податку контрагенту у попередніх податкових періодах, яка позивачем здійснена, що не заперечується відповідачем.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

Окрім того, згідно з ч. 1 ст. 18 «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідачем не надано доказів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, щодо наявності запису про виключення з реєстру контрагентів позивача на момент укладення чи виконання договорів або відсутності у ньих статусу платника ПДВ.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів зазначає, що доводи органу державної податкової служби не свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість позивачу, у зв'язку з чим, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті податковим органом без достатніх підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про недобросовісність позивача, як платника податку на додану вартість, про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої суми до відшкодування та не доведено наявність підстав та правомірність зменшення заявленого позивачем бюджетного відшкодування з податку на додану вартість

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, дійшов вірного висновку про задоволення вимог адміністративного позову.

Згідно з ст. ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центральний офіс з обслуговування великих платників залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 квітня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 10.06.2014 року

.

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.