Ухвала суду № 39136341, 05.06.2014, Апеляційний суд Закарпатської області

У Х В А Л А

Іменем України

05 червня 2014 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючого - Бондаренка Ю.О.,

суддів - Павліченко С.В., Собослой Г.Г.,

при секретарі - Чейпеш С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою представника за довіреністю ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2014 року, -

в с т а н о в и л а :

У березні 2014 року державний виконавець відділу ДВС Воловецького районного управління юстиції, звернувся до суду з поданням, яким просить: встановити тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України до виконання зобов'язань за рішенням. В обґрунтування подання посилається на те, що на виконанні відділу ДВС Воловецького районного управління юстиції знаходиться виконавче провадження з примусового виконання від 06.08.2013 року про стягнення з ОСОБА_2 300 175,93 грн. та виконавчого збору в сумі 30 017,59 грн. за виконавчим листом №704/1009/2012 від 18.12.2012 року. Станом на 26.03.2014 року боржником не вчинено дій, спрямованих на виконання рішення суду, проведені заходи з боржником не дають позитивного результату щодо виконання рішень суду як у добровільному, так і в примусовому порядку, що свідчить про ухилення боржника від виконання рішення суду.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2014 року подання головного державного виконавця Відділу ДВС Воловецького районного управління юстиції - задоволено. Встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, мешканця АДРЕСА_1, ІНД НОМЕР_1, за кордон до виконання ним зобов'язань. Виконання ухвали щодо обмеження у праві виїзду ОСОБА_2 покладено на Державну прикордонну службу України.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, якою просить скасувати ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2014 року та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні подання головного державного виконавця Відділу ДВС Воловецького районного управління юстиції про встановлення тимчасового обмеження громадянина України ОСОБА_2 у праві виїзду за межі України відмовити. Вимоги апелянта мотивовані тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення необґрунтовано з порушеннями норм матеріального та процесуального права, зокрема, зазначив, що суд не звернув уваги на те, що державним виконавцем не надано доказів, що він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, а особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

В судовому засіданні апелянт та його представник підтримали апеляційну скаргу і просили задовольнити з підстав зазначених в ній.

ДВС Воловецького районного управління юстиції подала заперечення на апеляційну скаргу, якою просить відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_2 та залишити ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2014 року без змін, пояснивши, що рішення суду вважає законним, обґрунтованим, винесеним з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Державний виконавець в судове засідання не з'явився, про дату та час слухання справи повідомлявся належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується апеляційна скарга, об'єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» однією з підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон визначено ухилення від виконання зобов'язань, покладених на особу судовим рішенням.

Статтею 377-1 ЦПК України, регулюється питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу ДВС за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

За змістом п.5 ч.1 та ч.2 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року за №3857-ХІІ громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон якщо він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконанні у Відділі ДВС Воловецького районного управління юстиції перебуває виконавчий лист №704/1009/2012 від 18.12.2012 року про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффазен Банк Аваль» боргу в розмірі 300 175,93 грн. та виконавчого збору в сумі 30 017,59 грн. (а.с.3). 06 серпня 2013 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №39229319 (а.с.4). З матеріалів справи також вбачається, що державним виконавцем вживались заходи для встановлення джерела доходів та майна ОСОБА_2 (а.с.5-15). На час постановлення оскаржуваної ухвали та її перегляду в апеляційному порядку заборгованість не погашена.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив того, що з часу відкриття виконавчого провадження боржником вчинено дії, спрямовані на виконання рішення суду, жодної суми в рахунок погашення заборгованості сплачено не було.

В свою чергу суд першої інстанції ухвалюючи рішення не врахував , що відповідно до п.18 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

При цьому, під поняттям «ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням» слід розуміти будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.

Отже ухилення боржника від виконання зобов'язань є обов'язковою передумовою звернення державного виконавця з таким поданням.

Оскільки, відповідно до ч.1, 2 ст.377-1 ЦПК України, згадане подання розглядається судом негайно, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб, за участю державного виконавця, то саме на останнього покладається тягар доказування.

За правилом п.5 ч.1 ст.6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, в тому числі, якщо він ухиляється від виконання покладених на нього судовим рішення зобов'язань - до виконання цих зобов'язань.

Отже, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов'язань, а за ухилення від їх виконання. У зв'язку з цим з метою всебічного і повного з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин, суд мав з'ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов'язання в повному обсязі або частково.

Відповідно до положення ч.2, 3 ст.10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання.

Особа, яка має невиконані зобов'язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Статтею 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків,

Боржнику за виконавчим провадженням ОСОБА_2 відомо про виконавче провадження та він не оспорює правомірність знаходження на виконання виконавчого листа і відкриття виконавчого провадження про стягнення з нього боргу.

З пояснень апелянта та її представника, ОСОБА_2 не мав можливості погасити борг і тільки півтора місяці назад влаштувався на роботу експедитором, на одну з російських фірм і по специфіці роботи зобов'язаний виїжджати за кордон.

Факт влаштування на роботі підтверджується довідкою про місце роботи згідно якої ОСОБА_2 працює в ТОВ «АкваСан МСК» (Росія) на посаді водія-експедитора з відрядженнями до Республіки Білорусь з липня 2012 року (довідка з місця роботи а.с.42,43).

Судом першої інстанції при вирішення подання не досліджено даної обставини та враховано, що фактично при забороні виїзду за кордон ОСОБА_2 суд фактично позбавив апелянта права на працю у фірмі на якій працює.

Крім цього в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 при наявності можливості ухиляється від виконання боргових зобов'язань, , а тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні подання державного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Керуючись ст.ст.209, 218, 303, 307, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в інтересах ОСОБА_2 - задовольнити.

Ухвалу Воловецького районного суду Закарпатської області від 01 квітня 2014 року - скасувати.

В задоволенні подання державного виконавця відділу ДВС Воловецького районного управління юстиції про тимчасове обмеження у праві виїзду громадянина України ОСОБА_2 за межі України до виконання боргових зобов'язань - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: