Ухвала суду № 39134911, 27.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" травня 2014 р. м. Київ К/800/301/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів Білуги С.В.,

Малиніна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини доходів, -

встановила:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про визнання неправомірною бездіяльності щодо незабезпечення компенсації відповідно до чинного трудового законодавства за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках та нездійснення повного розрахунку при звільненні; стягнення з відповідача на користь позивача заробітну плату за 8 відпрацьованих днів у вихідні та неробочі дні у 2009-2010 роках у подвійному розмірі в сумі 3 992,99 грн.; стягнення з відповідача на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати щодо заробітної плати з 18 квітня 2011 року по день фактичного розрахунку, що станом на 01 серпня 2013 року становить 147,38 грн.; стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні з 18 квітня 2011 року по день фактичного розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, що станом на 01 серпня 2013 року становить 147 581,72 грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без розгляду, у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення, яким справу направити до суду першої інстанції для вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, вбачає порушення судами норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, і тому вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити повністю, рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 02 серпня 1999 року ОСОБА_2 працював в Контрольно-ревізійному управлінні в Запорізькій області (правонаступником якого є - Державна фінансова інспекція в Запорізькій області.

18 квітня 2011 року позивача звільнено з займаної посади - начальника відділу інспектування в агропромислового комплексу та сфері використання природних ресурсів за згодою сторін.

ОСОБА_2 наголошує на тому, що про наявність у нього права отримати компенсацію за невикористані раніше відпрацьовані вихідні дні позивач дізнався після 23 січня 2013 року, коли отримав лист відповідача від 23 січня 2013 року № 08-09-16-16/623 «Про розгляд звернення» яким його було повідомлено про кількість невикористаних днів за роботу у вихідні та святкові дні.

Залишаючи позовні вимоги ОСОБА_2 без розгляду, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем з урахуванням приписів статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України та частин 1, 2 статті 233 КЗпП України пропущено строк звернення до суду.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті по недостатньо з'ясованим і перевіреним обставинам справи, що мають значення для її правильного вирішення, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з твердженнями судів першої та апеляційної інстанцій щодо повного та всебічного дослідження встановлених фактичних обставин справи, оскільки згідно рішення Конституційного Суду України у справі № 1-13/2013 від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР, необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством.

Отже, і за відпрацьовані дні у вихідні та неробочі дні, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Наведене свідчить про те, що приймаючи рішення у даній справі, суди першої та апеляційної інстанцій не в повній мірі встановили обставини, які мають значення для справи, а також їх юридичну оцінку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, що відповідно до вимог частини 1 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького окружного адміністративного суду від 05 серпня 2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2013 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фінансової інспекції в Запорізькій області про стягнення заробітної плати та компенсації втрати частини доходів, направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.В. Білуга

В.В. Малинін